Постанова № 44066285, 29.04.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2015 р. Справа № 804/4761/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О.

при секретарі судового засідання Василенко К.Е.

за участю:

представника позивача Семченка В.В.

представника відповідача Чохелі Т.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Каскад" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 10.11.2014р. № 0001902202 форми «Р»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 16.10.2014р. № 0001632202 форми «Р».

В обґрунтування позову позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ фірма «Каскад» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «ГРАНД ІШИМ» (код за ЄДРПОУ 38969270) за травень 2014 року, за результатами якої, складено акт від 22.10.2014р. №1307/22-02/23934596. На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 10.11.2014р. № 0001902202, яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 969554,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 484777,00 грн.

Крім того, було складено акт від 16.10.2014р. № 553/22-02/23934596 про ненадання документів до перевірки, на підставі якого, до підприємства податковим повідомленням-рішенням від 16.10.2014р. № 0001632202, відповідно до пункту 121.1 статті 121 ПК України застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 510 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, а тому, винесені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Фірма «Каскад» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинам з підприємством ТОВ «ГРАНД ІШИМ» (код за ЄДРПОУ 38969270) за травень 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. за № 2755-VI зі змінами і доповненнями, ТОВ фірма «Каскад» завищено податковий кредит, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 969554 грн. в червні 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 22.10.2014р. №1 307/22-02/23934596 на підставі якого, винесено податкове повідомлення-рішення форма «Р» від 10.11.2014р. № 0001902202, яким визначено суму грошового зобов'язання за основним платежем в розмірі 969554,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 484777,00 грн.

Підставою для встановлення вищевказаних порушень стало наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад» (замовник) укладено договір від 21.03.2014р. № 21/03/14-У з Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНД ІШИМ (виконавець) про надання послуг з обробки металопрокату, а саме з:

- правки та різки арматури на правильно-відрізному станку - 112т,

- піскоструйної обробки поверхні листа - 865,2 м.кв.,

- піскоструйної обробки поверхні кутка - 30794,52 п/м,

- піскоструйної обробки поверхні швелера - 5900,2 п/м,

- зачистки та обробки кромок листа - 259т,

- рубки та різки металопрокату -15т.

На виконання умов вищевказаного договору, Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад» у травні 2014 року виписано податкові накладні №81 від 23.05.2014 року, №82 від 26.05.2014 року, №83 від 27.05.2014 року, №84 від 28.05.2014 року, №85 від 29.05.2014 року, №86 від 30.05.2014 року;

- та акти здачі-прийняття робіт: №№180-185.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для встановлення порушень з боку позивача стало те, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області при перевірці використано акт перевірки, а саме:

- ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області надійшов акт №148/14-02-22-01/38969270 від 23.07.2014 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ГРАНД ІШИМ» щодо документального підтвердження господарських взаємовідносин із платниками податків за травень 2014 року». Відповідно до зазначеного акту, за результатами перевірки неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій ТОВ «ГРАНД ІШИМ» із контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за травень 2014 року.

Суд зазначає, що сам акт про неможливість проведення зустрічної звірки, не встановлює реальність або відсутність здійснення господарських відносин суб'єкта господарювання з його контрагентами, а встановлює, лише, факт неможливості проведення такої звірки щодо суб'єктів господарювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких, передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.15 та 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (далі - Положення) первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто, перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Пунктом 2.4 Положення визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Кім того, судом встановлено, що відповідно до сформованих витрат за наданими до перевірки актами здачі - приймання послуг, які укладались між ТОВ фірмою «Каскад» та ТОВ «ГРАНД ІШИМ», задекларував податковий кредит на підставі наданих послуг та виданих останнім податкових накладних. Вказані податкові накладні належно оформленні, містять всі необхідні реквізити та скріплені печаткою і підписом виконавців, підписані за правилами першої події (датами складання первинних бухгалтерських документів). На дату виписування податкових накладних ТОВ «ГРАНД ІШИМ», відобразив у повному обсязі грошові зобов'язання з ПДВ за правовідносинами з ТОВ фірмою «Каскад».

Контрагент ТОВ фірми «Каскад», як і останній, повністю відобразили ці господарські відносини у податковій звітності, її корегування не здійснювали. Діючим законодавством не передбачене подвійне оподаткування за одними і тими ж господарськими відносинами.

Отже, у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких, позивачем задекларовано грошові зобов'язання з податку на додану вартість. Складені податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт відповідають вимогам законодавства України стосовно форми і порядку їх оформлення, а придбані позивачем товари та послуги використані у власній господарській діяльності, що не заперечується матеріалами перевірки.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само, позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Податковий кодекс України, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконував усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленного податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010р., від 31.01.2011р.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального справа у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правова позиція Верховного Суду України у розглядуваній категорії спорів, відображена, зокрема, у постанові суду від 31.01.2011 року № 14/11 у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Так, за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у вказаному рішенні, також наголосив, що такий висновок "узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також, сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Також, суд звертає увагу на рішення Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі "Інтерсплав проти України".

Так, у п. 37 рішення вказується: "Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов'язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд, вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності, які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких, останні могли б ґрунтувати свої відмови".

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: "На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань".

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 КАС України, вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.10.2014 №0001632202, відповідно до якого застосовано штрафну (фінансову) санкцію у сумі 510 грн. за ненадання документів до перевірки, суд зазначає, оскільки, судом та актом перевірки підтверджено наявність всіх необхідних документів для формування грошових зобов'язань з податку на додану вартість, то вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві, є будь-які фактичні дані, на підставі яких ,суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Тобто, доводи на які посилается податковий орган в акті перевірки позивача та запереченнях не відповідають обставинам справи та спростовуються доказами наявними в справі та дослідженими у судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивач повністю виконав свої зобов'язання перед його контрагентом, що підтверджено зазначеними вище доказами та правомірно сформував показники податкової звітності, відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання щодо судового збору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

У зв'язку з чим, присудити з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Каскад" судовий збір в сумі 669,90 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України, при вирішені справи по суті, суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю, або частково.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 69, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 10.11.2014 року № 0001902202 форми «Р».

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 16.10.2014 року № 0001632202 форми «Р».

Присудити з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Каскад» судовий збір в сумі 669,90 грн.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови, відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Постанова не набрала законної сили 29.04.15 Суддя З оригіналом згідно Суддя І.О. Лозицька І.О. Лозицька І.О. Лозицька