Ухвала суду № 44033711, 05.05.2015, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

"05" травня 2015 р. Справа № 918/213/13-г

Суддя Андрійчук О.В., розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про відстрочку виконання рішення суду

у справі

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот"

про стягнення 3% річних в розмірі 19 701 252 грн. 76 коп.,

За участю представників сторін:

від стягувача (позивача): Роговий М.В., дов. від 28.04.2015 року, Столярець О.В., дов. від 14.10.2014 року

від боржника (відповідача): Гуз С.Б., дов. № 681-юв від 16.12.2014 року

за участю журналіста ТОВ "112 Україна" Роженцової Д.П., посв. № 015

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення 3% річних в розмірі 19 701 252,76 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26.03.2013 року № 918/213/13-г (суддя Мамченко Ю.А.) позов задоволено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29.04.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2014 року рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

16.05.2014 року на виконання рішення господарського суду від 26.03.2013 року № 918/213/13-г видано наказ (суддя Бережнюк В.В.), яким стягнено з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 19 701 252,76 грн. 3% річних та 68 820,00 грн. судового збору.

Ухвалою від 01.10.2014 року відстрочено виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 26.03.2013 р. у справі №918/213/13-г строком на 3 роки, у зв'язку з чим виконання судового рішення зупинено на час відстрочки (виконавче провадження за № 43695159).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.11.2013 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 року, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01.10.2014 року змінено, викладено п. 2 в такій редакції: "Відстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 26.03.2013 року в цій справі строком на 7 місяців до 01.05.2015 року". В іншій частині ухвалу Господарського суду Рівненської області від 01.10.ж2014 року в цій справі залишено без змін.

21.04.2015 року через службу діловодства Господарського суду Рівненської області від Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" надійшла заява про відстрочку виконання рішення суду.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Рівненської області від 22.04.2015 року № 01-04/26/2015 у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Бережнюк В.В. та на підставі п.п. 2.3.47, 2.3.50 - 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначений повторний автоматичний розподіл, відповідно до якого справа № 918/213/13-г передана на розгляд судді Андрійчук О.В.

Ухвалою суду від 23.04.2015 року справу № 918/213/13-г прийнято до провадження, розгляд заяви призначено на 05.05.2015 року.

05.05.2015 року через службу діловодства господарського суду від журналіста ТОВ "112 Україна" надійшло клопотання про здійснення фото- і звукозапису в залі судового засідання під час розгляду вказаної справи з метою підготовки відео- або фоторепортажу, яке судом задоволено.

05.05.2015 року через службу діловодства господарського суду від стягувача надійшло клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке у судове засіданні представник стягувача просив залишити без розгляду, оскільки судом задоволено клопотання журналіста Роженцової Д.П. про здійснення звукозапису в залі судового засіданні.

У судове засідання з'явилися представники сторін.

Суд, розглянувши заяву боржника про відстрочку виконання судового рішення, встановив таке.

Як вбачається із заяви, остання обґрунтована тим, що згідно з даними податкового обліку боржника за 2014 рік доходи останнього, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, становлять 10 179 302 833,00 грн., тоді як витрати складають 16 653 962 628,00 грн., тобто об'єкт оподаткування є від'ємним та становить - 6 474 659 795,00 грн. Кошти на банківських рахунках боржника майже відсутні. Дебіторська заборгованість боржника у І кварталі 2015 року складає 6 942 785,00 грн., а кредиторська - 22 423 937,00 грн., чистий збиток - 4 996 530,00 грн. Боржник здійснює очистку каналізаційних госппобутових та промислових стічних вод усього міста Рівного по суті за власні кошти, оскільки заборгованість замовника таких послуг - ВОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" перед боржником (виконавцем послуг) станом на 01.04.2015 року складає 1 314 945,27 грн. Станом на 30.04.2015 року у боржника працює 4 044 особи, які отримують заробітну плату двічі на місяць. Враховуючи важкий фінансовий стан боржника, виконання судового рішення на 19 770 072,76 грн. відчутно вплине на фінансово-господарську діяльність останнього і призведе до неможливості належного забезпечення нормального функціонування обладнання, механізмів та життєдіяльності боржника в цілому. При цьому керівництво підприємства-боржника вживає всіх можливих заходів для стабілізації та забезпечення сталого функціонування підприємства в умовах зростання кризових явищ в Україні, шукає способи погашення існуючої кредиторської заборгованості. Однак, вирішення проблем, спрямованих на зміцнення фінансової стабільності боржника, потребує певного часу. З огляду на викладене, боржник просить суд відстрочити виконання судового рішення строком на 3 роки.

