Постанова № 44034133, 29.04.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2015 р. Справа № 907/1080/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Михалюк О.В.

Плотніцький Б.Д.

розглянувши апеляційну скаргу виконувача обов'язків прокурора міста Ужгород № 36 вих. 15 від 12.01.2015 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.12.2014р.

у справі № 907/1080/14

за позовом Громадської організації „Агенція „ Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода", м. Ужгород

до відповідача виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород

про стягнення суми 92077,00 Євро (1766957,60 грн.)

та за зустрічним позовом виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Громадської організації „Агенція „ Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода", м. Ужгород

про визнання недійсним Генерального договору б/н від 14.05.2013р.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Макогон Ю. І. (посвідчення № 020325 від 06.09.2013р.)

від позивача: Лосяков С.Г. - представник (довіреність б/н від 30.07.2014р.)

від відповідача : Орбан Н.Л. - представник (довіреність №03-17/354 від 30.12.2014р.)

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2015р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Михалюк О.В., Новосад Д.Ф. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні. У зв'язку з закінченням терміну повноважень судді Новосад Д.Ф., розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 року у склад колегії для розгляду вказаної справи замість судді Новосад Д.Ф. введено - суддю Плотніцького Б.Д.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.12.2014 року у справі №907/1080/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Васьковський О.В., судді Івашкович І.В., Якимчук Л.М.) первісний позов задоволено частково; стягнуто з виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь громадської організації „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" суму 1 755 908, 39 гривень, що за офіційним курсом НБУ становить 92077,00 Євро за рахунок коштів, що розміщені на валютному рахунку, відкритому виконавчим комітетом Ужгородської міської ради у приватному акціонерному товаристві комерційному банку "Хрещатик" №26003001119667, код валюти - 978, найменування валюти - євро; стягнуто з виконавчого комітету Ужгородської міської ради на користь громадської організації „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" суму 1827,00 грн. судового збору; стягнуто з виконавчого комітету Ужгородської міської ради в доход державного бюджету суму 33 291,17 грн. судового збору; в іншій частині первісного позову відмовлено; у зустрічному позові відмовлено повністю; судові витрати за зусртічним позовом покладено на позивача за зустрічним позовом.

Рішення суду мотивоване тим, що спірний договір укладений між сторонами в порядку визначеному чинним законодавством, дії учасників договірних відносин були направлені на обов'язковість виконання зобов'язальних відносин, в межах здійснення цивільних прав та обов'язків, здійснення діяльності у межах встановленого правового господарського порядку, з додержанням вимог законодавства, а тому господарський суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог (з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 17.11.2014р.).

Щодо зустрічних позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність підстав для визнання недійсним Генерального договору б/н від 14.05.2013р.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду виконувач обов'язків прокурора міста Ужгород оскаржив його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 36 вих. 15 від 12.01.2015 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 29.12.2014р. та ухвалити нове рішення, яким задоволити зустрічний позов та відмовити у задоволенні первісного позову, оскільки вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано того факту, що спірний договір, сума якого 184 154,00 Євро, містить ознаки правочину про здійснення державних закупівель, так як відповідно до ст. 2 Закону України „Про здійснення державних закупівель" цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, за умови, що вартість предмета закупівлі (без урахування податку на додану вартість), товару (товарів) послуг (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон гривень. Одночасно, скаржник зазначає, що при укладені спірного договору сторони не визначили умов договору, що стосуються характеристики товарів, робіт та послуг, на які необхідно використати відповідні кошти у розмірі 160 154,00 євро, а також не визначили точний період їх придбання.

При цьому, скаржник вважає, що спірний договір є припиненим за згодою всіх сторін шляхом укладення 14.05.2013р. іншого правочину у м. Ярослав з іншим розподілом прав та обов'язків сторін. Та покликається на недійсність спірного договору з підстав порушення вимог чинного законодавства щодо валютного регулювання, зазначає, що договір підписано під впливом помилки.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, виконавчий комітет Ужгородської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, в якому підтримує доводи викладені в апеляційній скарзі та просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 29.12.2014р., ухвалити нове рішення, яким задоволити зустрічний позов та відмовити у задоволенні первісного позову.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2015р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та (з урахуванням ухвали Львівського апеляційного господарського суду про виправлення описки від 17.02.2015р.) призначено справу до розгляду на 18.03.2015р. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 18.03.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 08.04.2015р. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.04.2015р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.04.2015р.

