Ухвала суду № 44029428, 06.05.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/8866/14-к 06.05.2015 06.05.2015 06.05.2015

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 травня 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області

у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

Кваші С.В. Дзюби Ф.С. Чернявського А.С.

за участю секретаря: Білика Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12014150040004763

за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2015 року у відношенні

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, українця, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, раніше судимого 15.07.2014р. Ленінським районним судом м. Миколаєва за ст. 185 ч.1 КК України до 80 годин громадських робіт, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2

Учасники судового провадження:

прокурор Осипенко О.М.

захисник ОСОБА_4

представник потерпілої ОСОБА_6

Короткий зміст вимог апеляційної скарги:

Захисник ОСОБА_4 просить вирок суду змінити та перекваліфікувати його дії з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України, закрити кримінальне провадження за ч.2 ст.389 КК України у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення та зменшити розмір моральної шкоди.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_6 просить вирок суду залишити без змін та відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:

Вироком Ленінського районного суду Миколаївської області від 27.02.2015 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 185 ч.2, 187 ч.3, 389 ч.2 КК України, і призначити покарання:

- за ч.2 ст. 185 КК України (по епізоду від 25.05.2014р.) - у вигляді 1 року 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15.07.2014р. більш суворим призначеним за даним вироком, призначено покарання у вигляді 1 року 6 місяців позбавлення волі.

- за ч.2 ст. 185 КК України (по епізоду від 31.08.2014р.) - 2 роки позбавлення волі;

- за ч.3 ст. 187 КК України - 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна;

- за ч.2 ст. 389 КК України - 1 рік обмеження волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15.07.2014 року і остаточно призначено покарання у вигляді 8 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного ОСОБА_5 майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_7 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 14144 грн. 70 коп., моральної шкоди - 100000 грн.

Узагальнені доводи захисника ОСОБА_4:

Вважає, що стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_5 здійснив на потерпілого ОСОБА_8 напад, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала цього нападу. Як обвинувачений, так і потерпілий в суді першої інстанції пояснювали, що ніякого застосування насильства з боку ОСОБА_5 не було. Одяг потерпілого не був пошкоджений, ніяких тілесних ушкоджень йому завдано не було.

На думку апелянта показання потерпілого ОСОБА_8 є суперечливими і не містять твердження про застосування насильства.

А тому і вважає, що в цій частині обвинувачення дії ОСОБА_5 необхідно перекваліфікувати на ч.3 ст.186 КК України.

Зазначає, що в діях ОСОБА_5 відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, оскільки у ОСОБА_5 не було наміру ухилятися від відбування покарання. Стверджує, що з графіком періодичності робіт ОСОБА_5 не ознайомлювали, періодичність виправних робіт йому не встановлювалась. Посилається на те, що ОСОБА_5 не міг відпрацювати виправні роботи, так як знаходився у Криму.

На думку апелянта, суд першої інстанції належним чином не обґрунтував розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 100000 грн., яка є занадто великою. Судом не вказано характер та обсяг страждань потерпілої, тривалість її немайнових втрат. А тому вважає, що сума моральної шкоди підлягає зменшенню.

Встановлені судом першої інстанції обставини:

Відповідно до вироку суду, 25 травня 2014р., приблизно о 14:00 годині, ОСОБА_5, перебуваючи на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги», розташованій по пр. Миру в м. Миколаєві, діючи повторно, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що ОСОБА_9 перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння та заснув, таємно викрав у останнього чоловічу сумку, в якій знаходились гроші в розмірі 80 гривень та мобільний телефон «NOKIA 5530 Xpress Musik», вартістю 1100 гривень з сім-картою «МТС». Після чого з викраденим майном з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на свій розсуд, чим спричинив останньому матеріальну шкоду на загальну суму 1180 гривень.

31 серпня 2014р., приблизно о 01:00 годині, ОСОБА_5, знаходячись в барі «Марабу», розташованому по пр. Миру, 21 в м. Миколаєві, діючи повторно, шляхом вільного доступу, таємно викрав мобільний телефон «NOKIA 1280», вартістю 230 гривень з сім-картою «МТС», залишений ОСОБА_10 без нагляду на столику у барі. Після чого з місця вчинення злочину з викраденим майном зник, розпорядившись ним на свій розсуд, чим спричинив останньому матеріальний збиток на суму 230 гривень.

