Постанова № 44034191, 06.05.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2015 року Справа № 924/1771/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Юрчук М.І. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі Ткач Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача: Бундз Т.В. (довіреність №б/н від 14 березня 2015 року)

відповідача 1: не з'явився

відповідача 2: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача 1 сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" на рішення господарського суду Хмельницької області від "19" січня 2015 року у справі № 924/1771/14 (суддя Муха М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО"

до відповідачів Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" (відповідач-1);

Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці" (відповідач-2)

про стягнення 323962,38 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області (суддя Муха М.Є.) від 19 січня 2015 року у справі №924/1771/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімічна компанія «ВІТАГРО» (надалі - позивач) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Андріївське» (надалі - відповідач 1) та до Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Шпичинці» (надалі - відповідач 2) про стягнення 323962,38 грн. задоволено частково /а.с. 56-59/. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" (с.Слобідка, Коростишівського району, Житомирської області код ЄДРПОУ 32694462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" (Хмельницька обл., м.Волочиськ, вул. Котовського, 7, код 37993500) 200205 грн. (двісті тисяч двісті п'ять гривень) боргу, 2742,54 грн. (дві тисячі сімсот сорок дві гривні 54 коп.) пені, 50052 грн. (п'ятдесят тисяч п'ятдесят дві гривні) штрафу, 3949,25 грн. (три тисячі дев'ятсот сорок дев'ять гривень 25 коп.) 36 % річних та 61206,90 грн. (шістдесят одну тисячу двісті шість гривень 90коп.) курсової різниці. Солідарний боржник - виробничий сільськогосподарський кооператив "Шпичинці" (Хмельницька область, Хмельницький район, с.Шпичинці, код 03788721). Стягнуто з Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці" (Хмельницька область, Хмельницький район, с. Шпичинці, код 03788721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" (Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Котовського, 7, код 37993500) 200205 грн. (двісті тисяч двісті п'ять гривень) боргу, 2742,54 грн. ( дві тисячі сімсот сорок дві гривні 54 коп.) пені, 50052 грн. (п'ятдесят тисяч п'ятдесят дві гривні) штрафу, 3949,25 грн. (три тисячі дев'ятсот сорок дев'ять гривень 25 коп.) 36% річних та 61 206,90грн. (шістдесят одну тисячу двісті шість гривень 90коп.) курсової різниці. Солідарний боржник - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Андріївське" (с.Слобідка, Коростишівського району, Житомирської області код ЄДРПОУ 32694462) Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" (с.Слобідка, Коростишівського району, Житомирської області код ЄДРПОУ 32694462) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" (Хмельницька обл., м.Волочиськ, вул. Котовського, 7, код 37993500) 3181,56 грн. (три тисячі сто вісімдесят одну гривню 56коп.) судового збору. Стягнуто з Виробничого сільськогосподарського кооперативу "Шпичинці" (Хмельницька область, Хмельницький район, с. Шпичинці, код 03788721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "ВІТАГРО" (Хмельницька обл., м.Волочиськ, вул.Котовського, 7, код 37993500) 3181,56 грн. (три тисячі сто вісімдесят одну грн. 56 коп.) судового збору. У позові про стягнення 0,75 грн. 36% річних та 5805,94 грн. інфляційних нарахувань відмовлено.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що позивачем на підставі Договору поставки №82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року було поставлено відповідачу 1 товар на загальну суму 401400,00 грн. що підтверджується підписаними сторонами договором та скріпленими їхніми печатками видатковими накладними. Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач 1 свої договірні зобов'язання щодо оплати товару не виконав. Заборгованість становить 200205,00 грн., яка відповідачем не спростована, доказів про її погашення суду не надано. З огляду на зазначене вимога про стягнення з відповідача 200205,00 грн. боргу є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач 1 - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Андріївське» звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити /а.с. 93-95/. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що позов ТОВ «Агрохімічна компанія «ВІТАГРО» був безпідставним та необґрунтованим, оскільки відповідно до статті 5 ГПК України позивач не в повному обсязі забезпечив умови для вирішення спору в досудовому порядку врегулювання справи, а також відсутні докази того, що саме апелянт не виконав свої зобов'язання. Судом розглянуто справу та відкрито провадження за умови, коли з боку позивача не було вжито заходів досудового врегулювання спору, як того вимагає частина 2 статті 6 ГПК України. Позовна заява не відповідала вимогам ГПК України. Так, позивачем не проводилась звірка розрахунків та взагалі на адресу апелянта не направлялась претензія. У зв'язку з тим, що справу розглянуто з порушенням правил підсудності представник відповідача 1 був позбавлений можливості взяти участь в судовому засіданні та з поважних причин 19.01.2015 року просив суд відкласти розгляд справи, проте суд з незрозумілих причин розглянув справу за відсутності сторони. Суд неправомірно стягнув 3% річних, пеню, штраф та суму курсової різниці, тим самим необгрунтовано збільшив обсяг відповідальності відповідача. Судом безпідставно не враховано вказані обставини та не отримано пояснень у відповідача та доказів щодо умов, строків та якості поставленого товару.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2015 року апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" на рішення господарського суду Хмельницької області від "19" січня 2015 року у справі № 924/1771/14 було повернуто заявнику.

