Рішення № 44064129, 07.05.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3841/15

Головуючий у першій інстанції Гудіна Н. І.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.,

Парапана В.Ф.

суддів: Громіка Р.Д.,

при секретарі: Добряк Н.І.,

за участю: позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2015 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину,

в с т а н о в и л а:

10 січня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, який неодноразово уточнював, обґрунтовуючи вимоги тим, що 18 травня 2013 року о 19.00 год. відповідачка ОСОБА_5, керуючи технічно справним автомобілем "Mitsubishi", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись на 20 км. + 560 м автошляху М-14 "Одеса-Мелітополь" з боку с. Свердлове Комінтернівського району, Одеської області в напрямку м. Одеси, в світлу пору доби, по сухому асфальтному покриттю зі швидкістю більше ніж 114.4 км./год., не була уважною, за дорожньою обстановкою не слідкувала, при виявленні перешкоди для руху, а саме нерухомих автомобілів "ВАЗ-21061", державний номерний знак НОМЕР_3, та "Hyundai Tacson", державний номер НОМЕР_4, які знаходились в її смузі руху, після дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася раніше, заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки свого автомобіля не вжила, внаслідок чого відбулося зіткнення, чим порушила пп. 2.3. "б", 12.1, 12.3., 12.6 "г" Правил дорожнього руху. Після зіткнення автомобіль "Hyundai Tacson", державний номерний знак НОМЕР_4, відкинуло на нього, коли він знаходився біля задньої частини кузова автомобілю. Внаслідок ДТП він отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи №244 від 17.07.2013р. відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2013 року відповідачка ОСОБА_5 була засуджена за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, заявлений ним цивільний позов було задоволено частково: стягнуто на його користь з

ОСОБА_5 49904 грн. та моральна шкода в розмірі 20000 грн., та у дохід держави витрати на проведення експертиз 3207,60 грн., з ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія" 54895,05 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року вирок суду змінений та скасованій в частині стягнення з ОСОБА_5 майнової шкоди та в цій частині справу направлено для розгляду в порядку цивільного провадження. Відповідачка ОСОБА_5 завдала йому майнову шкоду в розмірі 146761,13 грн., яка складається з частини вартості відновлюваного ремонту автомобіля в розмірі 38504, 13 грн. (83504,13 грн. згідно звіту №130617 від 29 червня 2013 року - 49000 грн., стягнуто судом з ПрАТ Українська охоронно-страхова компанія"), витрат на лікарську допомогу в розмірі 10095 грн. (внески за перебування у палаті з покращеними умовами, згідно квитанцій), витрат на санаторно-курортне лікування в розмірі 8800 грн. (квитанція №21884.39.1 від 03 грудня 2013 року), не отриманий прибуток у зв'язку з тимчасової непрацездатністю чотири місяця в розмірі 64720 грн. (152000 грн. дохід за 2012 рік - 87280 грн. дохід за 2013 рік), витрат на правову допомогу при розгляді кримінальної справи в сумі 28642 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст.ст. 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, позивач ОСОБА_3 остаточно просив суд стягнути з відповідачки ОСОБА_5 на його користь майнову шкоду в розмірі 146761,13 грн. (а.с. 43-45).

Представник відповідачки ОСОБА_7 - ОСОБА_6, проти позову заперечував й в своїх письмових та усних поясненнях зазначав, що майнова шкода, завдана позивачу пошкодженням його автомобіля відшкодована в повному обсязі страховими компаніями: ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія" - 49000 грн., ПрАТ "СК "Княжна", у якій був застрахований водій ОСОБА_8, - 49000 грн., всього 98000 грн., що перевищує загальну суму оцінених збитків. Автомобіль "Hyundai Tacson", державний номерний знак НОМЕР_4, що належить позивачу, був ушкоджений двічі. 18 травня 2013 року о 19.15 год. водій ОСОБА_8, який керував автомобілем "ВАЗ-21061", державний номерний знак НОМЕР_3, порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_3, що підтверджується постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2013 року, зміненою постановою апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2013 року, якими водій ОСОБА_9 був визнаний винним у скоєнні цього ДТП. В процесі оформлення матеріалів по ДТП відбулось зіткнення автомобіля "Mitsubishi", держаний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5 з нерухомим автомобілем позивача. При цьому контактування і в першій, і в другій раз було з правою передньою частину автомобіля позивача. Цивільна правова відповідальність відповідачки ОСОБА_5 була застрахована ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія", тому страхова компанія повинна відшкодувати позивачу й майнову шкоду, завдану ушкодженням його здоров'я, яка складається з витрат на лікарську допомогу в сумі 10095 грн., витрат на санаторно-курортне лікування в розмірі 8800 грн. та не отриманий прибуток у зв'язку з тимчасової непрацездатністю в розмірі 64720 грн. Також недоведені належним чином і витрати на правову допомогу. За таких підстав представник відповідачки просив у задоволенні позову відмовити (а.с. 88-89, 98-99).

