Ухвала суду № 44045941, 21.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" квітня 2015 р. м. Київ К/800/65550/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

при секретарі: Ігнатенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року

у справі №2а-14370/11/1370

за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (надалі - ДТГО «Львівська залізниця»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові Державної податкової служби (надалі - СДПІ по роботі з ВПП у м.Львові ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

У грудні 2011 року позивач звернувся до суду з позовом в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень СДПІ по роботі з ВПП у м.Львові від 29.11.2011 року №0001842301/23685 та №0001882301/23686.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі наказу СДПІ по роботі з ВПП у м.Львові від 05.10.2011 року №334 з метою виконання постанови старшого слідчого в ОВС СУ ГУМВС України у Львівській області від 15.09.2011 року контролюючим органом проведена позапланова виїзна перевірка ДТГО «Львівська залізниця» з питань здійснення фінансово-господарських відносин, зокрема, з ПП «Бізнес груп» за період з 01.01.2010 року по 01.09.2011 року, про що складено акт №1390/23-2/01059900 від 09.11.2011 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем: п.1.7 ст.1, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ за липень 2010 року на 8592,80грн.; п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого було занижено податок на прибуток зо 2010 рік у розмірі 10741,10грн., в т.ч. 3 квартал 2010 року в сумі 10741,10грн.

За наслідками проведеної перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м.Львові прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 29.11.2011 року: №0001842301/23685, згідно з яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання по ПДВ у розмірі 10741,00грн., в т.ч. 8592,80 - основний платіж, штрафні (фінансові) санкції - 2148,20грн.; №0001882301/23686, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 13426,38грн., в т.ч. 10741,10грн. - основний платіж, штрафні (фінансові) санкції - 2685,28грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, позивачем, в особі відокремлених підрозділів ДТГО «Львівська залізниця» - Львівський завод залізобетонних конструкцій, відокремлений підрозділ Здолбунівський «Служби МПТ». відокремлений підрозділ Ужгородський «Служби МПТ», у періоді який перевірявся, було укладено договори поставки шліф стрічки 7050*120 Р60 та герметика клейового.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки є необґрунтованими та не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки виконання угоди укладеної позивачем з ПП «Бізнес груп» підтверджується належними та допустимими доказами, валові витрати та податковий кредит по операціях позивача з ПП «Бізнес груп» сформовані правомірно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що під час розгляду справи відповідачем як суб'єктом владних повноважень надано достатні та належні докази правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Проте, надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про неповне з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Відповідно приписів п.5.1 ст.5 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» обумовлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Абзац 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону передбачає, що не включаються до складу валових витрат, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.5 пунктом 7.4 ст.7 вказаного Закону передбачає, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Тобто, поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.

Системний аналіз пунктів 7.2, 7.4, 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Також слід враховувати, що Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Згідно ст.3 названого Закону, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 вказаного Закону регламентовано, що підставою бухгалтерського обліку господарський операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення таких операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю її виміру, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на включення до складу валових витрат, витрат у зв'язку придбанням товарів, послуг та формування податкового кредиту можуть мати лише реально вчинені господарські операції з метою їх використання у власній господарській діяльності та підтверджені оформленими належним чином первинними документами.

При визначенні спірних грошових зобов'язань податковий орган в акті перевірки, зокрема, посилався на акт ДПІ у Франківському районі м. Львова №266/23-2/36828601 від 20.10.2011 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ПП «Бізнес Груп» по взаєморозрахунках з ДТГО «Львівська залізниця» за липень 2010 року, який міститься в матеріалах справи (а.с.85).

Як вбачається з матеріалів справи, у рішенні суду апеляційної інстанції містяться висновки, які викладені у вищезазначеному акті про неможливість проведення зустрічної звірки.

Разом з тим, пунктом 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №984 визначено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у розі відсутності - довідка.

Відповідно до п.7 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010р. №1232, за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка.