14 квітня 2015 року на адресу Рівненського апеляційного господарського суду повторно надійшла апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське".

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2015 року у справі №924/1771/14 поновлено строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено дату судового засідання на 06 травня 2015 року /а.с. 90-92/.

Розпорядженням Голови Рівненського апеляційного господарського суду від 05 травня 2015 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Демянчука Ю.Г. та відповідно до затверджених складів колегій, внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Юрчук М.І., суддя Дужич С.П.

Від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрохімічна компанія «ВІТАГРО» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримала вимоги і доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

В судове засідання апеляційної інстанції скаржник та відповідач 2 не з'явилися. Копію ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2015 року про прийняття апеляційної скарги до провадження і призначення її до розгляду на 06.05.2015 року апеляційною інстанцією надіслано на поштову адресу, зазначену директором відповідача 1 в апеляційній скарзі.

У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року №18 (з подальшими змінами і доповненнями) зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Також згідно із вимогами пункту 2.6.15. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 року №28, на звороті у лівому нижньому куті оригіналу ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2015 року про прийняття апеляційної скарги до провадження проставлено відповідний штамп суду з відміткою про відправлення цього документа 16 квітня 2015 року у трьох примірниках.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників відповідача 1 та відповідача 2 за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімічна компанія "Вітагро" (далі - постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Андріївське" (далі - покупець) 14.04.2014 року був укладений договір поставки №82-04/14ЖТ (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити насіння (надалі товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до пункту 2 договору найменування, сорт/гібрид, кількість товару, визначаються в специфікаціях, що є невід'ємною частиною даного договору. Покупець повинен за 15 днів до поставки надати Постачальнику у письмовому вигляді заявку на поставку товару із зазначенням у ній сорту/гібриду замовленого товару та кількості певного асортименту. Після надання такої інформації Постачальник надає Покупцю для підписання специфікацію та приймає заявку до виконання. У разі відсутності замовленого асортименту товару за згодою Сторін можлива поставка товару іншого асортименту аналогічної якості. Загальна кількість товару, кількість товару відповідного сорту/гібриду, які зобов'язаний поставити Постачальник, можуть коливатися в межах +/- 5 %. При цьому Покупець оплачує фактично поставлену кількість товару.

Ціна Товару вираховується, як сума вартостей усіх партій Товару (згідно відповідних специфікацій), переданих Постачальником у власність Покупцю. Покупець проводить оплату вартості Товару шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника у банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії Товару будуть обговорюватись Сторонами в кожному конкретному випадку окремо, та відображатись у відповідних специфікаціях-додатках, які є додатками до цього договору.