У зв'язку із зміною складу колегії суддів розгляд справи розпочато спочатку.

В дане судове засідання прибули представники прокуратури, позивача та відповідача.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача у судовому засіданні, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 29.12.2014р. у справі № 907/1080/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу виконувача обов'язків прокурора міста Ужгород без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 14 травня 2013 року між Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради (Партнер 1) та Громадською організацією „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" (Партнер 2) укладено Генеральний договір б/н про розподіл прав та обов'язків при реалізації грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 (т. 1 а.с. 37-43) (надалі - Генеральний договір), відповідно до умов якого, сторони даного договору спільно діють в інтересах один одного та виключно з метою належної реалізації міжнародного договору по впровадженню Грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013, в якому сторони виступають рівними партнерами зі сторони України.

Партнер 1 виступає у власних інтересах та в інтересах Партнера 2 при укладенні грантової угоди, відтак здійснює отримання та розподіл отриманого грантового фінансування між Партнером 1 та Партнером 2 відповідно до нижченаведених розподілів коштів.

Партнер 2 уповноважує Партнера 1 отримати на власний валютний рахунок від інших Партнерів грантового проекту фінансування для реалізації Партером 2 взятих на себе зобов'язань та виконання партнерської угоди.

Сторони даного договору здійснюють розподіл прав та обов'язків при реалізації грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2007-2013», сторони визначають об'єм спільних зобов'язань за грантовою угодою, а також здійснюють розмежування обов'язків та чіткий перелік заходів, які Партнер 1 та Партнер 2 повинні здійснити самостійно за рахунок фінансів по вищезгаданому грантовому проекту (розділ 1. Генерального договору).

У відповідності до п. 2.2. Генерального договору Партнер 1 здійснює всі необхідні роботи для реставрації об'єкту, Партнер 1 отримує всі необхідні дозвільні документи для здійснення будівельних робіт. Партнер 2 здійснює експертну підтримку проекту, виконує інші необхідні дії та реалізує ресурси, необхідні для виконання проекту, робить необхідні кроки для того, щоб готувати, виконувати та правильно управляти роботою, зазначеною в цьому договорі та затвердженому описі Проекту.

Згідно з п. 2.6. Генерального договору Партнер 1 зобов'язується здійснювати перерахування Партнеру 2 коштів в національній валюті України, які отримані Партнером 1 в іноземній валюті в рамках проекту у відповідності до гармонограми (плану-графіку) фінансування витрат Партнера 2, відповідно до вказаних у Даному договорі статей витрат.

Відповідно до п. 3.1. Генерального договору валютою договору є гривня.

Пунктами 3.2. - 3.4. Генерального договору сторони визначили загальні обсяги фінансових асигнувань з боку іноземних партнерів в адресу Партнера 1 та Партнера 2, що становить 860 514,00 євро; в адресу Партнера 1 на користь Партнера 1 - 676 360,00 Євро, в адресу Партнера 1 на користь Партнера 2 - 184 154,00 євро (згідно змін, внесених до Генерального договору - додаток №1 від 20.05.2014р.).

Згідно з п. 4.1. Генерального договору фінансування на реалізацію Грантового Проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2007-2013», перераховується Головним Партнером на рахунки Партнера 1, частина коштів, визначена в п. 3.4. даного договору грантової допомоги перераховується Партнером 1 шляхом банківського переказу на рахунок Партнера 2 у вигляді восьми траншів щоквартально на протязі 24 місяців реалізації Проекту, у відповідності до гармонограми (плану-графіку) фінансування витрат Партнера 2 та отриманого фінансування.

Кожний транш коштів проводиться на протязі першого місяця кварталу, починаючи з дати початку реалізації Проекту (п. 4.2. Генерального договору).

Пунктом 4.6. Генерального договору визначено статті витрат та об'єм асигнувань, передбачені для виконання Партнером 2 цілей Грантового проекту, у відповідності до поданої заявки на отримання гранту та реалізації Грантового проекту на загальну суму 184154 євро (згідно змін, внесених до Генерального договору - додаток №1 від 20.05.2014р.).

