Постанова № 44071886, 07.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2015 року 08:03 № 826/3105/15

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Дмитрієвій В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торсат" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства обмеженою відповідальністю "Торсат" (надалі - Позивач/ТОВ "Торсат") до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві) в якому просить суд:

1. Скасувати податкове повідомлення-рішення №0012392201 від 10.09.2014 р. про визначення грошового зобов'язання в сумі 456 250, 00 грн., прийняте ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення №0012402201 від 10.09.2014 р. про визначення грошового зобов'язання в сумі 458 334,00 грн., прийняте ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.03.2015 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративному позові, зокрема, зазначив про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час проведення перевірки ТОВ "Торсат", що призвело до помилкових висновків перевіряючих, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених у письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми ПК України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 р. (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

У судовому засіданні був допитаний в якості свідка ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2.), який повідомив про обставини господарських операцій позивача з Приватним акціонерним товариством "Телеканал "Інтер" (надалі - ПАТ "ТК "Інтер").

Згідно зі ст.122 КАС України справа розглядається в письмовому провадженні на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Розглянувши наявні в матеріалах докази та заслухавши пояснення представників сторін та свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Торсат" (код ЄДРОПУ 30264135) зареєстроване 21.12.1998 р. Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, з 24.12.1998 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Основним видом діяльності Позивача є діяльність у сфері супутникового електрозв'язку. Також, ТОВ "Торсат" здійснює такі види діяльності: діяльність у сфері телевізійного мовлення; діяльність у сфері проводового електрозв'язку; інша діяльність у сфері електрозв'язку; посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації.

Поряд із цим, у період з 31.07.2014 р. по 20.08.2014 р. Відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Торсат" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої складений акт №1350/26-59-22-01/30264135 від 28.08.2014 р. "Про результати документальної планової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Торсат" код 30264135 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р." (надалі - Акт перевірки №1350), в якому зазначено про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

ь пп.14.1.27 та пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, пп.138.10.3 п.138.10 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 365 000,00 грн., в т.ч.: за 4 кв. 2012 р. в сумі 175 000,00 грн.; за 2013 р. в сумі 190 000,00 грн.;

ь п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на загальну суму 366 667,00 грн., в т.ч.: за грудень 2012 р. - на суму 166 667,00 грн.; за грудень 2013 р. - на суму 200 000,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище висновками податкового органу, ТОВ "Торсат" подало до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві заперечення, за результатом розгляду якого рішенням податкового органу №11301/10/26-59-22-01 від 10.09.2014 р. "Про результати розгляду заперечень до акту перевірки" вказане заперечення залишено без розгляду.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №1350 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.09.2014 р., а саме:

ь №0012402201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (надалі - ПДВ) на загальну суму 458 334,00 грн. (з яких 366 667,00 грн. - за основним платежем та 91 667,00 грн. - за штрафними санкціями);

ь №0012392201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 456 250,00 грн. (з яких 365 000,00 грн. - за основним платежем та 91 250,00 грн. - за штрафними санкціями).

В той же час, за результатами адміністративного оскарження рішеннями ГУ Міндоходів у м. Києві №498/10/26-15-10-05-15 від 17.11.2014 р. "Про результати розгляду первинної скарги" та ДФС України №1364/0/99-33-10-01-04-25 від 23.01.2015 р. "Про результати розгляду повторної скарги" були залишені без змін прийняті Відповідачем податкові повідомлення-рішення №0012402201, №0012392201 від 10.09.2014 р., а скарги Позивача - без задоволення.

Вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ "Торсат" під час проведення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Так, як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємому періоді Позивач здійснював господарські операції на підставі укладених з ПАТ "ТК "Інтер" тотожних Договорів про надання рекламних послуг №01-10/2012-Р від 01.10.2012 р. та №28-11/13-РІП від 28.11.2013 р., згідно із якими ПАТ "ТК "Інтер" (Виконавець) бере на себе зобов'язання надавати ТОВ "Торсат" (Замовнику) послуги з організації рекламної кампанії шляхом розміщення в ефірі телеканалу рекламних матеріалів Замовника, відповідно до завдань Замовника, в порядку та на умовах, передбачених договором, а Замовник зобов'язується прийняти ці послуги та оплатити їх на умовах, передбачених договором.

