Ухвала суду № 44028747, 26.06.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/9346/13Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Провадження № 22-ц/783/3995/14 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія:56

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Богонюка М.Я., Копняк С.М.,

при секретарі: Цар М.М.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Прикарпатбуд», третя особа Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення коштів та зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Прикарпатбуд» до ОСОБА_6 з участю третьої особи Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про зобовязання вчинити дії,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09.04.2014 року у позові ОСОБА_6 до ПАТ «Прикарпатбуд», третя особа Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про стягнення заборгованості по щомісячних платежах за останні 3 роки у розмірі 81954 грн. та 25000 грн. моральної шкоди відмовлено. У зустрічному позові ПАТ «Прикарпатбуд» до ОСОБА_6, третя особа Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про зобовязання відповідача надати документи для передачі особової справи у Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_6

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Посилається на те, що у звязку з нещасним випадком на виробництві, який відбувся з апелянтом в березні 1971 року під час її роботи в БУ 55, вона втратила працездатність на 50% і являється інвалідом 3-ї групи з трудового каліцтва, що посвідчується актом №3 про нещасний випадок на виробництві форма Н-1 та довідкою ЛТЕК 2-10 АГ №019292. Вважає, що судом не враховано положень діючого законодавства, зокрема вимог ст.1197 ЦК України. Оскільки відповідач систематично не доплачував їй значну суму коштів, вона хворіла і їй були потрібні кошти на лікування, то як наслідок їй заподіяні моральні страждання. Враховуючи вищевикладене просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким її позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

В судове засідання позивач не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку (а.с.77-79 ), в судове засідання зявився її представник ОСОБА_2. На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, що дає апеляційному суду право, у відповідності до вимог ч.2 ст.305 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України, розглянути справу у відсутності позивача(апелянта).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання доводів апеляційної скарги, представників відповідача та представника третьої особи на її заперечення, перевіривши відповідно до ст.303 ЦПК України законність та обґрунтованість оскарженого рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.

Нормами ст.ст. 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином суд, розглядаючи цивільну справу у порядку позовного провадження, повинен повно і всебічно з'ясувати фактичні обставини справи та вирішити спір у межах заявлених позовних вимог та зібраних у справі доказів.

Колегія суддів доходить переконання, що оскаржене рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_6 працювала в Будівельному управлінні 55 тресту «Львівжитлобуд» муляром 4-го розряду. В березні 1971 року під час перебування у трудових відносинах з відповідачем, ОСОБА_6 в результаті неналежної організації праці на будівельному майданчику отримала виробничу травму, що підтверджується актом №3 про нещасний випадок від 04 квітня 1975р.(а.с.5)

Згідно довідки МСЕК від 09 листопада 1994 року ступінь втрати професійної працездатності позивачки становить 50%.(а.с.7)

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.п.1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Згідно частин 1,2,3 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід) втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Частиною 1 ст. 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

На підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку та особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, повязаних з виконанням трудових обовязків було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, УРСР чи України.

Відповідно до Перехідних положень вказаного Закону, уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства,установи та організації не відшкодували матеріальної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями.

Згідно розяснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.92р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» особам, які потерпіли на виробництві до 01.04.2001р., Фонд сплачує страхові виплати з того часу, коли відповідні підприємства передали йому у встановленому порядку документи, які підтверджують право цих працівників на такі виплати. Суми на відшкодування шкоди мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку. Розмір відшкодування шкоди встановлюється виходячи із ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, який потерпілий мав до ушкодження здоровя. При зміні в період виплати відшкодування шкоди розміру мінімальної зарплати, зростання середньої зарплати в галузях національної економіки, розмір відшкодування підлягає відповідному перерахуванню.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що районний суд дійшов вірного висновку про те, що позивачу ОСОБА_6 перерахування сум щомісячних страхових виплат провадилось згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що відповідачем - ПАТ «Прикарпатбуд» неправильно здійснено перерахунок щомісячної грошової компенсації.

Крім того, як вбачається із розрахунку нарахованої і виплаченої суми страхової виплати ОСОБА_6, відповідачем здійснено всі виплати та доплати позивачу за весь спірний період.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду щодо безпідставності позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 25000 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно розяснень, які містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність моральної шкоди, протиправність діяння, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а також вини останнього в її заподіянні, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в досліджені яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апелянт не долучив до апеляційної скарги та не представив в засідання апеляційної інстанції жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, таких не встановила і колегія суддів.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, подані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Судом першої інстанції прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, п.1 ч.1 ст.314, ст.315, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена до суду касаційної інстанції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа шляхом подання касаційної скарги протягом 20 днів з дня набрання законної сили ухвалою Апеляційного суду.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: М.Я.Богонюк

ОСОБА_7