Ухвала суду № 44072226, 05.05.2015, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

05.05.2015 Справа № 908/2947/15

м. Запоріжжя

Суддя Соловйов В.М., розглянувши матеріали

за позовом: Комунального підприємства "Центральний парк культури та відпочинку "Дубовий Гай" (69063, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код 24908307)

до відповідача-1: ОСОБА_1 (69063, АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки фізичної особи - платника податків НОМЕР_1)

до відповідача-2: Приватного підприємця ОСОБА_2 (69104, АДРЕСА_1)

про визнання недійсними договорів та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

КП "Центральний парк культури та відпочинку "Дубовий Гай" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 (відповідача-1) та ПП ОСОБА_2 (відповідача-2) про:

визнання недійсним договору про спільну діяльність № б/н від 21.11.2013р., укладеного між КП "Центральний парк культури та відпочинку "Дубовий Гай" та ПП ОСОБА_1;

визнання недійсним договору оренди літнього кафе (літ. Ц1) від 20.07.2015р., укладеного між фізичними особами ОСОБА_1 і ОСОБА_2;

зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, переданою в постійне користування КП "Центральний парк культури та відпочинку "Дубовий Гай" відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 17.09.1998р., зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за НОМЕР_3, зобов'язавши відповідачів звільнити вказану земельну ділянку від літнього кафе (літ. Ц1) шляхом його демонтування і вивозу з території Центрального парку культури та відпочинку "Дубовий Гай".

Відповідно до Довідки про автоматичний розподіл справ між суддями від 29.04.2015р. справу призначено для розгляду судді Соловйову В.М.

У прийняті позовної заяви слід відмовити на підставі наступного.

Згідно ст. 61 ГПК України, питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, якому вона була передана у порядку, встановленому частиною третьою статті 2-1 цього Кодексу.

Згідно ст. 13 ГПК України "Справи, підсудні місцевим господарським судам", місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

У відповідності із ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів;

7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України;

8) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до порушення справи про банкрутство.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами:

підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника.

Господарський суд розглядає справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу виконавчих документів на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди".

Згідно ст. 21 ГПК України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Статтею 1 ГПК України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі-підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Таким чином, системний аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку про те, що діюче законодавство не передбачає розгляд господарським судом справ за позовними заявами до відповідача (відповідачів), які не є юридичними особами чи суб'єктами підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених п.4 ч. 1 ст.12 ГПК України (справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів).

Такої самої правової позиції притримується Вищий господарський суд України (див. Постанову ВГСУ від 26 травня 2009 р. по справі № 40/248пн).

При зверненні до господарського суду Запорізької області з позовною заявою про визнання недійсними договорів та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, КП "Центральний парк культури та відпочинку "Дубовий Гай" в якості відповідача-1 зазначило ОСОБА_1.

Проте, вказана фізична особа не може виступати відповідачем за заявленим позовом в господарському суді і така позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах.

Так, згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 05.05.2015р. № 20518150 станом на 29.04.2015р. відносно ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів не знайдено.

Позивачем до позовної заяви наданий лист Головного управління Державної фіскальної служби України у Запорізькій області від 05.03.2015р. № 55, згідно якому Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 в територіальних органах ГУ ДФС у Запорізькій області на обліку не перебуває.

Крім того, оскаржені позивачем договори про спільну діяльність від 21.11.2013р. та оренди від 20.07.2014р., копії яких додано до позовної заяви, укладені саме з фізичною особою ОСОБА_1.

Причому, в договорі від 20.07.2014р., на відміну від ОСОБА_1, інша сторона договору ОСОБА_2 значиться як Приватний підприємець.

Додатки додані до позовної заяви не містять жодних даних, які б підтверджували наявність у ОСОБА_1 статусу фізичної особи - підприємця.

Більше того, в обґрунтування позовних вимог сам позивач посилається в позовній заяві на те, що договір про спільну діяльність № б/н від 21.11.2013р. укладений ОСОБА_1, яка не має статусу фізичної особи-підприємця і був відсутній необхідний обсяг дієздатності для здійснення господарської діяльності.

Приймаючи судове рішення, господарський суд також враховує наступне.

За змістом Розділів VIII, IX ГПК України всі без виключення вказані в них вимоги до позовної заяви та відомості є обов'язковими для зазначення позивачем у позовній заяві, їх обов'язковість встановлена законодавцем і не може залежати від бажання особи, що звертається до суду, можливості подальшого з'ясування цих відомостей судом після відкриття провадження в адміністративній справі під час підготовчого провадження тощо.

Вказані норми носять імперативний характер і не підлягають ігноруванню стороною чи судом з посиланням на будь-які суб'єктивні висновки та обставини.

На підтвердження цього висновку свідчить і ст.4-1 ГПК України, згідно якої господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ст.2 Закону України від 07.07.2010р. № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону № 192-VIII від 12.02.2015) суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

За приписами ч. 1 ст. 8 цього ж Закону, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року по справі №1-2/2002 визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права будь-якими не забороненими засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Право на судовий захист своїх прав не може бути обмежене. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого вищевказаними нормами, права.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 3 постанови № 3 від 01.03.2013р. "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" зазначив наступне:

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17; далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

В свою чергу, пленум Вищого господарського суду України в пунктах 2,3 постанови від 24.10.2011 N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз'яснив:

З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України, суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 62, ст. 86 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. У прийнятті позовної заяви Комунального підприємства "Центральний парк культури та відпочинку "Дубовий Гай" відмовити.

2. Позовні матеріали на 18 аркушах повернути заявникові .

Суддя В.М. Соловйов