Відповідно до п. 4.8. Генерального договору Партнер 1 та Партнер 2 укладають угоду по Грантовому Проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2007-2013» та у відповідності до статей витрат, вказаних у п. 4.6. даного договору визначають об'єм виконуваних кожним з партерів робіт та здійснення заходів.

У відповідності до п.п. 6.1., 6.6. Генерального договору даний Договір набуває чинності з моменту його складання (підписання) та діє на протязі 24 місяців, в будь-якому випадку до повного впровадження проекту; сторони дійшли згоди спільно укласти договір або угоду по реалізації грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2007-2013».

Також, документальними доказами у справі встановлено, що 14 травня 2013 року між містом Ярослав (Лідер Проекту), Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради (Партнер 1 або Фінансовий Партнер), Староством Ярославського Повіту (Партнер 2 або Нефінансовий Партнер) та Агенцією „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" (Партнер 3 або Нефінансовий Партнер) укладено договір про партнерство щодо співпраці в рамках проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 (т. 1 а.с. 21-36) (надалі - Договір про партнерство).

Предметом Договору про партнерство є принципи співпраці між Партнерами, взаємні обов'язки Сторін та вимоги щодо належного управління Сторонами Договору фінансовими засобами виділеними на реалізацію проекту, який також окреслює умови повернення Головним Партнером неналежно витрачених сум під час реалізації проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2007-2013» (п.1 §2 Договору про партнерство).

Згідно з § 3 Договору про партнерство даний Договір набуває чинності з дня його підписання усіма Партнерами Проекту та діє до дня закінчення реалізації Проекту разом з розрахунком.

Відповідно до §5 Договору про партнерство Фінансовий Партнер зобов'язується, зокрема, виконувати свої обов'язки, відповідно до документів, які регулюють імплементацію Програми; співпрацювати з Лідером під час реалізації проекту, звітності та моніторингу, надання доступу, на вимогу лідера, до всієї необхідної документації, пов'язаної з реалізацією проекту; обов'язок Партнера 1 забезпечити фінансові ресурси на реалізацію власних заходів у розмірі, що становить щонайменше 10 % власних прийнятих витрат бюджету; відкрити окремий валютний рахунок на потреби реалізації проекту та ведення окремої бухгалтерії; дотримуватися при державних закупівлях п. 7.3. Детальних Умов та Додатку IV до грантової угоди.

Пунктом 2 §5 Договору про партнерство передбачено, що Фінансовий Партнер несе цілковиту відповідальність за будь-які неточності, які стосуються задекларованих ним видатків та повинен повернути Лідеру Проекту неналежно переказаних сум.

У відповідності до §6 Договору про партнерство встановлено права та обов'язки Нефінансових Партнерів даного Договору, зокрема, реалізація заходів, необхідних для своєчасної та цілковитої реалізації частини, яка на нього припадає; реалізація усіх необхідних заходів з метою уможливлення головному партнеру виконання обов'язків, передбачених грантовою угодою, невідкладно інформувати головного партнера про обставини, що мають вплив на правильність, своєчасність, ефективність та довершеність реалізованих ним заходів.

Разом з тим, відповідно до встановленого даним Договором способу імплементації Проект буде втілюватись спільно партнерами договору згідно з поділом завдань, які виникають з опису проекту, що становить Додаток 1 до грантового договору. Це означає, що Фінансовий Партнер Проекту є уповноваженим до понесення витрат на рівні з Лідером проекту, з дотриманням національного законодавства та умов співфінансування.

Згідно з § 17 Договору про партнерство у випадку цілковитого або часткового невиконання обов'язків якимось Партнером проекту, Головний Партнер протягом максимально місяця звернеться до відповідного Партнера з метою наполягання на виконання своїх обов'язків. Головний Партнер зв'яжеться з партнером з метою вирішення проблем, що зявилися, включаючи звернення про допомогу до органів Програми.