Стягувач із поданою заявою про відстрочку виконання судового рішення не погодився, зазначивши, що заява боржника про відстрочку виконання рішення є безпідставною та необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Вважає, що у боржника відсутні такі обставини особливого характеру, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду. Посилання боржника на важкий фінансовий стан не є виключною обставиною у розумінні ст. 121 ГПК України, з наявністю якої пов'язується можливість надання відстрочки виконання судового рішення. Крім того, стягувач забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто стягувач, як державне підприємство, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, для безперервного постачання газу споживачам повинен постійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу, що нерозривно пов'язано з оплатою вартості газу вітчизняними споживачами на користь стягувача. У свою чергу, умовами зовнішньоекономічних контрактів, за якими закуповується природний газ для більшості категорій споживачів України, встановлені чіткі та жорсткі строки розрахунків за спожитий газ. Несплата боргів перед іноземними постачальниками газу може потягнути за собою зупинення постачання природного газу на територію України. Крім того, стягувач є не тільки державним підприємством, а й об'єктом, що має на поточний час стратегічне значення для економіки і безпеки України, тощо

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, оцінивши подані сторонами докази в обґрунтування вимог та на їх заперечення, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про відстрочку виконання судового рішення.

При цьому суд виходив з такого.

Згідно зі ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 115 ГПК України передбачено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з приписами ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і ст. 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

У силу вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби ст. 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити ст. 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

При цьому, Європейський суд з прав людини допускає, що "затримки у виконанні рішення можуть бути обґрунтовані за окремих обставин, проте державні органи не можуть довільно посилатись на відсутність коштів як на вибачення за невиплату боргу за рішенням, а затримки не можуть бути такими, що зводять нанівець право, що захищається п. 1 ст. 6 Конвенції" (див. § 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бакай та інші проти України" від 09.11.2004 року).

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 року існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні ст. 1 Першого протоколу ("Бурдов проти Росії" та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено п. 1 ст. 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", рішення від 15.10.2009 року).

При цьому, розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, необхідно згадати позицію Європейського суду, за якою «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Як Суд неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею».

Принцип пропорційності базується на визначальних постулатах верховенства права і, виходячи з пріоритету прав людини, передбачає баланс необхідного державного втручання у приватні справи. Вказаний принцип спрямований на забезпечення у право вому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а за соби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Для прикладу може слугувати рішення у справі Жовнер проти України. У цій справі Європейський суд зауважив, що ст. 1 Першого Протоколу містить три чітких положення: перше, яке міститься у першому абзаці першого пункту та має загальний характер, проголошує принцип поваги до права влас ності; друге, яке міститься у другому абзаці того ж пункту, передбачає можливість позбавлення права власності та встановлює умови для нього; третє, яке міститься у другому пункті, визнає за державами повноваження регулювати користування майном відповідно до загаль них інтересів. Мова не йде про правила, які не мають зв'язку між со бою. Друге та третє положення стосуються конкретних випадків по сягання на право власності; таким чином, вони повинні тлумачитися у світлі принципу, зазначеного у першому положенні.