22.09.2014р., приблизно о 14:00 годині, ОСОБА_5, за попередньою змовою з невстановленою в ході слідства особою, маючи намір на заволодіння чужим майном, прийшли до будинку АДРЕСА_1 проживає неповнолітній ОСОБА_8 разом зі своєю матір'ю ОСОБА_7 Знаючи про те, що останньої на той час вдома не було, а ОСОБА_8 незабаром повинен був повернутися зі школи, ОСОБА_5 та невстановлена особа стали очікувати його на другому поверсі в під'їзді вказаного будинку з метою вчинення на нього розбійного нападу та проникнення до його квартири.

Коли до під'їзду зайшов потерпілий та, підійшовши до вхідних дверей своєї квартири, ОСОБА_5 і невстановлена особа напали на нього. Діючи з погрозою застосування фізичного насильства, яке є небезпечним для життя і здоров'я, а саме приставивши неповнолітньому до спини ніж, вказані особи заштовхали ОСОБА_8 в квартиру, куди також проникли самі. Перебуваючи в квартирі ОСОБА_5 і невстановлена особа за допомогою клейкої стрічки зв'язали неповнолітнього потерпілого та заклеїли йому рота, після чого викрали з квартири майно, що належало матері потерпілого, та з місця злочину зникли, чим спричинили матеріальну шкоду ОСОБА_7 на загальну суму 16744,7 гривень.

Крім того, 15.07.2014р. вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_5 був засуджений за ст. 185 ч.1 КК України до 80 годин громадських робіт. 15.08.2014р. зазначений вирок набрав законної сили. 21.08.2014р. ОСОБА_5 був направлений Ленінським РП КВІ м. Миколаєва до Миколаївського пологового будинку № 2 на відпрацювання громадських робіт в період з 22.08.2014р. по 19.09.2014р. Але засуджений ОСОБА_5 будучи достовірно обізнаним про необхідність виконання громадських робіт, умисно, маючи намір не виконувати вирок суду, з 04.09.2014р. без поважних причин на громадські роботи на території Миколаївського пологового будинку № 2 не виходив. Таким чином ОСОБА_5 з 04.09.2014р. умисно ухилився від виконання вироку суду.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини:

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_5 та його захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора та представника потерпілої про законність і обґрунтованість вироку, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

Скоєння ОСОБА_5 злочинів, передбаченого ч.2 ст.185 КК України апелянтом не оспорюється.

Вина ОСОБА_5 у скоєнні розбою, тобто нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, що зазнала напад, поєднаний з проникненням до житла, а саме у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, при викладених у вироку обставинах підтверджена сукупністю доказів, досліджених судом, які правильно оцінені та обґрунтовано покладені судом в основу вироку.

Обвинувачений ОСОБА_5 в суді першої інстанції свою вину у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 187 ч.3 та ст. 389 ч.2 КК України визнав частково, і показав, що 22.09.2014р., приблизно о 14:00 годині він разом зі своїм знайомим прийшли до будинку №19 по пр. Миру в м. Миколаєві та стали очікувати ОСОБА_8 на другому поверсі в під'їзді вказаного будинку, при цьому він запропонував знайомому одягти на голови капронові панчохи для того, щоб налякати потерпілого, на що останній погодився. Коли до вхідних дверей тамбуру своєї квартири підійшов ОСОБА_8, він придушив його за горло та спитав, чи є хто вдома. Останній відповів, що вдома нікого немає і вони зайшли до його квартири. Перебуваючи в квартирі, за допомогою клейкої стрічки, він зв'язав ОСОБА_8, після чого викрав з квартири золото, монітор, сейф, ноутбук. На його прохання знайомий здав в ломбард золото, а останні речі особисто здав на ринку. Все викрадене майно він з квартири виносив сам. Насильства до потерпілого не застосовував, ножа і ніякої іншої зброї у нього не було. Він не діяв за попередньою змовою зі своїм знайомим.

Проте його показання спростовуються наступними доказами, які містяться в матеріалах кримінального провадження та які суд першої інстанції належним чином дослідив.