З'ясуванням документальних доказів у справі встановлено, що 31.07.2014р. Громадська організація „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" звернулася до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради з листом-претензією (т. 1 а.с. 46) щодо виконання зобов'язань за Генеральним договором, тобто перерахування траншів з 01.09.2013р. для здійснення заходів щодо реалізації грантового проекту, вважаючи датою виникнення заборгованості по Договору 30.09.2013р. та вимагаючи усунути вказані порушення по виконанню Генерального договору до 07.08.2014р.

При цьому, листом № 1745/03-17 від 07.08.2014р. Виконавчий комітет Ужгородської міської ради просив Громадську організацію „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" надати додаткові обґрунтування претензій, а саме договір, на підставі якого виникла заборгованість.

В подальшому, 12.08.2014р. Громадська організація „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" повторно надіслала Виконавчому комітету Ужгородської міської ради лист-претензію (т. 1 а.с. 47), в якій зазначено, що у разі невиконання відповідачем порушених умов договору, позивач звернеться до суду за захистом своїх порушених інтересів. Однак, вказаний лист-претензія залишений без відповіді та задоволення.

Разом з тим, з матеріалів справи, а саме з довідки № 08-12/173 від 25.12.2014р. встановлено, що Виконавчий комітет Ужгородської міської ради на виконання грантової угоди від 22.07.2013р. по Програмі транскордонного співробітництва Польща-Білорусь-Україна 2007-2013 відкрив валютний рахунок в ПАТ КБ "Хрещатик" в жовтні 2013 року, на який у тому ж місяці поступили кошти в розмірі 167044,45 Євро, на якому, на даний час знаходяться кошти в розмірі 153731, 45 євро. При цьому, як встановлено в ході зясування доказів у справі, частина коштів витрачена на цілі визначені грантовою угодою.

Таким чином, на виконання умов Договору про партнерство, Виконавчий комітет Ужгородської міської ради, як фінансовий партнер отримав кошти для здійснення заходів для реалізації грантового проекту, проте будь-яких перерахувань Громадській організації „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" на виконання умов Генерального договору не здійснив, внаслідок чого у нього виникла і рахується заборгованість у розмірі, що відповідно до поданого позивачем розрахунку станом на 09.09.14 становить 92077,00 Євро, тобто 1766957,60 грн. (розрахунок подано позивачем за первісним позовом).

З врахуванням викладеного, Громадська організація „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" вважаючи, що вищенаведені обставини завдали складності позивачу в реалізації грантового проекту, звернулася до господарського суду Закарпатської області із позовом про стягнення з Виконавчого комітету Ужгородської міської ради 92077,00 Євро (1766957,60 грн.).

Аналізом матеріалів справи встановлено, що позивач і відповідач є реципієнтами Проекту «Ярослав - Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст побратимів», тобто особами, які безпосередньо одержують міжнародну технічну допомогу згідно з проектом (програмою). Цей проект зареєстрований відповідно до Порядку залучення використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 153 від 15.02.2002р. (далі - Порядок №153) у Порядку підготовки та реалізації проектів у рамках програм прикордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 1111 від 08.12.2010р. (далі - порядок №1111) за порядковим № 211.

При цьому, відповідно до п. 43 Порядку залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 153 від 15.02.2002р. та п. 18 Порядку № 1111 реципієнти повинні забезпечити цільове використання коштів, одержаних для реалізації міжнародної технічної допомоги.

Таким чином, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на недотримання процедури закупівлі щодо вчинення робіт згідно спірного договору на суму 184 154,00 євро, колегія судів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про здійснення державних закупівель" замовниками у розумінні цього Закону є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об'єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є одержувачем бюджетних коштів та уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, в межах такого фінансування; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

У відповідності до ст. 2 Закону України „Про здійснення державних закупівель", цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, за умови, що вартість предмета закупівлі (без урахування податку на додану вартість), товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон гривень.

Згідно з п.п. 12, 15 Порядку № 1111 грант спрямовується згідно з грантовим контрактом на: закупівлю товарів, робіт та послуг; виплату заробітної плати особам, які залучаються до реалізації проекту, нарахування на заробітну плату (податки та збори (обов'язкові платежі) і внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, в тому числі пенсійне страхування, що сплачуються одночасно з виплатою заробітної плати); компенсацію витрат, пов'язаних з відрядженням осіб, які залучаються до реалізації проекту, зокрема транспортних витрат; покриття адміністративних витрат, пов'язаних з реалізацією проекту; покриття інших витрат, пов'язаних з виконанням грантового контракту.

