Рішення № 44033250, 18.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2015Справа №910/28159/14

За позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" (пл. І.Франка, 5, м. Київ, 01001; вул. Мельникова, 31, м. Київ, 04050)

до Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (вул. Фролівська, 1, м. Київ, 04070)

про стягнення 2 086 159,90 грн,

Суддя Селівон А.М.

представники сторін:

від позивача - Левченко В.І. (№ 91/2014/09/05-4 від 05.09.2014 р.);

від відповідача - не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про стягнення 2 086 159,90 грн., а саме 1 744 528,92 грн. заборгованості за використану активну електричну енергію, 1 422,47 грн. заборгованості за спожиту реактивну електричну енергію, 62 883,60 грн. 3 % річних, 277 324,91 грн. інфляційних втрат, а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 41 723,20 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про закупівлю товару за державні кошти № 3408011 від 17.01.2013 в частині поставленої за період з 01.01.13 р. по 01.01.14 р. електричної енергії, внаслідок чого утворилась заборгованість за використану активну електричну енергію у розмірі 1 744 528,92 грн. та за спожиту реактивну електричну енергію в сумі 1 422,47 грн., за наявності якої позивачем нараховано 3% річних, інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2014 порушено провадження у справі № 910/28159/14 та призначено до розгляду на 27.01.2015р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.01.2015 р. розгляд справи відкладався на 18.02.15р..

Представник позивача з'явився в судові засідання 27.01.15 р. та 18.02.15 р..

У судове засідання 18.02.15р. уповноважений представник відповідача не з'явився, з'явився в судове засідання 27.01.15 р..

Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 18.02.15 р. суд не повідомлений.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 18.02.15 р. відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою уповноваженого представника відповідача б/н від 28.01.2015 року.

До початку судового засідання 27.01.15 р. через канцелярію суду позивачем подано клопотання б/н від 26.01.2015 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.01.2015 представником відповідача, на виконання вимог ухвали суду від 19.12.2014, подано клопотання б/н від 26.01.2015 про долучення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також у судовому засіданні представником відповідача на виконання вимог ухвали суду від 19.12.2014 подано відзив на позовну заяву № 87 від 19.01.2015, в якому відповідач зазначає, що згідно складеного та підписаного сторонами акту звірки станом на 01.01.14 р. сума боргу за активну електричну енергію становить 1744392,74 грн., за реактивну енергію - 1422,47 грн., всього заборгованість складає 1745815,21 грн., яка, як стверджує відповідач, виникла не з його вини, а в зв'язку з недостатністю фінансування даних видатків за жовтень - грудень 2013 р. та 2014 р.. Відзив на позовну заяву з доданими документами судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 18.02.15 р. представником позивача через канцелярію суду подані заперечення на відзив б/н від 13.02.15 р., в яких позивач не погоджується з посиланнями відповідача на акт звірки станом 01.01.14 р., оскільки він містить загальну заборгованість відповідача без врахування особливостей договірних відносин між сторонами.

Крім того, позивач звертає увагу суду, що всі кошти, які надійшли від відповідача в січні 2013 р. згідно зазначених останнім призначень платежів в погашення заборгованості за період 01.09.12 р. по 01.01.13 р., в зв'язку з чим утворилась переплата в сумі 136,18 грн..

При цьому, позивач посилається на п.3.8 Інструкції Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2004 р. № 22, згідно якої реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу; повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками. Отже, позивач не вправі самостійно змінювати призначення платежу, визначене відповідачем.

В судовому засіданні 18.02.15 р. представником позивача подане письмове клопотання б/н від 18.02.15 р. про доручення документів до матеріалів справи. Клопотання судом задоволено документи до матеріалів справи долучені.

Документи, витребувані ухвалами суду від 19.12.14 р. та 27.01.15 р. сторонами надані не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання 18.02.15 р. обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні 18.02.15 р., беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотання представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 18.02.15 р. повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

В судовому засіданні 18.02.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Подільським відділом освіти Міністерства освіти України було укладено Договір на використання електричної енергії № 8011 (далі - Договір № 8011), згідно умов якого енергопостачальна організація зобов'язується відпускати електроенергію як різновид промислової продукції абоненту в межах (приєднаної) дозволеної до використання потужності, а абонент зобов'язується оплатити використану електричну енергію та потужність.

Згідно умов п.13 Договору № 8011 він набирає чинності з дня його підписання і вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією зі сторін про відмову від цього договору або його перегляду. Додатковою угодою від 07.02.11 р. до договору від 07.07.02 р. № 3408011 правонаступником по договору № 8011 визначено Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.

17 січня 2013 р. між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (позивач у справі, учасник за договором) та Управлінням освіти Подільскої районної в місті Києві державної адміністрації (відповідач у справі, замовник за договором) було укладено договір про закупівлю товару за державні кошти № 3408011 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Учасник зобов'язується у січні - грудні 2013 року поставити Замовникові електричну енергію, зазначену в п. 1.2., а Замовник - прийняти і оплатити такий товар у повному обсязі у терміни, обумовлені Договором.