На підтвердження надання ПАТ "ТК "Інтер" за вказаними вище договорами рекламних послуг Позивачем надані суду завдання №1 від 01.10.2012 р. (додаток до Договору №01-10/2012-Р від 01.10.2012 р.), завдання №1 від 28.11.2013 р.(додаток до Договору №28-11/13-РІП від 28.11.2013 р.), ефірні довідки, акт надання послуг від 31.12.2012 р. до до Договору №01-10/2012-Р від 01.10.2012 р. на суму 1 000 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 166 666,67 грн.), акти про надання послуг №501 - №530 на загальну суму 1 200 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 200 000,00 грн.).

В той же час, відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях та реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Так, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ "Торсат" встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних суми ПДВ розміром 366 666,67 грн. та включення її до складу податкового кредиту на підставі отриманих від ПАТ "ТК "Інтер" податкових накладних №9 від 17.12.2012 р. на суму 1 000 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 166 666,67 грн.), №49 - №78 за грудень 2013 р. на загальну суму 1 200 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 200 000,00 грн.).

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп."б" п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, згідно із пп."а" п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Поряд із цим, як вбачається з Акту перевірки №1350, за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р. ТОВ "Торсат" задекларовано податкового кредиту з ПДВ у розмірі 14 528 729,00 грн. Проте, перевіркою визначення податкового кредиту Відповідачем встановлено його завищення на суму 366 667,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на 366 667,00 грн.

Крім того, в ході аналізу податкової звітності з податку на прибуток податковим органом встановлено, що також не заперечується Позивачем, що ТОВ "Торсат" включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та відображено в деклараціях з податку на прибуток підприємств відповідних періодів суму витрат у розмірі 1 833 333,00 грн., понесених від контрагента - ПАТ "ТК "Інтер" за Договором №01-10/2012-Р від 01.10.2012 р. на суму 833 333,00 грн. та за Договором №28-11/13-РІП від 28.11.2013 р. на суму 1 000 000,00 грн.

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положенням п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6 - 138.9, пп.пп.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.пп.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Згідно із абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом із тим, як вбачається матеріалів справи, у період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р. Позивачем задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 83 941 638,00 грн. Однак, перевіркою повноти визначення витрат Відповідачем встановлено їх завищення на загальну суму 1 833 333,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, на суму 365 000,00 грн.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем".

Згідно із зазначеним, ухвалою від 02.03.2015 р. судом витребовувались від Позивача копії документів на підтвердження реальності господарських операцій за перевіряймий період, а саме: платіжні доручення; банківські виписки; погодження технічних вимог професійного телебачення; ліцензії, сертифікати якості, сертифікати відповідності, свідоцтва на знак товарів і послуг (за наявності); належні докази (у вигляді письмових пояснень з доданими до них первинними розрахунковими документами, документи бухгалтерського обліку і звітності, внутрішніми організаційно-розпорядчими документами підприємства, тощо), наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей у позивача та його контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей (матеріально-технічної бази) (в тому числі власних/орендованих виробничих, офісних приміщень, транспортних засобів, інших основних засобів), трудових ресурсів, необхідних для здійснення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської діяльності, зокрема (але не виключено): наявність кваліфікованого персоналу, наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності; всі інші документи, які на думку Позивача підтверджують протиправність дій Відповідача та реальність господарських операцій з контрагентами.

В свою чергу, суд звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентом доречним є застосування доктрини "ділова мета".

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину "ділова мета" в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ "Метпромсервіс" до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Так, на виконання вимог ухвали суду та на підтвердження реальності господарських взаємовідносин між ТОВ "Торсат" та його контрагентом ПАТ "ТК "Інтер" Позивачем були надані документи, з огляду на які судом встановлено наступне.

З огляду на зміст Договорів про надання рекламних послуг №01-10/2012-Р від 01.10.2012 р. та №28-11/13-РІП від 28.11.2013 р., ПАТ "ТК "Інтер" (Виконавець) зобов'язувалось надавати ТОВ "Торсат" (Замовнику) послуги з організації рекламної кампанії шляхом розміщення в ефірі телеканалу рекламних матеріалів Замовника, відповідно до завдань Замовника, на підтвердження чого були надані відповідні акти надання послуг та диск з рекламними матеріалами, що розміщувались в ефірі телеканалу.