Потерпілий ОСОБА_8 в суді першої інстанції пояснив, що 22.09.2014р., приблизно о 14:00 годині, повертаючись зі школи, він зайшов до під'їзду та підійшовши до вхідних дверей тамбуру свої квартири. До нього підійшов обвинувачений ОСОБА_5 і лівою рукою придушив його за шию, а правою рукою приставив до спини гострий предмет, який він на той момент сприйняв, як ніж. В цей час знайомий ОСОБА_5 спитав його, чи є хто вдома, при цьому говорили «пискнеш - вб'ємо». Він відповів, що дома нікого немає, і вони зайшли до квартири. Потім вони зв'язали його клейкою стрічкою, яку ОСОБА_5 розрізав ножем. Знаходячись в квартирі, ОСОБА_5 йому сказав, щоб він лежав і не рухався, інакше проткне йому ногу. Вони почали шукати по квартирі речі. Забрали сейф, золоті вироби, монітор, ноутбук, після чого пішли. Як виходили, знову йому сказали, якщо пискнеш, то вб'ємо.

Показання ОСОБА_8 узгоджуються з показаннями потерпілої ОСОБА_7, яка в суді першої інстанції пояснила, що 22.09.2014р. о 14:00 годині їй на мобільний телефон подзвонив син ОСОБА_8 та повідомив про те, що їх пограбували. Син сказав, що на нього напало двоє хлопців, в яких на головах були одягнуті капронові панчохи. Також повідомив, що обвинувачений душив його за шию, приставив ніж та погрожував вбивством і що він злякався за своє життя. Потім вони його зв'язали клейкою стрічкою. З квартири викрали золоті вироби, сейф, у якому були гроші, монітор, ноутбук та мобільний телефон. Весь час син стверджував, що в обвинуваченого був ніж.

Показання потерпілих підтверджуються протоколом пред'явлення особи для впізнання від 09.10.2014р., згідно якого потерпілий ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_5 як особу, яка з застосуванням фізичного насилля, душив його зашию, приставивши до спини ніж та зв'язав клейкою стрічкою, а потім проник разом з невстановленою особою до його квартири, звідки викрав майно, що належало його матері (а.с.61-62).

Відповідно до показань свідка ОСОБА_11 вбачається, що коли він 22.09.2014р., знаходився в дворі по АДРЕСА_1 то побачив ОСОБА_5 і ще одного хлопця, до яких підійшов привітатись. Через деякий час він побачив, як з під'їзду вибігло двоє хлопців, у одного із них в руках був чорний пакет.

Показання потерпілих і свідка узгоджуються з протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 22.09.2014р., згідно якого гр. ОСОБА_7 повідомила, що 22.09.2014р. о 14:00 годин невідомі особи з застосуванням фізичного насилля до її сина ОСОБА_8 проникли до її квартири, звідки викрали ноутбук «Dell», монітор, мобільний телефон «SAMSUNG», грошові кошти в сумі 2600 гривень, золоті вироби: три каблучки, гарнітур з перлин, заподіявши матеріальну шкоду на суму 12000 гривень (а.с.50).

Викрадення вказаних речей потерпілої ОСОБА_7 підтверджується протоколом огляду місця події від 22.09.2014р., згідно якого був проведений огляд квартири АДРЕСА_1 (а.с.51-55).

Згідно до довідки з ломбарду «Скарбниця» вбачається, що ОСОБА_12 (знайомий ОСОБА_5.) 23.09.2014р. звертався до ломбардних відділень з приводу закладу майна, а саме: золотого ланцюжка з хрестиком, вагою 6,92 г., золотої каблучки з камінням, вагою 5,7 г., золотої каблучки з камінням, вагою 3,5 г., золотої обручки, вагою 1,64 г. (а.с.56)

Також вина ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, тобто в ухиленні від відбування громадських робіт особою, засудженою до цього покарання при викладених у вироку обставинах підтверджена сукупністю доказів, досліджених судом, які правильно оцінені та обґрунтовано покладені судом в основу вироку.