Суд виходив із того, що ст. 1 Першого Протоколу вимагає, перш за все і особливо, щоб втручання державної влади у використання права на майно було законним і була дотримана справедлива рівно вага між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян. Контролюючи виконання цієї вимоги, Суд визнає за державою певну свободу розсуду як для вибору способів впроваджен ня, так і для вирішення, чи їх наслідки є виправданими та відповідають загальному інтересу у спробі досягти зазначеної мети закону. Тому Суд нагадав, що в принципі система тимчасового зупинення або відстроч ка виконання судових рішень не критикується як така, особливо беру чи до уваги свободу розсуду, дозволену в другому абзаці ст. 1 Першого Протоколу. Проте така система має наслідком ризик покладання на власників не помірного тягаря, зокрема, можливості розпоряджатися своїм майном і, таким чином, повинна передбачати певні процедурні гарантії для спостереження за запровадженням системи та її непередбачуваних наслідків для права власності. Суд зауважив, що в даному випадку відстрочка виконання рішення не містила жодного точного строку і що зазначене рішення залишалось невиконаним вже протягом шести років. Що, більше того, для заявни ці немає жодної гарантії, що воно буде виконаним у найближчому майбутньому.

Суд, давши оцінку дотримання принципу пропорційності, тобто встановлення справедливого балансу між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав стягувача і можливістю тимчасового обмеження його права на "законне сподівання" отримати заборгованість, стягнуту за рішенням суду у цій справі, яке становить "майно" у значенні ст. 1 Першого протоколу, встановив таке.

ПАТ "Рівнеазот" є провідним підприємством - виробником мінеральних добрив на західній Україні. Товариство виробляє мінеральні добрива, аміачну і вапняно-аміачну селітру, аміачну воду та продукцію виробничо-технічного призначення - аміак, азотну кислоту та інше. Середньооблікова кількість штатних працівників боржника становить майже 4 000 осіб (відповідно до звіту з праці, форма № 1-ПВ, за грудень 2014 року - середня кількість працюючих в еквіваленті повної зайнятості становила 3 750 осіб, фонд оплати праці усіх працівників - 20 811,4 тис. грн.; відповідно до звіту з праці за березень 2015 року - середня кількість працюючих в еквіваленті повної зайнятості - 3 804 осіб, фонд оплати праці усіх працівників - 18 996,6 тис. грн.). Заборгованість із заробітної плати відсутня. У той же час негайне та повне виконання судового рішення на суму 19 770 072,76 грн. може мати наслідком скорочення штатної чисельності працівників та виникнення заборгованості із виплати заробітної плати, що призведе до негативних соціальних наслідків, які несумісні із принципами ст. 3 Конституції України, дотримання яких віднесено до загально державних інтересів за змістом ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України».

Крім того, 25.11.2005 року між боржником (виконавець) та РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" укладено договір № 1798 про надання послуг по очищенню каналізаційних споруд, за умовами якого виконавець зобов'язався надавати замовнику послуги по очистці каналізаційних, госпобутових та промислових стічних вод, а останній зобов'язався оплачувати вартість очищених стічних вод на умовах цього договору. Станом на 31.03.2015 року заборгованість РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" перед боржником (виконавцем) становить 1 314 945,27 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним обома сторонами. Заборгованість РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" перед боржником за наданні послуги, а також стягнення з боржника 19 770 072,76 грн. у цій справі може призвести до вимушеного обмеження очистки стічних вод до повного припинення (претензія № 248-ю8 від 24.04.2015 року). У свою чергу, припинення приймання стічних вод на очисні споруди боржника (у зв'язку з відсутністю альтернативи) унеможливить забезпечення проведення очистки стічних вод міста Рівного і може призвести до забруднення шкідливими стоками басейну річки Горинь та оточуючого середовища, а також створити надзвичайний санітарно-епідеміологічний стан, що матиме невиправдані екологічні наслідки (відповідь на претензію № 1637 від 27.04.2015 року).

Отже, з метою дотримання справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу (збереження робочих місць, своєчасної виплати заробітної плати працівникам боржника та забезпечення екологічної безпеки регіону тощо) і вимогами захисту основних прав стягувача (його права на отримання грошових коштів, стягнутих за судовим рішенням), суд допускає можливість тимчасового втручання у право власності шляхом відстрочки виконання судового рішення.