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідачки ОСОБА_5 на користь позивача витрати, пов'язані з санаторно-курортним лікуванням в розмірі 8800 грн., збитки у вигляді неотриманого прибутку (заробітної плати) у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в розмір 50666 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 28642 грн., а всього 88108 грн., та стягнув судовий збір в сумі 243, 60 грн., та у дохід держави стягнув судовий збір в сумі 637,48 грн. В решті позовних вимог відмовлено. (а.с. 113-119).

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції змінити й ухвалити нове рішення про стягнення з відповідачки ОСОБА_5 на користь частину відновленого ремонту та втрати ринкової вартості автомобіля в розмірі 34504, 13 грн., мотивуючи тим, що судом в цій частині порушенні норми матеріального та процесуального права (а.с. 119-

121).

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що судом порушенні норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг позивача ОСОБА_3 та представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6, пояснення на апеляції позивача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4, представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6, дослідивши матеріали цивільної справи та матеріали кримінальної справи №523/11909/13 у відношенні ОСОБА_5 засудженої за ст. 286 ч. 1 КК України, та кримінального провадження №12013170110000954, витребувані судом апеляційної інстанції, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу представника відповідачки слід задовольнити за таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 травня 2013 року о 19.00 год. відповідачка ОСОБА_5, керуючи технічно справним автомобілем "Mitsubishi", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись на 20 км. + 560 м автошляху М-14 "Одеса-Мелітополь" з боку с. Свердлове Комінтернівського району Одеської області в напрямку м. Одеси, в світлу пору доби, по сухому асфальтному покриттю зі швидкістю більше ніж 114.4 км./год., не була уважною, за дорожньою обстановкою не слідкувала, при виявленні перешкоди для руху, а саме нерухомих автомобілів "ВАЗ-21061", державний номерний знак НОМЕР_3, та "Hyundai Tacson", державний номерний знак НОМЕР_4, які знаходились в її смузі руху, після дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася раніше, заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки свого автомобіля не вжила, внаслідок чого відбулося зіткнення, чим порушила пп. 2.3. "б", 12.1, 12.3., 12.6 "г" Правил дорожнього руху. Після зіткнення автомобіль "Hyundai Tacson", державний номерний знак НОМЕР_4, відкинуло на позивача, коли він знаходився біля задньої частини кузова автомобілю. Внаслідок ДТП він отримав тілесні ушкодження, які згідно висновку комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи №244 від 17.07.2013р. відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 09 жовтня 2013 року відповідачка ОСОБА_5 була засуджена за скоєння злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, заявлений потерпілим, позивачем ОСОБА_3 цивільний позов був задоволено частково: стягнуто на його користь з ОСОБА_5 49904 грн. та моральна шкода в розмірі 20000 грн., з ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія" 54895,05 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 грудня 2013 року вирок суду змінений та скасованій в частині стягнення майнової шкоди з ОСОБА_5 та в цій частині позов направлено для розгляду в порядку цивільного провадження.

Позивач ОСОБА_3 стверджував у позовній заяві те, що відповідачка ОСОБА_5 завдала йому майнову шкоду в розмірі 146761, 13 грн., яка складається з частини вартості відновлюваного ремонту автомобіля в розмірі 38504, 13 грн. (83504,13 грн. згідно звіту №130617 від 29 червня 2013 року - 49000 грн., стягнуто судом з ПрАТ Українська охоронно-страхова компанія"), витрат на лікарську допомогу в розмірі 10095 грн. (внески за перебування у палаті з покращеними умовами, згідно квитанцій), витрат на санаторно-курортне лікування в розмірі 8800

грн. (квитанція №21884.39.1 від 03 грудня 2013 року), не отриманий прибуток у зв'язку з тимчасової непрацездатністю чотири місяця в розмір 64720 грн. (152000 грн. дохід за 2012 рік - 87280 грн. дохід за 2013 рік), витрат на правову допомоги при розгляді кримінальної справи в сумі 28642 грн.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені нормою статті 1166 ЦК України, відповідно до частини 1 якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності їх вини.