Згідно п.п.1.2, 1.3 Договору Найменування товару: Енергія електрична (код згідно ДК 016-97 40.10.1) (далі - Товар). Постачання товару за цим Договором передбачає надання електричної енергії (далі - товарна продукція) Замовнику за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії та надання послуг з перетікань реактивної електроенергії. Електрична енергія поставляється Замовнику у кількості 4413,8 тис.кВт/год згідно з заявленими величинами на відповідний період до цього договору.

Розділами 2-7 Договору сторони обумовили якість, ціну договору, порядок здійснення оплати, поставку товарів, права та обов'язки сторін, їх відповідальність тощо.

Відповідно до п.12.1 Договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.13 р. ,а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

За умовами п.12.2 Договору відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України умови цього Договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту укладання цього Договору з 01.01.13 р..

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, який підпадає під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Окрім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про електроенергетику» енергією є електрична енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Згідно з п. 5.1 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року № 28, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без дозволу не допускається.

Згідно приписів ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до частини 2 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» та «Про електроенергетику».

Частинами першою і другою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

За умовами п.1.4 Договору обсяги закупівлі товарної продукції можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Точка продажу електричної енергії: на межі балансової належності електроустановок Замовника. Приєднана та дозволена потужність у точці підключення визначена в Додатку "Перелік об'єктів Замовника" (п.п.1.6 ,1.7 Договору).

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У відповідності до норм частини 6 та частини 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Зокрема, Додатком № 2 до Договору сторони погодили «Порядок розрахунків».

Відповідно до п. 1 додатку № 2 до Договору розрахунковий період відповідачу встановлено з 18-го числа попереднього місяця до такого ж числа розрахункового місяця.

Згідно п. 2.1. Додатку 2 до Договору споживач здійснює повну поточну оплату вартості обсягу спожитої електричної енергії за розрахунковий період за фактичними показаннями засобів обліку електричної енергії згідно з виписаним рахунком.

Споживач протягом перших трьох днів поточного розрахункового періоду здійснює платіж з резервування обсягу електричної енергії на покриття періоду (екологічної) броні в наступному розрахунковому періоді за тарифами, які діють на день здійснення платежу.

Обсяг електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні визначається відповідно до Додатка "Визначення платежу за резервування обсягу електричної енергії на покриття аварійної (екологічної) броні Споживача" до цього Договору.

Згідно п. 2.2. Додатку 2 оплата рахунків за спожиту активну електроенергію, за перевищення договірних величин споживання електричної енергії, оплата рахунків за перетікання реактивної електроенергії та інших платежів згідно з умовами цього Договору здійснюється на підставі виставлених Постачальником рахунків протягом 5 операційних днів з моменту їх отримання.

За умовами п.4 Додатку № 2 до Договору обсяги електричної енергії, які підлягають оплаті, визначаються за показаннями розрахункових засобів обліку електричної енергії про її фактичне споживання за винятком випадків, передбачених ПКЕЕ, а саме п.п.4.1.1-4.1.7.

Відповідно до п. 4.1.Договору облік електроенергії, спожитої Замовником та (або) субзамовниками, приєднаними до електричних мереж Замовника, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. У разі порушення Замовником вимог нормативно-технічних документів щодо встановлення та експлуатації засобів обліку, їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяги спожитої електроенергії визначаються Учасником розрахунковим шляхом згідно з вимогами Додатка "Порядок розрахунків".

У відповідності до п.4.3 Додатку № 2 до Договору обсяги електричної енергії, що підлягають сплаті відповідачем за звітний розрахунковий період визначаються з урахуванням вимог п.4.1.1-.4.1.7 цього Додатка та підтверджуються Актом про використану електричну енергію за формою, що відображена у Додатку до цього Договору, який споживач надає постачальнику протягом доби після закінчення розрахункового періоду.

Відповідно до п.5 Додатку № 2 до Договору за даними акта про використану електричну енергію та з урахуванням розрахункової величини втрат визначається обсяг фактично спожитої активної електроенергії та перетікання реактивної електроенергії. Цей обсяг Сторони фіксують в Акті про приймання - передавання товарної продукції, Акті надання послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії, два примірники яких Постачальник надає Споживачу. Останній має повернути погодженими по одному примірнику зазначених документів в наступному розрахунковому періоді.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем на виконання умов п.4.3 Додатку № 2 до Договору надавались позивачеві підписані відповідачем та засвідчені печаткою останнього звіти про використану електроенергію Управління освіти Подільського району м. Києва за період січень - грудень 2013 р., копії яких наявні в матеріалах справи.