Судом також проаналізовано вимоги національного законодавства, з якими пов'язується можливість відстрочки виконання судового рішення.

Згідно зі ст. 121 ГПК України суд за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи може, серед іншого, відстрочити або роз строчити виконання рішення.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, інші надзвичайні події тощо.

Стосовно фінансового становища боржника, то за наданими первинними документами судом встановлено таке.

За 2014 рік боржник зазнав збитків на суму 6 628 555 0000,00 грн. (код рядка 2355 звіту про фінансові результати за 2014 рік), станом на І квартал 2015 року розмір збитків останнього становить 4 996 530 000,00 грн. (код рядка 2355 звіту про фінансові результати за І квартал 2015 року). Тобто діяльність боржника у 2014 році та у І кварталі 2015 року є збитковою.

Згідно з даними бухгалтерського обліку боржника у 2014 році дебіторська заборгованість останнього становила 5 850 132 000,00 грн. (коди рядків 1125+1130+1135+1136+1155 балансу (форма № 1) станом на грудень 2014 року), кредиторська - 17 204 129 000,00 грн. (розділи ІІ та ІІІ пасиву балансу станом на грудень 2014 року), а у І кварталі 2015 року: дебіторська заборгованість - 6 945 408 000,00 грн. (коди рядків 1125+1130+1135+1136+1155 балансу (форма № 1) станом на І квартал 2015 року), кредиторська заборгованість - 22 658 104 000,00 грн. (розділи ІІ та ІІІ пасиву балансу станом на І квартал 2015 року).

При цьому суд зазначає, що заборгованість боржника перед третіми особами та третіх осіб перед боржником не є достатніми та самостійними підставами для відстрочки виконання судового рішення, однак оцінюється судом в розрізі аналізу його фінансового становища.

Крім того, судом встановлено, що станом на 28.04.2015 року на рахунках боржника обліковуються грошові кошти в розмірі 154 990,57 грн., що стверджується довідками ПАТ "Промінвестбанк" № 20-2-14/972 від 28.04.2015 року, Філії АТ "Укрексімбанк" № 065-04/739 від 28.04.2015 року, АТ "Банк "Фінанси та Кредит" № 9-331100/1497 від 28.04.2015 року, ПАТ "КБ "Надра" № 110-10716 від 30.04.2015 року.

Отже, грошових коштів боржника, достатніх для виконання судового рішення у цій справі, недостатньо.

За приписами ч.ч. 2, 5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.

За інформацією, наданою боржником, станом на 31.03.2015 року на балансі останнього обліковуються основні засоби залишковою вартістю 972 148,00 тис. грн., які у повному обсязі використовуються у виробничому процесі. Боржником здійснюється виробництво аміаку, слабкої азотної кислоти, аміачної селітри та вапняково-аміачної селітри шляхом забезпечення цілодобового виробничого процесу. Виробництво всіх зазначених продуктів передбачає повне та цілодобове використання всього обладнання, включаючи обладнання допоміжних виробництв. Виключення з виробничого процесу агрегатів та обладнання, віднесених до основних засобів, спричинить зупинку всього виробничого процесу, включаючи виробництво азотних мінеральних добрив та очистку стічних вод м. Рівного. Крім того, боржника віднесено до підприємств з особливо небезпечним виробництвом і обмеження використання або вилучення з виробничого циклу окремих елементів основних засобів може створити ризик виникнення аварійної ситуації на підприємстві, що, у свою чергу, поставить під загрозу життя і здоров'я працівників підприємства та мешканців оточуючих населених пунктів.

Таким чином, вилучення основних засобів в ході примусового виконання судового рішення призведе до зупинки виробничого процесу боржника та може мати наслідком виникнення аварійно-небезпечної ситуації.

Судом також проаналізовано економічну ситуацію в країні, яка безпосередньо впливає на фінансову активність та спроможність суб'єктів господарювання в цілому та боржника зокрема, у тому числі на можливість виконання ним судового рішення.