При цьому, суд акцентує увагу на те, що як під час проведення Відповідачем перевірки, так і під час судового розгляду даної справи, за аналізом отриманих від ТОВ "Торсат" документів податковим органом, а також судом не встановлено відхилень при їх складенні, не встановлено включення Позивачем до складу податкового кредиту та витрат податкових накладних, незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, суд приймає до уваги пояснення представника Позивача про те, що відповідно до Рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення №959 від_22.11.2006 р. ТОВ "Торсат" визнано суб'єктом інформаційної діяльності та видано Свідоцтво серія ДР-HP №00030 від 30.10.2007 р. так, за межами України Позивач здійснює розповсюдження телеканалу "ІНТЕР+", а тому проведення рекламної кампанії це механізм по просуванню Позивача, як дистриб'ютора телеканалу "ІНТЕР+" (маркетингова комунікація), що не дає можливості визначити розмір доходів від її проведення, більше того - не є гарантією отримання доходів від неї в майбутньому.

Таким чином, надані Позивачем пояснення разом із їх документальним підтвердженням дають суду підстави для висновку про реальність здійснених ТОВ "Торсат" господарських операцій із його контрагентом ПАТ "ТК "Інтер" у період з 01.04.2011 р. по 31.12.2013 р.

Поряд із цим, відповідно до вимог ст.183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним пп.6 п.180.1 ст.180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Таким чином, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента Позивача в стані, власне, платника ПДВ, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена у вищезгаданому листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому, для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Суд звертає увагу, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Разом із тим, слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно із якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Проте, Відповідачем не надано суду доказів припинення ПАТ "ТК "Інтер" (скасування державної реєстрації, виключення його з ЄДРПОУ) внесення недостовірної інформації до ЄДРПОУ, тощо, під час взаємовідносин із Позивачем.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагент Позивача - ПАТ "ТК "Інтер" було зареєстроване як платник ПДВ у встановленому законодавством порядку.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що не спростовано Відповідачем в порядку, передбаченому ч.2 ст.71 КАС України, що ПАТ "ТК "Інтер" не мало дефектів у своєму правовому статусі та мало право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст.9 Закону №996, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість, а також зареєстровані в ЄР податкових накладних.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з поставки товарів та надання послуг мали реальний характер, факти таких операцій оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними Договорами за перевіряємий період, підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, складських приміщень, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Слід також зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару та надання послуг входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 р. у справі №К-12509/08.

Суд наголошує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. по справі № 2а-6067/11/1470.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав проти України" (2007 р., заява №803/02), "Булвес" АД проти Болгарії" (2009 р., заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії" (2010 р., заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

В свою чергу, надані Позивачем суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені між ТОВ "Торсат" та ПАТ "ТК "Інтер" господарські операції з надання рекламних послуг є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, та не пов'язані з господарською діяльністю Позивача.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування Позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із ПАТ "ТК "Інтер" за спірний період, суд дійшов висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 365 000,00 грн. (в т.ч. за 4 кв. 2012 р. в сумі 175 000,00 грн., за 2013 р. в сумі 190 000,00 грн.) та до заниження суми ПДВ на загальну суму 366 667,00 грн. (в т.ч. за грудень 2012 р. - на суму 166 667,00 грн., за грудень 2013 р. - на суму 200 000,00 грн.), що свідчить про необґрунтованість зроблених Відповідачем висновків та протиправність прийнятих із зазначених підстав податкових повідомлень-рішень №0012402201 та №0012392201 від 10.09.2014 р., які, в свою чергу, підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Крім того, відповідно до ст.94 КАС України та Закону України "Про судовий збір" судовий збір підлягає відшкодуванню Позивачу в розмірі 487,20 грн.

З врахуванням Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір"" №2 від 23.01.2015 р. решта суми судового збору із відповідача не стягується.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства обмеженою відповідальністю "Торсат" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0012392201 від 10.09.2014 р.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0012402201 від 10.09.2014 р.

4. Присудити на користь Товариства обмеженою відповідальністю "Торсат" (код ЄДРПОУ 30264135) витрати зі сплати судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. із Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б.В. Санін