При цьому на виконання умов вищезазначеного Договору за період з січня 2013 р. по грудень 2013 р. включно позивачем здійснене постачання активної електроенергії споживачеві на загальну суму 5137700,60 грн., за період з вересня 2013 р. по грудень 2013 р. реактивної електроенергії на суму 1752,82 грн., в оплату якої позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Так, до матеріалів справи позивачем на підтвердження обсягів та строків споживання відповідачем електроенергії надані: копії актів прийняття - передавання товарної продукції (про використану активну електроенергію) та копії актів прийняття - передавання товарної продукції (про перетікання реактивної електроенергії) за відповідні періоди. Крім цього, до позову додані виписані позивачем на підставі вищенаведених актів рахунки-розшифровки та рахунки на сплату, а також у позові та розрахунку позовних вимог наведено відомості про часткове надходження коштів за спожиту електричну енергію та про надходження коштів в погашення боргу за перетікання реактивної електричної енергії.

Заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої позивачем активної та реактивної електроенергії за вказаними рахунками сторонами суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів постачання активної та реактивної електроенергії, доказів опротестування даних, зазначених в рахунках за період з січень 2013 р. - грудень 2013 р. до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ПАТ „Київенерго" умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з постачання електроенергії, обумовлені Договором, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито активну та реактивну електроенергію без будь - яких зауважень.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що в порушення умов Договору відповідачем здійснена часткова оплата спожитої за період січень - грудень 2013 р. включно активної електроенергії в сумі 3393171,68 грн. та спожитої за період вересень 2013 - грудень 2013 р. реактивної енергії в сумі 330,35 грн., внаслідок чого залишок неоплаченої спожитої активної електричної енергії складає 1744528,92 грн. та реактивної енергії - 1422,47 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати у встановлений термін спожитого обсягу активної електроенергії в сумі 1744528,92 грн. та за перетікання реактивної електроенергії в сумі 1422,47 грн., всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, а отже станом на день прийняття рішення у відповідача утворилась заборгованість за спожиту електроенергію в зазначеному вище розмірі, які позивач просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 3408011 про закупівлю товару за державні кошти від 17.01.13 р. суду не надано.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації 1744528,92 грн. заборгованості за спожиту активну електроенергію та 1422,47 грн. за перетікання реактивної електроенергії підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Крім того відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за спожиту активну електроенергію та перетікання реактивної електроенергії у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення проценти річних в сумі 62883,60 грн. за період з 28.01.13 р. по 30.09.14 р. та 27324,91 грн. інфляційних нарахувань за період з 28.01.13 р. по 30.09.14 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних та інфляційних нарахувань відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірними, а тому вказані вимога позивача про стягнення з відповідача процентів річних в сумі 62883,60 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 277324,91 грн. підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача як на підставу невиконання зобов'язань за Договором дії органів Державної казначейської служби України та відсутність його вини у виникненні заборгованості, зокрема, з підстав відсутності відповідного бюджетного фінансування видатків в 2013-2014 році, а відтак неможливості відповідача здійснити оплату спожитої електроенергії, суд звертає увагу, що чинним законодавством України встановлено, що при укладанні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст.179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Бюджетні установи для свого нормального функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності укладають договори, оплата за якими здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

При цьому, не зважаючи на залучення до відносин між бюджетними установами бюджетних коштів, зазначені відносини є не бюджетними, а господарсько-правовими.

Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних органів, організацій та установ, заснованих на державній власності, яким, зокрема, є відповідач.

Згідно з частини першої ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Суд зазначає, що ані Господарський кодекс України, ані Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним Договором не виділяють в окрему категорію осіб "бюджетні установи" і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, орган державної влади, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.

Тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Тобто, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором, і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб, у тому числі Державної казначейської служби України.

Згідно п. 5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.13 р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (від 18.10.05) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.04) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. №3-28гс12 у справі №11/446., а також у постановах Вищого господарського суду України від 24.11.2014 р. у справі №903/344/14 та від 20.11.2014 р. у справі №910/11121/14.

Таким чином, посилання відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування за відсутності вини відповідача не звільняє останнього від виконання взятого на себе договірного зобов'язання щодо перерахування оплати за поставлений товар.

Інших обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем суду не надано.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління освіти Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (вул. Фролівська, 1, м. Київ, 04070, код 37393777) на користь публічного акціонерного товариства "Київенерго" (пл. І.Франка, 5, м. Київ, 01001; вул. Мельникова, 31, м. Київ, 04050, код 00131305)

- на р/р 26038301201 в ГУ ВАТ «Ощадбанк» по м.Києву та Київській області, МФО 322669, код 00131305 - 1744528,92 грн. боргу за активну електроенергію;

- на р/р 26090330718 АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627, код 00131305 - 1422,47 грн. за реактивну електроенергію;

- на р/р 26000306201 у ГУ ВАТ «Ощадбанк» по м.Києву та Київській області, МФО 322669, код 00131305 - 62883,60 грн. відсотків річних та 277324,91 грн. інфляційних нарахувань, 41723,20 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 05 травня 2015 року.

Суддя А.М.Селівон