Закупівля товарів, робіт та послуг за рахунок гранту здійснюється відповідно до законодавства та угоди про фінансування.

При укладені спірного договору на суму 160 154,00 євро сторони не визначали повної характеристики товарів, робіт та послуг, на які необхідно використати відповідні кошти, точний період їх придбання. Відтак враховуючи те, що на обидві сторони покладається обов'язок, дотримуватися чинного законодавства, у тому числі щодо закупівель, а тому доводи скаржника про недотримання процедури закупівлі на вчинення робіт згідно спірного договору на суму 184 154,00 євро, колегія суддів вважає безпідставними. Більше того, враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що спірний договір, сума якого 184 154,00 євро, не містить ознак правочину про здійснення державних закупівель, враховуючи і те, що предметом спірного Договору є реалізація саме міжнародного договору по впровадженню Грантового проекту «Ярослав - Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів».

Також, оцінюючи доводи скаржника про те, що спірний договір є припиненим за згодою всіх сторін шляхом укладення 14.05.2013р. іншого правочину у м. Ярослав з іншим розподілом прав та обов'язків сторін, колегія суддів зазначає, що документальними доказами у справі, зокрема, умовами укладених Договорів не передбачено підстави (умови) щодо припинення спірного договору, а тому скаржником, відповідачем за первісним позовом, не доведено передбачених главою 50 ЦК України підстав припинення спірного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, Виконавчий комітет Ужгородської міської ради звернувся до господарського суду Закарпатської області із зустрічною позовною заявою до Громадської організації „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" про визнання недійсним Генерального договору б/н від 14.05.2013р.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст. 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У статті 14 ЦК України зазначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Крім цього, пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.

Наведене кореспондується з п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», де також визначено, що господарським судам необхідно враховувати те, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність.

Враховуючи викладене колегія суддів відзначає, що на момент укладання Генерального договору б/н від 14.05.2013 року його сторонами повністю дотримано вимоги статті 203 ЦК України.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права так і обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки враховуючи документальні докази у справі та викладене вище, відсутні підстави для визнання недійсним Генерального договору б/н від 14.05.2013р.

Відповідно до ст. 7 ГК України та ст. 4 ЦК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За приписами ст. 35 Закону України „Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Одночасно, як зазначено вище, сторонам у договорі надано право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте, навіть у такому разі, грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч.1 ст.524 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 189 ГК України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Таким чином, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням приписів ст. 7 ГК України, ст. 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, тощо.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, сторони у п. 3.1. Генерального договору встановили, що валютою договору є гривня, при цьому п.п. 3.2.- 3.4. зазначені лише обсяги фінансових зобов'язань, зазначені у валюті - євро, що не суперечить нормам валютного регулювання України. Зокрема, як зазначалося вище, обсяг фінансових асигнувань з боку іноземних партнерів в адресу Партнера 1 та Партнера 2 становить 860 514,00 євро; в адресу Партнера 1 на користь Партнера 1 - 676 360,00 Євро, в адресу Партнера 1 на користь Партнера 2 - 184 154,00 євро (згідно змін, внесених до Генерального договору - додаток №1 від 20.05.2014р.).

Більше того, як також зазначалося вище, пунктом п. 2.6. Генерального договору, сторони погодили, що Партнер 1 зобов'язується здійснювати перерахування Партнеру 2 коштів в національній валюті України, які отримані Партнером 1 в іноземній валюті в рамках проекту у відповідності до гармонограми (плану-графіку) фінансування витрат партнера 2, відповідно до вказаних у даному договорі статей витрат.

Відтак, з огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що здійснення перерахування траншів Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Громадській організації „Агенція „Центр розвитку інновацій, інвестицій та туризму міста Ужгорода" розміру асигнувань, визначеному у п.п. 3.2. - 3.4. Генерального договору, зазначених в іноземній валюті, не суперечать дотриманню суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо валютного регулювання згідно норм чинного законодавства, в тому числі враховуючи і те, що Виконавчий комітет Ужгородської міської ради є органом місцевого самоврядування.