Сторони встановили (пункт 3.3), що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання Покупця існують і підлягають сплаті у гривнях. Сума у гривнях, яку Покупець повинен сплатити Постачальнику як оплата вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни Товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" на банківський день, який передує фактичній оплаті Покупцем ціни Товару (її неоплаченої частини). Однак сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановлений ПАТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" на банківський день, який передує фактичній оплаті Покупцем ціни Товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання Специфікації, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент підписання договору. Датою поставки Товару вважається дата прийняття Покупцем товару за видатковою накладною.

Згідно пункту 4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах ЕХW (Інкотермс в редакції 2010) - склад Постачальника (Хмельницька обл., м. Волочиськ, вул. Котовського, 7), якщо інше не буде визначено в додатку до Договору.

Пунктом 7 договору сторони передбачили, що за затримку з оплатою Постачальнику за поставлений Товар, сплачуючи штраф в розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, Покупець зобов'язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та тридцять шість відсотків річних від простроченої (неоплачуваної) суми. Сплата неустойки, встановленої на випадок прострочення або іншого неналежного виконання обов'язків, та відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням умов даного Договору, не звільняє винну Сторону від виконання своїх обов'язків за даним Договором. Строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим Договором не обмежується строком, встановленим частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим Договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов'язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим Договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. Кредитор за зобов'язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних, санкцій за цим Договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України. Сторони дійшли згоди, що за прострочення виконання зобов'язання за даним Договором строк позовної давності припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно було бути виконане.

Відповідно до пункту 10.1 договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Додатковою угодою №1/1 від 24.04.2014 року сторони дійшли згоди викласти пункт 3.3. у наступній редакції "3.3.1.Сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання Покупця існують і підлягають сплаті у гривнях. 3.3.2. Сторони встановлюють, що Постачальник визначає у Видатковій накладній вартість Товару із розрахунку множення грошового еквівалента ціни Товару в іноземній валюті вказаній в додатках до договору (специфікація), на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" на дату формування Видаткової накладної. Однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" на дату формування Видаткової накладної, менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання Специфікації, в цьому випадку вартість товару визначається за ціною яка була встановлена на момент підписання відповідної Специфікації. 3.3.3.Сума у гривнях, яку Покупець повинен сплатити Постачальнику як оплата вартості Товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни Товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору (специфікація) на курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" на банківський день фактичної оплати Покупцем ціни Товару (її неоплаченої частини). Однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти, встановленого ПАТ "РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" на банківський день фактичної оплати Покупцем ціни Товару (її неоплаченої частини), менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у Видатковій накладній на Товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування Видаткової накладної".

У додатку №1 від 22.04.2014 року до договору сторони погодили поставку товару на загальну суму 356400грн. (з ПДВ) із графіком платежів: 178200 грн. еквівалент 14606,56 дол. США (50% вартості товару) до 24.04.2014 року, 178200грн. еквівалент 14606,56 дол. США (50% вартості товару) до 01.11.2014 року;

- у додатку №2 від 15.05.2013 року - товару на загальну суму 45000 грн. (з ПДВ) із графіком платежів: 22500 грн. еквівалент 1875 дол. США (50% вартості товару) до 16.05.2014 року, 22500 грн. еквівалент 1875 дол. США (50% вартості товару) до 01.11.2014 року.

На виконання умов договору позивач поставив, а СТОВ "Андріївське" отримало насіння на загальну суму 401400 грн., а саме згідно: видаткової накладної №1350 від 22.04.2014 року, №1347 від 22.04.2014 року, №1352 від 07.05.2014 року, №1355 від 07.05.2014 року, №1353 від 07.05.2014 року, №1716 від 15.05.2014 року та довіреностей №5 від 22.04.2014 року, №4 від 22.04.2014 року, №6 від 07.05.2014 року, №3 від 07.05.2014 року, №8 від 07.05.2014 року, №5 від 15.05.2014 року.

