Постанова № 44019609, 27.04.2015, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/4403/15-а

провадження № 2-а/753/132/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2015 р. Дарницький районний суд міста Києва

у складі головуючого судді: ЛЕОНТЮК Л.К.

за участю секретаря ДРАГА О.А.

сторін:

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача СТЕПАНУШКО О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

03 березні 2015 року позивач в особі свого представника ОСОБА_2 , який діє за довіреністю від 16.11. 2012 року, звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії відповідача по зменшенню розміру призначеної йому пенсії та зобов`язати відповідача проводити виплату пенсії ОСОБА_4 без оподаткування та повернути суму утриманих податків з 01 лютого 2015 року, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що він перебуває на пенсійному обліку у відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» . Натомість починаючи з 1 лютого 2015 року розмір отриманої ним пенсії зменшився, оскільки, як пояснив йому відповідач в своїй відповіді, в Податковий кодекс України було внесено зміни Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року, якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку тепер включаються: суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Позивач стверджує, що відбулося звуження змісту та обсягу його конституційного права на пенсійне забезпечення внаслідок застосування відповідачем закону, який не відповідає нормамКонституції України. Після застосування наведеного законодавчого акту розмір його пенсії зменшився з 01 лютого 2015 року з 8 241, 44 гривні на 7 484, 51 гривні.

Крім того, зазначає, що само по собі внесення змін до Податкового кодексу не потягло за собою внесення змін в пенсійне законодавство, зокрема в частину 3 статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якими прямо заборонено оподатковувати пенсії. І в даному випадку слід застосувати норми Конституції, як норми прямої дії.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 , який діє за довіреністю від 16.11. 2012 року ( а.с. 13) позовні вимоги підтримав та просив його задовольнити, зазначаючи, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ( від 28.12. 2014 року № 77-V111) пункт 164.2.19 статті 164 Податкового Кодексу України викладено в новій редакції, яка передбачає оподаткування суми пенсій ( включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати ( у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.

Таким чином, пенсії осіб, які станом на 1 січня 2015 року перевищують 3 654,00 гривні ( мінімальна заробітна плата станом на 01.01. 2015 року становить 1218,00 гривень) оподатковуються і внаслідок чого зменшуються.

Просив звернутися до Верховного Суду України, щоб останній ініціював подання до Конституційного Суду України щодо контитуційності пункту 164.2.19 статті п.п.164.2.19 п.164.2 статті 164 Податкового кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» на підставі вимог ч.5 ст.9 КАС України у разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правого акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту.

Вказане клопотання було розглянуте в межах судового розгляду, ухвалою суду від 27.04. 2015 року у заявленому клопотанні було відмовлено.

Представник відповідача Степанушко О.С., яка діє на підставі довіреності № 23 від 18.12. 2014 року в судовому засіданні, надавши свої письмові заперечення, просила у задоволенні позову відмовити, оскільки з 01.01. 2015 року органи Пенсійного фонду України визначені податковими агентами при нарахуванні та виплаті пенсії.

Разом з тим, положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсії набрали чинності з 01.01. 2015 року і не визнані такими, що не відповідають Конституції України.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ст.1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст.8 Конституції України)

НормиКонституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, згідно ч.2 ст.3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією не є вичерпними.

Так, в преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII(далі Закону № 2262-XII) передбачено конституційне право кожного на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією та цим Законом і основною метою Закону № 2262-XII є реалізація особами, які мають право на пенсію за цим Законом, цього конституційного права.

Спрямованість останнього на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України, передбачає окрім всього вичерпний перелік нормативно-правових актів, які відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII і складають законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом . Це Конституція України, цей Закон, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Також передбачено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, то застосовуються норми міжнародного договору.

Детальний аналіз вищевикладених норм Закону дає підстави стверджувати про те, що будь-які нормативно-правові акти, положення яких розповсюджується на зазначену сферу правовідносин повинні суворо відповідати вищенаведеним законам і не протирічити їм.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII)

В свою чергу, однією з основних догм пенсійного забезпечення громадян України до 01 січня 2015 року було правило, згідно якому пенсії не підлягали оподаткуванню.

Однак слід зазначити, що це положення було прямо передбачено ч.4 ст.8 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII) і станом на час розгляду справи відповідні зміни в цю норму також не внесені.

З 01 лютого 2015 року відповідач, застосовуючи Закон України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким було внесено зміни до норм Податкового кодексу України, які набули чинності з 01 січня 2015 року, виплатив позивачу пенсію у нижчому розмірі, мотивуючи це тим, що він виступаючи податковим агентом утримав 15% податку на доходи фізичних осіб.