Таким чином, з огляду на викладене, покликання скаржника на недійсність спірного договору з підстав порушення вимог чинного законодавства щодо валютного регулювання, колегія суддів вважає безпідставними.

Перевіркою доводів апеляційної скарги встановлено, що апелянт покликається на те, що спірний договір підписано під впливом помилки, оскільки договір був підписаний міським головою, як уповноваженою особою виконавчого комітету Ужгородської міської ради та в межах повноважень, наданих посадовій особі - міському голові у відповідності до Закону України "Про місцеве самоврядування".

Відповідно до ч. 1, 3 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста; сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено повноваження міського голови, зокрема, забезпечення здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; підписує рішення ради та її виконавчого комітету; представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

Разом з тим, як вже зазначалося вище, у питаннях визначення вирішення спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними господарським судам слід враховувати Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами і доповненнями).

За змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

З врахуванням викладеного, покликання скаржника на те, що спірний договір підписано під впливом помилки, колегія суддів вважає голослівними.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Спірний договір укладений між сторонами в порядку визначеному чинним законодавством, зокрема, відповідає вимогам, що ставляться до договорів такого виду Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України. Вказаний договір не суперечить актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам і спрямований на встановлення цивільних прав та обов'язків, що зазначені в умовах укладеного договору. Отже, сторони у спорі здійснювали свою господарську діяльність як суб'єкти господарювання в межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

А тому, колегія суддів вважає, що аналізом діючого законодавства та доказів у справі висновок місцевого господарського суду про те, що сторони, укладаючи спірний договір діяли в межах наданих їм повноважень, досягли домовленості по всіх істотних умовах даного договору та відповідно до вимог чинного законодавства, а також маючи на меті реалізацію спільного грантового проекту, яке має надзвичайно важливе соціально-економічне та історико-культурне значення для територіальної громади м.Ужгорода та сприяє розвитку та зміцненню міжнародних відносин України з іншими державами - спільноти Європейського Союзу.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду в частині часткового задоволення первісних позовних вимог, оскільки позивачем за первісним позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 17.11.2014р.) помилково визначено суму предмету позову, а саме зазначено стягнення суми 92077,00 Євро, що на день звернення становить суму еквівалентну 1766957,60 грн. Однак, станом на день звернення позивача з заявою про зміну предмету позову 17.11.2014р. офіційний курс НБУ становив 19,07 грн.= 1 євро. Таким чином, станом на 17.11.2014р. сума позову становить 92 077,00 Євро, що за офіційним курсом НБУ на дату звернення із позовом (заяви про зміну предмету позову) становить 1 755 908,39 грн.

Крім цього, у процесі розгляду апеляційної скарги, позивачем за первісним позовом Львівському апеляційному господарському суду подано заяву про відмову від позову та скасування заходів забезпечення позову (вхідний номер канцелярії Львівського апеляційного господарського суду № 01-04/1038/15 від 16.12.2015р.). Проте, суду апеляційної інстанції процесуальним законодавством не надано повноважень для прийняття відмови від позовних вимог, а тому цю заяву слід повернути без розгляду.

Також, у процесі перегляду за апеляційною скаргою рішення місцевого господарського суду відповідачем подано Договір від 07.04.2015 року про розірвання генерального договору «Про розподіл прав та обов'язків при реалізації грантового проекту "Ярослав-Ужгород: спільна ініціатива для покращення туристичної привабливості історичних міст-побратимів" в рамках Програми транскордонного співробітництва «Польща-Білорусь-Україна 2007-2013» та Додатку № 1 до генерального договору. Як встановлено колегією суддів вказаний Договір датований 07.04.2015 року, тобто після винесення рішення господарським судом Закарпатської області від 29.12.2014 року. За таких обставин дані документи не можуть бути доказом при перегляді апеляційної скарги, оскільки є новими доказами, які виникли після розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, а також зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.12.2014р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.12.2014р. у справі № 909/1080/14 залишити без змін, апеляційну скаргу виконувача обов'язків прокурора міста Ужгород № 36 вих. 15 від 12.01.2015 року - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Закарпатської області.

Повний текст постанови складений 06.05.2015р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Михалюк О.В.

Суддя Плотніцький Б.Д.