Згідно із чч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшко довуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди.

Разом із тим вартість усунення інших негативних наслідків має розумно відповідати межам порушеного права, за захистом якого спрямоване звер нення позивача до суду.

Частина 1, 2 та 3 ст. 1198 ЦК України передбачено, що розмір доходу фізичної особи-підприємця, втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що підлягає відшкодуванню, визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отримувала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.

Розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби.

Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, обчислюється виходячи з розміру доходу, який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_5 завдала відповідачу шкоду внаслідок ДТП й зобов'язана відшкодувати йому витрати, пов'язані з санаторно-курортним лікуванням в розмірі 8800 грн., збитки у вигляді неотриманого прибутку (заробітної плати) у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю в розмір 50666 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 28642 грн. та судовий збір в сумі 243, 60 грн., а також у дохід держави судовий збір в сумі 637,48 грн.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Однак в порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Як встановлено судом першої інстанції, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідачки ОСОБА_5 була застрахована ПрАТ „УОСК", відповідно до умов полісу серії АЕ № 1301847, тому повний обсяг завда ної відповідачем шкоди має бути відшкодований за рахунок страховика, в межах страхо вої суми. Страховик був у встановленому законом порядку повідомлений про страховий випадок.

Відповідно до умов полісу, страхова сума за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілого, складає 100000 грн. на одного потерпілого.

У пункті 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) зазначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 22 Закону шко дою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної при годи, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втра тою працездатності потерпілим.

Статтею 24 Закону встановлено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діаг ностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та при дбанням лікарських засобів.

У статті 25 Закону зазначено, що у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закла дом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - не отримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної приго ди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною.

Таким чином, витрати позивача на санітарно-курортне лікування у розмірі 8800 грн. та не отримані доходи в розмірі 50666 грн., що разом складає 59466 грн., і є менше за страхову суму, заподіяну життю та здоров'ю потерпілого, має відшкодовувати страховик - ПрАТ „УОСК".

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2013 р. „Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", при пред'явленні позовних вимог про відшкодування шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право ви ключно в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК. залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспо ртного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Однак, суд не врахував доводів представника відповідача, викладених у письмових запереченнях проти позову, та не притягнув до участі у справі ПрАТ „УОСК", не роз'яснив позивачу його право змінити позовні вимоги, що призвело до невірного вирішення позову.

У частині 1 ст. 56 ЦПК України зазначено, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, ч. 2 цієї ж статті встановлено, що особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути

присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 4 ст. 42 ЦПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. До ордера адвоката обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч. 3 ст. 30 Закону).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах" від 20 грудня 2011 року № 4191-ІУ, який набрав чинності з 01 січня 2012 року, розмір компенсаційних витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановлених законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача ОСОБА_3 в суді представляла ОСОБА_4 на підставі довіреності від 27 травня 2013 року (а.с. 33).

Відомості про те, що представник був допущений до участі в розгляді справи ухвалою суду як особа, яка надає правову допомогу, відсутні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно позову вартість витрат на надання правову допомогу складає 286420 грн. У підтвердження розміру витрат надані квитанції до прибуткового касового ордеру № 17/24 від 21 серпня 2013 року на 1600 грн., № 17/23 від 21 липня 2013 року на 1600 грн., б/н від 15 листопад 2013 року на 1600 грн., б/н від 23 жовтня 2013 року на 1600 грн., б/н 07 квітня 2014 року на 800 грн., №17/014 від 05 лютого 2014 року на 800 грн., №16/014 від 23 грудня 2013 року на 800 грн., №15/014 від 23 грудня 2013 року, завірені печаткою адвоката Межера І.О. (а.с. 27-31), але журнал реєстрації прибуткових і видаткових ордерів за 2014 рік, оформлений належним чином, касову книгу, яка застосовується для здійснення первинного обліку готівки в касі, у відповідності з Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15 грудня 2004 № 637, суду не надано.