Так, за уточненими даними Держстату, ВВП за І квартал 2014 року знизився на 1,2% до 313,568 млрд. гривень, за ІІ квартал 2014 року знизився на 4,5% до 375,903 млрд. гривень, за ІІІ квартал 2014 року знизився на 5,4% до 434,166 млрд. гривень. Прогнозоване падіння ВВП у 2015 році складає 5,5%.

Також мали місце інфляційні процеси. За даними Держстату індекс споживчих цін за 2014 рік загалом становив 124,9%, а за період з січня по березень 2015 року зріс до 120,3%. Згідно з прогнозами індекс інфляції у 2015 році зросте ще на 30%.

Негативна економічна ситуація в країні не тільки впливає на зниження фінансових показників у цілому, а й на результати господарської діяльності боржника зокрема.

Щодо заперечень стягувача, то його приналежність до державної форми власності не є достатньою та необхідною передумовою для відмови у задоволенні заяви боржника, оскільки Конституція України гарантує, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом (ст. 13).

Стягувачем не надано жодного належного та достатнього доказу (окрім письмових пояснень), як це передбачено вимогами ст.ст. 33, 34 ГПК України, в обґрунтування заперечень проти відстрочки виконання судового рішення, що унеможливило здійснити оцінку матеріальних інтересів стягувача, його реального фінансового стану тощо. Так само стягувачем не доведено, що відсутність негайного та повного виконання судового рішення у цій справі завдасть значних чи непоправних збитків останньому, призведе до неможливості виконання ним зовнішньоекономічних контрактів тощо.

Крім того, судом при вирішенні питання про відстрочку виконання судового рішення враховано, що предметом позовних вимог у цій справі є стягнення лише 3% річних, розмір яких складає 19 770 072,76 грн. (заборгованість по основному боргу у суму, що підлягає стягненню, не входить). Отже, мова йде виключно про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачену ст. 625 ЦК України.

Отже, суд вважає, що наведені боржником обставини є такими, що істотно ускладнюють негайне виконання рішення про стягнення грошових коштів на користь стягувача.

Стосовно строку, на який слід відстрочити виконання судового рішення, то визначення останнього не входить до правозастосовчої діяльності суду, оскільки проміжок часу, на який слід відстрочити виконання судового рішення, є більше економічною категорією, аніж правовою, що має ґрунтуватися на реальних показниках господарської діяльності відповідача та можливості ним виконання судового рішення, з урахуванням збалансованості інтересів обох сторін.

У свою чергу, відповідно до прогнозованих показників фінансово-господарської діяльності боржника на 2015-2016 роки, зменшення його збитковості та вихід на отримання прибутку прогнозується у травні 2016 року.

Зважаючи, що вказані показники є орієнтовними, однак такими, які суд може взяти до уваги з метою визначення строку, на який слід відстрочити виконання судового рішення, відтак строк, достатній для виконання, в межах одного року.

Суд, беручи до уваги матеріали справи, вважає за можливе відстрочити виконання судового рішення строком на 10 місяців.

При цьому суд зауважує, що задоволення заяви боржника у повному обсязі з огляду на тривалість порушення права на отримання грошових коштів, стягнутих за судовим рішенням, та інфляційні процеси в економіці призвело б до непропорційного порушення балансу майнових інте ресів та невиправданих додаткових втрат стягувача.

Враховуючи викладене, беручи до уваги принцип пропорційності, фінансове становище боржника та в країні в цілому, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення зави боржника про відстрочку виконання судового рішення, а саме на 10 місяців.

Керуючись ст.ст. 86, 121 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» про відстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 26.03.2013 року у справі № 918/213/13-г задоволити частково.

2. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 26.03.2013 року у справі № 918/213/13-г строком на 10 місяців, тобто до 06.03.2016 року.

3. Вказана ухвала може бути оскаржена у порядку, визначеному ГПК України.

Суддя Андрійчук О.В.