Таким чином, висновки податкового органу відносно правильності або неправильності декларування та сплати платником податків суми податків та зборів за відображеними в податковій звітності показниками господарських операцій можуть бути викладені виключно в акті перевірки або довідці зустрічної звірки.

В акті про неможливість проведення зустрічної звірки мають зазначатися лише обставини котрі зумовили неможливість її проведення.

Отже, акт про неможливість проведення зустрічної звірки не створює правових наслідків аналогічних результатам проведення зустрічної звірки, адже первинні документи по взаємовідносинах з контрагентами податковим органом за місцем обліку не досліджувались, а тому такий акт не має статусу податкової інформації і не може вважатися доказом вчинення порушень податкового законодавства з боку позивача.

Слід також зазначити, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, докази, які надані позивачем та наявні в матеріалах справи, не досліджувались та їм не надано належної правової оцінки у розумінні ст.70 КАС України (належність та допустимість доказів).

Згідно із п.3 ч.1 ст.163 КАС України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Аналогічні вимоги визначені ст.207 Кодексу адміністративного судочинства України для постанови суду апеляційної інстанції.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ст.69 КАС України).

В акті перевірки податковим органом зазначено, що при її проведенні позивачем не підтверджено фактичного отримання товарів (робіт, послуг) від ПП «Бізнес-Груп» на загальну суму 42964,40грн.

Разом з тим, як вбачається з узагальненого переліку документів, які було використано при проведенні перевірки ДТГО «Львівська залізниця» (банківські виписки, платіжні доручення, рахунок-фактури, видаткові накладні, податкові накладні), позивачем від вищезазначеного контрагента було отримано ТМЦ на суму 51556,80грн.

Крім того, на підтвердження використання придбаних у ПП «Бізнес-Груп» ТМЦ у своїй господарській діяльності позивачем надано довідки, щодо використання «герметик клеєвий».

Так, згідно з довідкою (а.с.125) ВП «Служба матеріально-технічного постачання» ДТГО Львівської залізниці» отримала від ВП Рівненський відділ матеріально-технічного постачання та ВП Ужгородський відділ матеріально-технічного постачання (постачальник ПП «Бізнес-Груп» згідно вимог №1069 від 31.08.2010 року 1436 шт. та №1652 від 10.09.2010 року «герметик клеєвий» 1436шт. та 322 шт. по ціні 14,50грн., який був з вересня по листопад 2010 року відпущений відповідним структурним підрозділам Львівської залізниці.

В довідці (а.с.165) зазначено, що ВП Ужгородський відділ матеріально-технічного постачання отримав від ПП «Бізнес-Груп» «герметик клеєвий», згідно накладної №РН-7-28005 від 28.07.2010 року в кількості 1436шт., які були відпущені структурним підрозділам Львівської залізниці.

Разом з тим, вищезазначені довідки містять різний перелік структурних підрозділів позивача, що отримали зазначені ТМЦ.

До того ж, в матеріалах справи відсутні докази щодо отримання «герметик клеєвий» у кількості 322 шт.

Згідно видаткової накладної №РН-7-30015 від 30.07.2010 року та податкової накладної №7300000012 від 30.07.2010 року ДТГО ЛЗВП «Львівський завод залізобетонних конструкцій» було отримано шліф стрічку 7050*120 Р60 у кількості 22 шт. по ціні 60,00грн. (ПДВ 1584,00грн.), проте у матеріалах справи відсутні докази щодо використання вказаних ТМЦ у господарській діяльності позивача (а.с.54,55).

Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості щодо наслідків розгляду кримінальної справи №2064 в рамках якої і була призначена перевірка ДТГО «Львівська залізниця».

Отже, суду першої інстанції необхідно перевірити наслідки розгляду порушеної кримінальної справи.

У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про порушення судами попередніх інстанції вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Отже, для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи судам попередніх інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу, який міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно ч.1 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» - задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2014 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов