Рішення № 44032881, 29.04.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.04.15р.

Справа № 904/2743/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія авто", м. Київ

до Товариства з додатковою відповідальністю "Автопромінь", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості у сумі 153 013,81 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Асканія авто" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в якому, просить стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Автопромінь" на свою користь суму основного боргу у розмірі 134 000,48 грн., пеню у розмірі 17 534,24 грн. та 3 % річних у розмірі 1479,09 грн., загалом на суму 153 013,81 грн.

Також, 15.04.2015 року позивач подав до суду заяву про виправлення помилки, у якій зазначив, що в прохальній частині позовної заяви була допущена помилка, а саме, було заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на матеріал для упаковки у розмірі 3 060,28 грн., у той час як позивач просить стягнути з відповідача на свою користь саме судовий збір у сумі 3 060,28 грн., а не витрати на матеріал для упаковки.

Окрім того, у наведеній заяві про виправлення помилки позивач зазначає, що розрахунок на суму однієї із спірних видаткових накладних має бути у меншому розмірі, ніж визначено у позові, та відповідно просить зменшити розмір нарахованих позивачем пені та 3% річних за даною видатковою накладною.

Суд зазначає, що прохання стягнути витрати на матеріал для упаковки у розмірі 3060,28 грн. є явною опискою. У той же час наведені у поданій заяві дані щодо зменшення розміру заборгованості за видатковою накладною, на суму якої необхідно здійснювати розрахунок, а також твердження про зменшений розмір пені та 3% річних, за своєю правовою природою є звичайними поясненнями, що не впливають на розмір позовних вимог, оскільки не є заявою про зменшення розміру позовних вимог, так як не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України подання заяви про зменшення позовних вимог (заява не містить розрахунку, на підставі якого позивач зазначає про зміни до позовної заяви, а також, не направлена на адресу відповідача тощо).

Тому позовні вимоги розглядаються в редакції позовної заяви за виключенням вимоги про стягнення витрат на матеріал для упаковки у розмірі 3060,28 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки №22/07-14-П щодо повної оплати поставленого позивачем відповідачу товару, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість та відповідно нараховані штрафні санкції та 3% річних.

Відповідач не скористався наданим йому правом на участь представника у судовому засіданні, про день, час, та місце розгляду справи повідомлений належним чином відповідно до вимог частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України. 16.04.2015 року до господарського суду повернулося рекомендоване повідомлення відповідно до якого поштова кореспонденція вручена відповідачу 10.04.2015 року, про що свідчить підпис працівника Товариства з додатковою відповідальністю "Автопромінь" Дубиніної (а.с.61).

Також, відповідно до даних веб-сайту "Укрпошта" станом на 29.04.2015 року, поштове відправлення за номером 4994525139816 вручене адресату особисто 23.04.2015 року, тобто ухвалу господарського суду про відкладення розгляду справи на 29.04.2015 року о 11:00 год. відповідач отримав 23.04.2015 року (а.с.62-63).

Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відзиву на позов Товариство з додатковою відповідальністю "Автопромінь" до суду не надало, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами (стаття 75 Господарського процесуального кодексу України).

Розгляд справи був відкладений з 15.04.2015 року на 29.04.2015 року.

У судовому засіданні 29.04.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.07.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Асканія авто" (постачальник) та Товариством з додатковою відповідальністю "Автопромінь" (покупець) був укладений договір поставки № 22/07-14-П (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов’язується в обумовлений даним договором строк поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті відповідно до Специфікації постачальника та накладних, на умовах та у порядку, визначених даним Договором.

Згідно п. 10.1. Договору даний Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2014 року. Якщо за 1 (один) місяць до закінчення строку, вказаного у п. 10.1. Договору жодна зі сторін не попередить у письмовій формі про свій намір припинити дію Договору, даний Договір вважається пролонгованим на той же самий строк і на тих же умовах. При цьому сторони зобов’язуються надати документ, що підтверджує реквізити сторін.

Відповідно до п. 2.1. Договору асортимент, кількість та ціна товару у кожній конкретній партії визначаються сторонами у замовленні та вказуються в накладних.

Ціна Договору складається із усіх сум накладних на товар, який поставляється за даним Договором окремими партіями (п. 4.1. Договору).

За умовами п. 4.2. Договору покупець сплачує товар в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, сказаний в договорі, або іншим способом, незабороненим чинним законодавством України.

Пунктом 4.3. Договору передбачено, що покупець зобов’язаний здійснювати оплату товару не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати приймання товару покупцем, що вказана в накладній.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на суму загальну суму 147 000,48 грн.

На підтвердження наведеного факту позивач надав до суду копію видаткової накладної № 1610320 від 16.10.2014 року на суму 90 880,32 грн., копію видаткової накладної № 2810740 від 28.10.2014 року на суму 5 640,00 грн. та копію видаткової накладної № 2810734 від 28.10.2014 року на суму 50 480,16 грн., а також копії податкових накладних, дані яких відповідають даним наведених видаткових накладних.

Окрім того, позивач надав до суду рахунки, які були виставлені відповідачу на оплату поставленого товару, а саме: рахунок № 16104304 від 16.10.2014 року на суму 90 880,32 грн., рахунок № 28104991 від 28.10.2014 року на суму 50 480,16 грн. та рахунок № 28104993 від 28.10.2014 року на суму 5 640,00 грн.

Всі видаткові накладні місяться підписи з боку позивача та з боку відповідача, відповідно скріплені печатками підприємств.

Позивач зазначає, що відповідач лише частково оплатив поставлений позивачем відповідачу товар на суму 13000,00 грн., внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у сумі грн. 134 000,48 грн. (147 000,48 грн. – 13 000,00 грн.).

Позивач посилається на часткову оплату відповідачем поставленого позивачем відповідачу товару, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у загальній сумі 134 000,48 грн., що і причиною виникнення спору.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов’язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 134 000,48 грн., що підтверджується наведеними вище видатковими накладними.

Однак, 27.04.2015 року позивач подав до господарського суду пояснення по справі, у яких зазначає, що відповідач здійснив часткове погашення заборгованості у розмірі 50 000,00 грн., на підтвердження чого надав до суду банківську виписку від 24.04.2015 року.

Таким чином основна заборгованість відповідача перед позивачем становить 84 000,48 грн. (134 000,48 грн. – 50 000,00 грн.).

Дослідивши матеріали справи, господарський суд дійшов до висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача-1 заборгованості у розмірі 50 000,00 грн. з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема із наданої позивачем банківської виписки від 24.04.2015 року відповідач погасив частину заборгованості у розмірі 50 000,00 грн. після звернення позивача з позовом до суду.

За наведеного, провадження у справі щодо стягнення частини основного боргу у розмірі 50000,00 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи умови договору (п. 4.3. Договору), а також факт того, що товар поставлений позивачем відповідачу за наведеними вище видатковими накладними, відповідно строк оплати товару є таким, що настав.

Доказів повної оплати вартості поставленого товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за поставлений товар у сумі 84 000,48 грн. шляхом надання належних доказів не спростував.

За наведеного, є правомірними та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар у сумі 84000,48 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов’язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Згідно п. 7.2. Договору у випадку несвоєчасної оплати товару покупець зобов’язаний сплатити на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, що діяла в період заборгованості, за кожний день прострочення платежу. При цьому, черговість погашення вимог за грошовими зобов’язаннями буде встановлена відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню по кожній видатковій накладній: на суму 90 880,32 грн. за період прострочення з 17.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 11159,61 грн.; на суму 50 480,16 грн. за період прострочення з 29.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 5 733,99 грн. та на суму 5 640,00 грн. за період прострочення з 29.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 640,64 грн., загалом на суму 17 34,24 грн.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено помилку, пов'язану з невірним визначенням початку нарахування пені на суму 90 880,32 грн. Так, останній день строку оплати – 15.11.2014 року - є вихідним днем (субота), а тому відповідно до ч.5 ст.254 ЦК України останнім днем оплати є понеділок 17.11.2014 року. Відповідно, датою початку прострочення є 18.11.2014 року, тому загальний період прострочення буде меншим, від визначеного позивачем.

Окрім того, у розрахунку розміру пені на суму 90 880,32 грн. позивачем допущені помилки, які пов’язані з періодами нарахування пені, зокрема позивач не враховує п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань", за яким день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Так, позивач нарахував пеню загалом на суму 90 880,32 грн., однак відповідно до наданого позивачем до суду акту звірки заборгованості (а.с. 17-19) вбачається, що відповідачем були здійснені часткові оплати поставленого товару, проте позивачем у розрахунку пені не враховані як дні фактичної оплати заборгованості, так і поступове зменшення суми заборгованості на яку повинна нараховуватися пеня.

У зв’язку з наведеним, правильний розрахунок пені на суму 90 880,32 грн. за видатковою накладною № 1610320 від 16.10.2014 року має бути здійснений наступним чином:

- з 18.11.2014 по 23.12.2014 на суму боргу 90 880,32 грн. розмір пені має складати 2 509,79 грн.;

- з 24.12.2014 по 24.12.2014 на суму боргу 87 880,32 грн. розмір пені має складати 67,42 грн.;

- з 25.12.2014 по 01.02.2015 на суму боргу 84 880, 32 грн. розмір пені має складати 2 539,43 грн.;

- з 02.02.2015 по 09.02.2015 на суму боргу 79 880,32 грн. розмір пені має складати 586,52 грн.;

- з 10.02.2015 по 10.02.2015 на суму боргу 78 880,32 грн. розмір пені має складати 84,28 грн.;

- з 11.02.2015 по 23.03.2015 на суму богу 77 880,32 грн. розмір пені має складати 4307,96 грн.