Обвинувачений ОСОБА_5 в суді першої інстанції пояснив, що будучи 15.07.2014р. засудженим Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.1 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 80 годин громадських робіт, не був ознайомлений з порядком виконання покарання. Обов'язків щодо виконання ним вказаних робіт та те, що він без дозволу кримінально-виконавчої інспекції не може залишати своє місце проживання ніхто йому не роз'яснював. Графік виходу на роботу не був складений і з ним його не знайомили.

В подальшому він поїхав до Криму без дозволу, оскільки думав, що приїде вчасно. Коли повернувся до м. Миколаєва скоїв новий злочин і тому до інспекції не з'являвся. Знав, що йому потрібно відпрацювати 80 годин, але фактично відпрацював 30 годин.

Проте показання ОСОБА_5 не спростовують його вини у скоєнні цього злочину та спростовуються доказами, які суд першої інстанції належним чином дослідив та дав їм відповідну оцінку.

В суді першої інстанції свідок ОСОБА_13 пояснив, що він працює інспектором в Ленінському РП КВІ м. Миколаєва.

19.08.2014р. до виконання був прийнятий вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15.07.2014р. відносно ОСОБА_5, який був засуджений за ст. 185 ч.1 КК України до 80 годин громадських робіт.

21.08.2014р. ОСОБА_5 за власним бажанням був направлений до Миколаївського пологового будинку № 2 на відпрацювання громадських робіт. З умовами відбування покарання у вигляді громадських робіт він був ознайомлений та про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт був попереджений, про що була відібрана підписка.

22.08.2014р. засуджений прибув до пологового будинку № 2 та приступив до відпрацювання покарання. Згідно документів, отриманих з підприємства, засуджений у серпні місяці 2014р. відпрацював за графіком встановлені 20 годин громадських робіт, у вересні місяці 2014р. з 60 годин за графіком відпрацьовано лише 12 годин.

08.09.2014р. при перевірці встановлено, що ОСОБА_5 не з'являється на відпрацювання з 04.09.2014р.

16.09.2014р. зі слідчого відділення прийшло повідомлення про те, що ОСОБА_5 скоїв повторний злочин та проти нього відкрите кримінальне провадження. 07.10.2014р. ОСОБА_5 не з'явився на реєстрацію без поважної причини.

16.10.2014р. зі слідчого ізолятору м. Миколаєва надійшло повідомлення, з якого стало відомо, що ОСОБА_5 утримується під вартою з 13.10.2014р. по теперішній час. Дозвіл ОСОБА_5 на виїзд за межі України, а також на тимчасово окупований Крим інспекція не надавала.

Показання свідка ОСОБА_13 узгоджуються з аналогічними показаннями свідка ОСОБА_14, яка в суді першої інстанції пояснила, що займає посаду завідуючої господарством в пологовому будинку № 2 та зазначила, що ОСОБА_5 знав коли потрібно було з'являтись на роботи, з графіком виходу на роботу він був ознайомлений та був обізнаний, що він не має права виїхати за межі України без дозволу інспекції.

Показання ОСОБА_13 підтверджуються підпискою ОСОБА_5 від 21.08.2014р., відповідно до якої останній був ознайомлений з умовами відбування покарання у вигляді 80 годин громадських робіт, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15.07.2014р. за ст. 185 ч.1 КК України (а.с.68).

Відповідно до пояснень ОСОБА_5 від 21.08.2014р., він зобов'язався приступити та відпрацювати громадські роботи з 22.08.2014р. та попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування покарання у вигляді громадських робіт (а.с.70).

Як слідує з розпорядженням головного лікаря пологового будинку № 2 та графіку виходу на роботу від 22.08.2014р. ОСОБА_5 в період з 22.08.2014р. до 19.09.2014р. повинен був відпрацювати громадські роботи (а.с.73).

Відповідно до табелю виходу на роботу від 29.08.2014р. та відомістю про кількість відпрацьованих годин, ОСОБА_5 з 22.08.2014р. по 29.08.2014р. відпрацював 20 годин громадських робіт, а з 01.09.2014р. по 03.09.2014р. відпрацював 12 годин громадських робіт (а.с.74-76, 77,79,80).