У якості розрахунку витрат на правову допомогу позивач надав суду пояснення, у яких зазначив перелік документів, підготовлений та зміст часу на участь в судових засіданнях під час розгляду кримінальної справи (а.с. 84-85), але акту виконаних робіт по наданню правової допомоги позивачці суду не надано.

Розрахунку гонорару у відповідно до ст. 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних і адміністративних справах" від 20 грудня 2011 року № 4191-ІУ, який набрав чинності з 01 січня 2012 року, позивачем суду не надано.

Таким чином, в матеріалах справи належні докази відсутні у підтвердження витрат на правову допомогу по цій справі, тому суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до уваги надані документи.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла до висновку про те, що непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 8800 грн. витрат на санітарно-курортне лікування і 50666 грн. не отриманого прибутку слід відмовити. Крім того, позивачем в судовому засіданні не доведено розмір витрат на правову допомогу за вказаною справою.

Отже, вимоги позивача є необґрунтованими, незаконними і задоволенню не підлягають.

Доводи позивача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки судом не враховано, що відповідачка ОСОБА_5 зобов'язана відшкодувати йому частину вартості відновленого ремонту автомобіля та втрату товарної вартості автомобіля в розмір 340504, 13 грн., не приймаються до уваги з таких підстав.

Частиною 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2013 року постанова Суворовського районного суду м. Одеси від 09 вересня 2013 року, яким адміністративне провадження про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_8 закрито, змінена, водій ОСОБА_8 визнаний винним у ДТП , яке сталося 18 травня 2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль "Hyundai Tacson", державний номерний знак НОМЕР_4, що належить позивачу ОСОБА_3, був пошкоджений двічі. 18 травня 2013 року водій ОСОБА_8, який керував автомобілем "ВАЗ-21061", державний номерний знак НОМЕР_3, порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем під керуванням ОСОБА_3, що підтверджується вказаними судовими рішеннями. В процесі оформлення матеріалів по ДТП відбулось зіткнення автомобіля "Mitsubishi", державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням відповідачки ОСОБА_5 з нерухомим автомобілем позивача. При цьому контактування і в першій, і в другій раз було з правою передньою частину автомобіля

позивача.

Встановлено, що майнова шкода, завдана позивачу пошкодженням його автомобіля відшкодована в повному обсязі страховими компаніями: ПрАТ "Українська охоронно-страхова компанія" - 49000 грн., що визнається сторонами у справі, та ПрАТ "СК "Княжна", у якій був застрахований водій ОСОБА_8, - 49000 грн., що підтверджується листом ПрАТ "УСК "Княжна" від 10 грудня 2014 року (а.с. 100), всього 98000 грн. (49000 грн. + 49000 грн.), що перевищує загальну суму оцінених у встановленому законом порядку збитків.

Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні спору у цій частині вимог всебічно та повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку та виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК Украйни під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 10,60, 179, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, та матеріального права, а саме, ст. ст. 22, 24, 25 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

При подачі апеляційної скарги відповідачка ОСОБА_5 не сплатила судовий збір в сумі 440,54 грн., ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 березня 2015 року сплата судового збору відстрочена до ухвалення судового рішення, тому у відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_5 у дохід держави необхідно присуди судовий збір у вказаному розмірі.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, задовольнити, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2015 року змінити й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину, яка складається з витрат на санаторно-курортне лікування в розмірі 8800 грн., збитків у вигляді прибутку (заробітної плати) у зв'язку тимчасової втратою непрацездатності в розмірі 50666 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 28642 грн. відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Тирасполь Республіки Молдова, реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, у дохід держави судовий збір в сумі 440,54 грн. на банківські реквізити: Отримувач коштів УК у м. Одесі /Малиновський р-н/ 22030001, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923, Банк отримувача ГУ ДКCУ в Одеській області, Код банку отримувача (МФО) 828011, Рахунок отримувача 31214206780007, Код класифікації доходів бюджету 22030001, Призначення платежу Судовий збір, за позовом ___ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Апеляційний суд Одеської області (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 02892913 (суду, де розглядається справа).

Рішення суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

Р.Д. Громік