Таким чином, загальний розмір пені за видатковою накладною № 1610320 від 16.10.2014 року на суму 90 880,32 грн. становить 10 095,40 грн.

Розрахунок пені на суму 50 480,16 грн. за період прострочення з 29.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 5 733,99 грн. та на суму 5 640,00 грн. за період прострочення з 29.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 640,64 грн. є вірним.

За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково у сумі 16 470,03 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних по кожній видатковій накладній: на суму 90 880,32 за період прострочення з 17.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 812,94 грн.; на суму 50 480,16 грн. за період прострочення з 29.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 477,14 грн. та на суму 5 640,00 грн. за період прострочення з 29.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 53,31 грн., загалом на суму 1479,09 грн.

Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлені помилки, аналогічна тим, які були допущені при нарахування пені, правильний розрахунок 3% річних на суму 90 880,32 грн. за видатковою накладною № 1610320 від 16.10.2014 року має бути здійснений наступним чином:

- з 18.11.2014 по 23.12.2014 на суму боргу 90 880,32 грн. розмір 3% річних має складати 268,91 грн.;

- з 24.12.2014 по 24.12.2014 на суму боргу 87 880,32 грн. розмір 3% річних має складати 7,22 грн.;

- з 25.12.2014 по 01.02.2015 на суму боргу 84 880, 32 грн. розмір 3% річних має складати 272,08 грн.;

- з 02.02.2015 по 09.02.2015 на суму боргу 79 880,32 грн. розмір 3% річних має складати 52,52 грн.;

- з 10.02.2015 по 10.02.2015 на суму боргу 78 880,32 грн. розмір 3% річних має складати 6,48 грн.;

- з 11.02.2015 по 23.03.2015 на суму боргу 77 880,32 грн. розмір 3% річних має складати 262,45 грн.

Таким чином, загальний розмір 3% річних за видатковою накладною № 1610320 від 16.10.2014 року на суму 90 880,32 грн. становить 869,66 грн.

Розрахунок 3% річних на суму 50 480,16 грн. за період прострочення з 29.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 477,14 грн. та на суму 5 640,00 грн. за період прострочення з 29.11.2014 року по 23.03.2015 року у сумі 53,31 грн. є вірним.

За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню частково у сумі 1 400,11 грн.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково і з відповідача підлягає стягненню 101 870,62 (основний борг у розмірі 84 000,48 грн., пеня у розмірі 16470,03 грн., 3% річних у розмірі 1 400,11 грн.).

Відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті. Невиконанням обов’язку щодо оплати отриманого товару відповідач порушує права позивача, безпідставно не передаючи грошові кошти (вартість товару) у власність позивача.

Згідно ч. 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, за статтею 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Позивач подав до суду позовну заяву із сумою позову у розмірі 153 013,81грн., відповідно сума судового збору, яка підлягає оплаті становить 3 060,28 грн. (153 013,81 грн. х 2 відсотки ціни позову).

Однак, позивач надав до суду платіжне доручення № 368 від 23.03.2015 року про оплату судового збору у сумі 3 060,29 грн., відповідно поверненню підлягає судовий збір у розмірі 0,01 грн. (3 060,29 грн. – 3 060,28 грн.)

Відповідно до п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України": питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення може зазначатися у тому числі в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Судовий збір в іншій частині підлягає розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”: частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача.

Судом встановлено, що причиною виникнення спору є неправильні дії саме відповідача, а тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог (включаючи судовий збір пропорційно розміру позовних вимог, провадження стосовно стягнення яких припинено) у загальному розмірі 3 037,42 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.1, 33, 34, 49, п.1-1 ч.1 ст.80, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Припинити провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 50 000,00 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Автопромінь" (49006, м. Дніпропетровськ, вул. Філософська, 39, ідентифікаційний код 02139245) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Асканія авто" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 5, ідентифікаційний код 33830230) заборгованість у розмірі 84 000,48 грн., пеню у розмірі 16 470,03 грн., 3% річних у розмірі 1 400,11грн. та судовий збір у розмірі 3037,42грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Асканія авто" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 5, ідентифікаційний код 33830230) зайво сплачений судовий збір у розмірі 0,01 грн. (нуль грн. 01 коп.), перерахований згідно платіжного доручення №368 від 23.03.2015 року, оригінал якого заходиться в матеріалах справи.

Повне рішення складено - 05.05.2015 року.

Суддя О.М. Крижний