Між ТОВ "Агрохімічна компанія "Вітагро" (далі - кредитор) та Виробничим сільськогосподарським кооперативом "Шпичинці" (далі - поручитель) 21.04.2014 року було укладено договір поруки №82-04/14 згідно з пунктом 1.1 якого поручитель зобов'язувався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" (далі - боржник), що виникли з договору поставки № 82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року (далі - основний договір), який був укладений між кредитором та боржником.

Згідно з пунктом 2.1. договору від 15.08.2013 року, у відповідності до вказаного основного договору, порукою забезпечуються, в тому числі, наступні зобов'язання боржника: здійснити оплату за поставлене насіння в обсязі та на умовах договору поставки № 82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року; відшкодувати збитки та сплатити штрафні санкції, а також у випадку коливання курсу валют оплатити курсову різницю у випадках передбачених договором поставки № 82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року.

Поручитель та боржник, згідно пункту 3.1. договору поруки, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов'язань за основним договором в обсязі грошових стягнень відповідно до розділу 2 та розділу 7 основного договору (пункт 3.2. договору).

Договір, відповідно до пункту 6.1., набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення зобов'язань за основним договором.

Договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками. Доказів розірвання договору суду не подано.

Відповідачем частково здійснено оплату поставленого товару. Заборгованість становить 200 205грн.

В зв'язку із несвоєчасною оплатою вартості товару згідно договору поставки № 82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідачів солідарно 200205 грн. боргу, 2742,54 грн. пені, 50052,00 грн. штрафу, 3950,00 грн. 36% річних, 5805,94 грн. інфляційних нарахувань та 61206,90 грн. курсової різниці.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Нормами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.04.2014 року між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір поставки № 82-04/14 ЖТ.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі - продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи судами вбачається, що позивачем на підставі договору поставки №82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року було поставлено відповідачу 1 товар на загальну суму 401400 грн. що підтверджується підписаними сторонами договором та скріпленими їхніми печатками видатковими накладними. Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач 1 свої договірні зобов'язання щодо оплати товару не виконав. Заборгованість становить 200205 грн., яка відповідачем не спростована, доказів про її погашення суду не надано. З огляду на зазначене, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що вимога про стягнення з відповідача 200205 грн. боргу є обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Агрохімічна компанія "Вітагро" та ВСК "Шпичинці" (далі - поручитель) 21.04.2014 року було укладено договір поруки № 82-04/14 згідно з пунктом 1.1 якого поручитель зобов'язувався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" (далі-боржник), що виникли з договору поставки №82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року (далі - основний договір), який був укладений між кредитором та боржником. Згідно з пунктом 2.1. договору від 15.08.2013 року, у відповідності до вказаного основного договору, порукою забезпечуються, в тому числі, наступні зобов'язання боржника: здійснити оплату за поставлене насіння в обсязі та на умовах договору поставки № 82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року; відшкодувати збитки та сплатити штрафні санкції, а також у випадку коливання курсу валют оплатити курсову різницю у випадках передбачених договором поставки № 82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року.

Обсяг відповідальності поручителя передбачено в розділі 3 договору поруки, а саме поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов'язання. Поручитель цією порукою забезпечує виконання зобов'язань за основним договором в обсязі грошових стягнень відповідно до розділу 2 та розділу 7 основного договору (пункти 3.1, 3.2 договору).

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач вправі вимагати виконання зобов'язань за договором поставки № 82-04/14 ЖТ від 14.04.2014 року, в тому числі додатковими від відповідачів солідарно.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив стягнути з відповідачів солідарно 36% річних в сумі 3950 грн. за період з 01.11.2014 року по 20.11.2014 року згідно поданого розрахунку.

Колегією суддів перевірено розрахунок 36% річних та встановлено, що правомірними до стягнення є річні в розмірі 3949,25 грн. В стягненні 0,75 грн. 36% річних місцевим судом правомірно відмовлено.