Таким чином, відповідач застосував норми Податкового кодексу України, які в розумінні, в даному випадку, спеціального Закону № 2262-XII не входять до переліку нормативно-правових актів, які складають законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом і відповідно не підлягаютьзастосуванню(ч.3 ст.1-1 Закону № 2262-XII)

Як вбачається із аналізу вищенаведених законів, а саме Закону №2262-XII, Закону №1788-XII та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року(далі - Закону №1058-IV) в них не внесено зміни щодо можливості оподаткування пенсій.

Відповідно до ч.3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законі або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Очевидно, що законодавчо визначене право громадян України на пенсійне забезпечення, яке, безумовно, включає в себе вікові рамки виходу на пенсію, мінімальні строки трудового, страхового стажу, необхідні для призначення та отримання пенсії у розміру, встановленому законом, - є органічною складовою конституційного права громадян на соціальний захист, визначеного 46-ю статтею Конституції: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, … старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення …». Такий висновок є абсолютно коректним у контексті правової позиції Конституційного суду, який у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року в справі N 1-21/2005, про рівень пенсії й щомісячного довічного грошового утримання, прямо зазначає, що: «Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно з 46-ю статтею Конституції, це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, у разі досягнення особою передбаченого законом віку … Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати тільки… загальні умови їх призначення …» - ідеться у 5-му пункті рішення.

Такий висновок прямо випливає із цитованого вище рішення КСУ, у якому буквально витлумачується таке: «Зміст прав і свобод людини - це умови й засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування й розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ, чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики», - 4-й пункт.

Отже, в даному випадку може бути звуження обсягу відповідного права, як це кваліфікується в рішенні Конституційного суду від 11 жовтня 2010 року.

Постановою пленуму Верховного Суду України від 13.06.2008 року №8 «Про незалежність судової влади» встановлено, що не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Висновок у досліджуваній справі цілком співзвучний із рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року у справі N 1-28/2008, щодо предмета та змісту закону про держбюджет: «5.1. У Конституції України Україну проголошено соціальною й правовою державою (стаття 1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами (частина перша статті 95) .

Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов'язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй, частина друга 8-ї статті.

… 7.1. Однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування (частина друга статті 22) чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів (частина третя 22-ї статті).

… Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій 22-ї статті Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, справа про постійне користування земельними ділянками, згідно з яким «конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. … Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням.

У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними».

При цьому Конституційний суд зазначив, що «загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена» (абзац четвертий підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини)».

Як зазначає Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції України і у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавсті, яке не суперечить їй.

Посилання представника позивача ОСОБА_2 на лист в.о. голови суду ВАСУ Д.Ліпського від 06.05. 2011 року № 622/11/13-11, для суду носить рекомендаційний характер і не є обов"язковим у його застосуванні, обов"язковим для суду є застосування практики Верховного суду України, Вищого адміністративного суду України, тощо

Щодо рішення Європейського суду з прав людини від 7 жовтня 2010 року в справі «Богатова проти України», яким визнано порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленимзаконом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Дослідивши конкретні обставини цієї справи, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національні суди не вчинили жодної спроби розглянути позов заявниці з точки зору конституційності законодавства, що було застосовано при нарахуванні їй пенсії, попри те, що заявниця в кожній судовій інстанції наголошувала на цьому питанні. Європейський суд з прав людини зазначив, щонаціональні суди, маючи за національним законодавством, у разі наявності спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, повноваження ініціювати відкриття конституційного провадження, цілком ігноруючи вказаний аргумент заявниці - без надання у рішеннях обґрунтування для його відхилення, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали своїх зобов`язань за пунктом 1 статті 6 Конвенції, то у вказаній справі мали місце зовсім інші правовідносини.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ( від 28.12. 2014 року № 77-V111), тимчасово , до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об"єкта оподаткування.

Об"єктом оподаткування зазначених зборів є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування ( виплати, надбання).

Базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічого грошового утримання у частині, що перевищує 3654,00 гривень на місяць, а податок на доходи фізичних осіб та військовий збір зараховується до державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 19, 22, 46 Конституції України; ст.ст. 2, 8, 10, 11, 13, 17-19, 69-71, 86, 104, 158-163, 167, 185, 186 КАС України, ст. 64 Бюджетного кодексу України; Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2008 року №8 «Про незалежність судової влади»; Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-V111; Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 року № 79-V111; ст.8 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80- V111 « Про державний бюджет на 2015 рік»; ст. ст. 162 п. 162.1; 163 п. 162.1; 164 п.п. 164.2.19, 164.2 ; 168 п.п. 168.1.1, 168.1 Податкового кодексу України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання здійснити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Адміністративного Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд протягом 10 днів з дня її проголошення . Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст. 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 30 квітня 2015 року.

СУДДЯ Л.К. ЛЕОНТЮК