Рішення № 44033238, 27.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2015Справа №910/5035/15-г

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомЗаступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пропро звільнення самовільно зайнятої земельної ділянкиПредставники: від прокуратури:Винник О.О. - посвідчення № 015627 від 14.03.2013;від позивача: Тхорик С.М. - представник за довіреністю № 225-КР-623 від 06.03.2015;від відповідача: не з'явивсяОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.03.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогами до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку користується земельною ділянкою площею 0,22 га, розташованою у АДРЕСА_2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 порушено провадження у справі № 910/5035/15-г, розгляд справи призначений на 30.03.2015.

26.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 розгляд справи відкладено на 27.04.2015, у зв'язку із задоволенням клопотання представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних доказів.

27.04.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Представник відповідача у судове засідання 27.04.2015 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 33880018.

У судове засідання 27.04.2015 з'явились представник позивача та прокурор та надали пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримали заявлені позовні вимоги та просять суд їх задовольнити.

У судовому засіданні 27.04.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Прокуратурою Деснянського району міста Києва було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства України у формі представництва при використанні земельних ділянок на території Деснянського району міста Києва.

17.02.2015 Прокуратура Деснянського району міста Києва звернулась до департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з листом № 10-53/767вих15 щодо проведення обстеження земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2, площею близько 0,22 га на якій розміщено автостоянку та торгівельний намет, які використовуються Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки № 147/03 від 18.02.2015 встановлено, що на земельній ділянці на АДРЕСА_2, влаштовано паркувальний майданчик орієнтовною площею 0,22 га, господарську діяльність по експлуатації якого здійснює фізична особа-підприємець ОСОБА_1 за відсутності документів, які посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою.

У відповідності до вимог пункту 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Нормами статті 2 Господарського процесуального кодексу України та резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року по справі № 1-1/99, З-рп/99 визначено, що прокурори вправі звертатися до суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади. В позові прокурор самостійно визначає в чому саме полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує їх захист.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до норм статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Дослідивши викладені заявником в позові обставини суд дійшов висновку, що прокуратурою вірно визначено орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у встановленому чинним законодавством порядку.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Згідно з нормами статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України вбачається, що право постійного користування земельною ділянкою -це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Оскільки спірна земельна ділянка не перебуває у державній або приватній власності, вона знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва, яка реалізує це право відповідно до статті 80 Земельного кодексу України через органи місцевого самоврядування - Київську міську раду.

Нормами статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території віднесено, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди землі (стаття 124 вказаного Кодексу).

Способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії.

За приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України, право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, та передбачено, що цей Закон спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля (преамбула Закону).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», у якій міститься визначення термінів, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Також суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження права володіння чи користування Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,22 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів наявності у відповідача документів, які, відповідно до чинного законодавства України, посвідчують право користування спірною земельною ділянкою, що не спростовано у встановленому законом порядку відповідачем, суд вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, судом до уваги не приймаються у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з пунктом 2 частини 2 стстатті4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється в 1 розмірі мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 28.12.2014, № 80-VIII, з 1 січня 2015 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн 00 коп.

Нормами частини 11 статті 5 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді.

Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору до державного бюджету в розмірі 1218 грн 00 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 43, ч. 1, 3 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,22 га, розташовану у АДРЕСА_2, що використовується під розміщення автостоянки і торгівельного намету та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 30.04.2015

Суддя Н.Б. Плотницька