Як вбачається з акта перевірки виконання покарання у вигляді громадських робіт від 08.09.14р. та повідомленням з Пологового будинку № 2, ОСОБА_5 під час перевірки був відсутній на місці відбування покарання (а.с.78).

Згідно до поданням інспектора Ленінського РП КВІ м. Миколаєва від 08.09.2014р., ОСОБА_5 піддали примусовому приводу у зв'язку з тим, що останній на неодноразові виклики, без поважних причин не з'являється до кримінально-виконавчої інспекції (а.с.82).

Як слідує з рапорту працівника міліції, відповідно до якого ОСОБА_5 за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2-а, відсутній (а.с.83)

Відповідно до довідки інспектора Ленінського РП КВІ м. Миколаєва, ОСОБА_5, засуджений 15.07.2014р. Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.1 ст. 185 КК України до 80 годин громадських робіт, відпрацював лише 32 години з 80 годин призначених судом (а.с.85).

Тому доводи в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_4 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недоведеність вини ОСОБА_5 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.389 КК України повністю спростовані.

Доводи апелянта, що органами досудового слідства не було доведено саме напад на потерпілого із застосуванням насильства, так як йому не було завдано тілесних ушкоджень в зв'язку з чим його дії необхідно перекваліфікувати зі ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №10 від 06.11.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» небезпечне для життя чи здоров'я насильство - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Судом вірно було встановлено, що здійснюючи напад на потерпілого, ОСОБА_5 діючи агресивно, з метою подолання волі останнього до супротиву, застосував насилля до ОСОБА_8

Також будучи допитаним в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_8 надавав послідовні показання, що ОСОБА_5 застосував до нього насилля, а саме приставив ножа до його спини, придушив за шию, зв'язав клейкою стрічкою та погрожував вбивством, і в подальшому ОСОБА_5 та невстановлена особа здійснили проникнення до квартири, в котрій проживав потерпілий.

В свою чергу ОСОБА_5 також вказував, що при нападі, він придушував ОСОБА_8 за шию, зв'язував його клейкою стрічкою, щоб останній не чинив опору.

Посилання апелянта, що показання потерпілого ОСОБА_8 є суперечливими в частині застосування до нього насильства та що в ОСОБА_5 не було ножа не заслуговують на увагу, так як повністю спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_8, його матері ОСОБА_7, протоколом впізнання особи за фотознімками в їх сукупності з іншими доказами, які досліджені судом та узгоджуються між собою.

Твердження апелянта, що в діях ОСОБА_5 відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.389 КК України, оскільки в останнього не було наміру ухилятися від відбування покарання, а вчасно приїхати з Криму не зміг із-за обставин, які від нього не залежали є надуманими та спростовуються матеріалами кримінально-виконавчої інспекції, які були досліджені судом, з яких вбачається, що обвинувачений був ознайомлений з умовами відбування покарання, призначеного вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15.07.2014р., зобов'язався приступити та відпрацювати 80 годин громадських робіт та попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування цього покарання.

Отже, судом не допущено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_5, а тому і не має підстав для перекваліфікації його дій зі ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України та закриття кримінального провадження за ч.2 ст.389 КК України в зв'язку з відсутністю складу злочину, про що просить в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_4

Стосовно визначеної судом першої інстанції суми моральної шкоди. У сумі 100000 гривень, апеляційний суд приходить до такого.

Відповідно до Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику про відшкодування моральної шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер та тривалість страждань, стан здоров'я потерпілої особи, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках.

Розмір відшкодування може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини обвинуваченого і потерпілого та його майнового стану.

Відповідно до ст.23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, справедливості та виваженості.

Тому апеляційний суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, яку визначив суд першої інстанції є занадто великою, оскільки судом недостатньо враховано характер і тривалість страждань потерпілого, а також матеріальний стан обвинуваченого, частково відшкодовану майнову шкоду, ненастання тяжких наслідків і вважає за можливе розмір моральної шкоди зменшити до 40000 грн..

Тому доводи захисника в цій частині апеляційної скарги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2015 року відносно ОСОБА_5 змінити в частині відшкодування моральної шкоди, встановивши її розмір 40000 грн.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законну силу з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді

Кваша С.В. Дзюба Ф.С. Чернявський А.С.