Щодо заявлених до стягнення 5805,94 грн. інфляційних нарахувань судами обох інстанцій враховується наступне.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, є втратами пов'язаними з інфляційними процесами в державі за час прострочення виконання зобов'язання боржником, а три процента річних є за своєю правовою природою платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Згідно листа Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року №62-97р., відповідно до якого індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Колегією суддів приймається до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Відповідно до пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Таким чином, нарахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості, яка існувала не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, у стягненні 5805,94 грн. інфляційних нарахувань судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Крім того, позивачем відповідно до пункту 3.3 договору була нарахована та заявлена до стягнення курсова різниця в розмірі 61206,90 грн.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки, тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Колегією суддів перевірено розрахунок курсової різниці із врахуванням витягу з розпорядження ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" №06-01/478 від 20.11.2014 року "Про встановлення курсів купівлі та продажу іноземних валют за гривні для всієї мережі АТ "Райффайзен Банк Аваль" та встановлено, що нарахування проведені правильно та відповідно до вимог законодавства, умов договору, тому позовні вимоги в цій частині правомірно задоволені.

Позивачем також заявлено до стягнення 2742,54 грн. пені та 50052 грн. 25% штрафу нарахованих на підставі пункту 7.3 договору, згідно поданого розрахунку.

Згідно з приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторонами в пункті 7.3 договору визначено, що за затримку з оплатою Постачальнику за поставлений Товар, сплачуючи штраф в розмірі 25% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Колегією суддів перевірено розрахунок пені наданий позивачем та встановлено, що розмір пені в сумі 2742,54 є арифметично вірним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства.

Щодо стягнення з відповідачів 50052 грн. 25% штрафу, судами враховується, положення пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до яких застосування штрафу як виду неустойки до грошового зобов'язання можливе у випадку встановлення його в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

З огляду на вищевикладене, положення статті 33 ГПК України, в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зокрема: 200205 грн. боргу, 2742,54 грн. пені, 50052 грн. штрафу, 3949,25 36% річних та 61206,90 грн. курсової різниці. В решті позову необхідно відмовити.

При винесенні рішення судами враховується, що відповідно до частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним. Аналогічною є позиція викладена у пункті 9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року, у яких визначено, що у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому господарські суди повинні зазначити у рішеннях щодо кількох відповідачів - як вирішено спір щодо кожного з них (з урахуванням вимог частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про порушення позивачем порядку досудового врегулювання спорів, оскільки норми чинного законодавства не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості без дотримання порядку досудового врегулювання спору. Адже, згідно рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа №1-2/2002) про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Безпідставними є також доводи апелянта щодо порушення правил підсудності, оскільки відповідно до частини 3 статті 15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. В даному випадку один з відповідачів, а саме Виробничий сільськогосподарський кооператив "Шпичинці" знаходиться в Хмельницькій області, відтак справа є підсудною господарському суду Хмельницької області.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно підпункту 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 цього ж Закону передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Тобто, судовий збір за подачу апеляційної скарги у даній справі мав становити (318155,69*2%*50%) 3181,56 грн.

Як вбачається з квитанції про сплату судового збору №46/65 від 07.02.2015 року, скаржником при зверненні з апеляційною скаргою було сплачено судовий збір в сумі 1619,81 грн. Тобто, судовий збір апелянтом сплачено не в повному розмірі.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2015 року у справі №924/1771/14 було зобов'язано апелянта Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Андріївське" надати колегії суддів докази доплати судового збору в розмірі 1561,75 грн.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 17 жовтня 2012 року «Про деякі питання практики застосування розділу Х11 Господарського процесуального кодексу України у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд також має право стягнути недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

За таких обставин, апеляційний господарський суд достягує з апелянта судовий збір в розмірі 1561,75 грн. за подачу апеляційної скарги на рішення господарського суду Хмельницької області від 19 січня 2015 року у справі №924/1771/14.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Хмельницької області від 19.01.15 року у справі №924/1771/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" - без задоволення.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Андріївське" (с. Слобідка, Коростишівського району, Житомирської області код ЄДРПОУ 32694462) на користь Державного бюджету України 1561,75 (одна тисяча п'ятсот шістдесят одна грн. 75 коп.) судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 924/1771/14 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Дужич С.П.