Рішення № 44016100, 29.04.2015, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1169/15-ц

Провадження № 2/161/1124/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2015 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі головуючого судді Присяжнюк Л.М.,

при секретарі Лукашевич І.П.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно , -

В С Т А Н О В И В:

27 січня 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно. Свій позов мотивує тим, що її батьку ОСОБА_5 на праві власності належав житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по вул. Боженка,75а в м.Луцьку. Даний будинок є спільним майном подружжя і був побудований під час шлюбу батька з матірю ОСОБА_6, яка померла 18 січня 2000 року. На час смерті матері в будинку проживала вона, брат ОСОБА_3 та батько, який помер18 червня 2011 року. Вважає, що вона прийняла спадщину після смерті матері шляхом постійного проживання зі спадкодавцем на час її відкриття та вступом в управління спадковим майном - користування будинком та догляд за ним та прибудинковою земельною ділянкою. Після смерті батька відкрилася спадщина, що складалася із земельної ділянки площею 2,0276 га, майнового паю на суму 7459 га та житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою м.Луцьк, вул. Боженка,75а, однак у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно їй відмовлено, оскільки батько склав заповіт, на підставі якого спірний будинок заповів брату ОСОБА_3 Вказує, що оскільки житловий будинок був спільною сумісною власністю батьків і на момент смерті матері вона успадкувала частку в ньому, а тому вказані обставини є підставою для визнання заповіту недійсним та визнання за нею права власності на спадкове майно. Просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 та визнати за нею право власності на 1/6 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в м.Луцьку по вул. Боженка,75а.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги заперечили, просили у їх задоволенні відмовити, разом із тим заявили клопотання про застосування строку позовної давності до заявлених вимог.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, покази свідків, дослідивши та оцінивши подані суду докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Судом встановлено, що за ОСОБА_5 був зареєстрований на праві власності житловий будинок №75а по вул. Боженка в м.Луцьку на підставі свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 10 березня 1970 року (а.с.12 інвентаризаційної справи). Вказаний будинок був побудований в період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а тому належав подружжю на праві спільної сумісної власності. Даний факт не заперечувався сторонами по справі.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6І.(а.с.8)

ОСОБА_6 померла 18 січня 2000 року, в звязку з чим відкрилася спадщина на належну їй 1/2 частину спірного житлового будинку та інше майно.

18 червня 2011 року помер батько сторін ОСОБА_5, внаслідок чого відкрилася спадщина на спадкове майно, зокрема на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0276 га, майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства Боратин на суму 7459 грн. та належну йому ? частину житлового будинку №75а по вул. Боженка в м.Луцьку.

Судом встановлено, що 25 серпня 2000 року ОСОБА_5 заповів спірний будинок ОСОБА_3 Даний заповіт був посвідчений нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 Наведені обставини визнано сторонами в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обовязки, які йому належать на момент складення.

Всупереч цій правовій нормі ОСОБА_5 охопив оспорюваним заповітом весь спірний будинок, тоді як він набув право власності лише на 3/4 його частини (1/2 частина як на майно, що є спільною сумісною власністю подружжя та 1/4 частина як на спадкове майно після смерті дружини), іншу 1/4 частину успадкував син ОСОБА_3

В той же час, на момент відкриття спадщини після смерті матері ОСОБА_6, яка померла 18 січня 2000 року, позивач ОСОБА_1 повинна була 1) фактично вступити в управління або володіння спадковим майном; 2) подати державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року). Вказані дії, позивач ОСОБА_1 повинна була здійснити на протязі шести місяців з часу відкриття спадщини.

Оскільки ОСОБА_1 до нотаріального органу із заявою про прийняття спадщини не зверталася у строки визначені ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), суд дійшов висновку, що остання зобовязана довести, що вступила в управління або володіння спадковим майном, тобто здійснювала певні дії, спрямовані на збереження спадкового майна і нормального користування ним відповідно до його призначення.

Відповідно до п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №185 від 14.06.1994 року, яка діяла на момент відкриття спадщини, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Усупереч вказаним вимогам, позивач ОСОБА_1 не надала суду жодного належного та допустимого доказу на обґрунтування вказаних нею в позовній заяві обставин щодо прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_6 , а доводила в судовому засіданні лише той факт, що після смерті матері проживала у спірному будинку, а тому набула права вланості на спадкове майно.

Позивачем не доведено, що вона здійснювала утримання житлового будинку (сплачувала комунальні послуги, здійснювала ремонт житлового будинку за власні кошти, сплачувала страхові платежі у порядку страхування житлового будинку, сплачувала податки). Посилання позивача на факт проживання в житловому будинку на час смерті матері не може підтверджуватися показами свідків, так як законодавцем визначено, що вказані факти мають бути підтверджені документально (довідкою ЖЕО, правління ЖБК, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця). Таких доказів суду не було надано в силу ст. 60 ЦПК України.

Окрім того, із копій будинкових книг вбачається, що позивач знята з реєстрації в будинку №75а по вул Боженка в м.Луцьку 20 лютого 1982 році, а з 11 лютого 2000 року зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з тим зазначено, що прибула для реєстрації із бульвару Дружби Народів,6 м.Луцьку.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні показали, що вони проживають по сусідству із житловим будинком №75а по вул. Боженка в м.Луцьку. Позивач на момент смерті матері не проживала в спірному будинку, вона приходила до батьків, провідувала їх та здійснювала догляд за хворою матірю після операції.

Крім того, із копії спадкової справи до майна померлої ОСОБА_6 вбачається, що її чоловік ОСОБА_5 та син ОСОБА_3 звернулися в нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини та 28 серпня 2000 року, 18 червня 2001 року їм були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме: на грошові заощадження в Луцькому відділенні Ощадбанку та облігації державної цільової безпроцентної позики 1990 року на суму 1000 рублів для придбання телевізора (а.с.61-62).

Враховуючи вказані обставини, та наявність у останніх іменних цінних паперів на час смерті ОСОБА_6, подання їх нотаріусу, свідчать про те, що ОСОБА_5 і ОСОБА_3 прийняли належним чином спадщину після смерті спадкодавця, крім того вони постійно проживали в спірному будинку, що стверджується копією будинкової книги.

Показами свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12І, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 стверджується той факт, що позивач здійснювала догляд за хворою матірю та допомагала по господарству бутьку, проте їх показами не доводиться той факт, що вона вступила в управління та володіння спадковим майном.

З матеріалів спадкової справи по смерті ОСОБА_5 вбачається, що 20 грудня 2011 року позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок після смерті батька. 20.12. 2011 року позивач отримала відповідь про наявність заповіту, у звязку з чим їй відмовлено у видачі свідоцтва (а.с. 50-57). Крім того, позивач не надала суду будь-яких доказів, що після смерті матері вона зверталася до нотаріальної контори про прийняття спадщини і нотаріусом їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері.

Щодо питання про застосування строків позовної давності суд дійшов до висновку про недоцільність застосування строку позовної давності з тих підстав, що позов є безпідставний.

Таким чином з врахування наведених обставин справи, суд дійшов висновку про відмову в позові.

Керуючись ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, та на підставі ст.ст. 1236, 1257 ЦК України, ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року), суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду Л.М.Присяжнюк