Ухвала суду № 43994920, 21.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 р. Справа № 22894/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Дочірнього підприємства «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» та Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» звернулось до суду з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області, яким з врахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 09.12.2008 року № 78/17-2/32545544, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних в розмірі 19774,26 грн., в тому числі 6591,42 грн. за основним платежем та 13182,84 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області від 09.12.2008 року № 78/17-2/32545544 в частині визначення ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 12902,01 грн., в тому числі основний платіж 4300,67 грн. і штрафні (фінансові) санкції 8601,34 грн.; у задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що в період, який перевірявся, громадянин Італії ОСОБА_4 не був податковим резидентом України, в зв'язку з чим податковий орган правомірно донарахував ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» податок з доходів фізичних осіб за подвійною ставкою (26%) на суму 2290,00 грн. Також суд дійшов висновку, що витрати ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» на організацію прийомів, які не перевищували двох відсотків від оподаткованого прибутку позивача за попередній звітний (податковий) рік), правомірно віднесені ним до складу валових витрат платника податку і не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Постанову в апеляційному порядку оскаржили сторони.

Позивач оскаржив постанову в частині відмови у задоволенні позову, вважає, що в цій частині висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що у підприємства був відсутній дозвіл на працевлаштування громадянина Італії ОСОБА_4, оскільки такий дозвіл був отриманий в Державному центрі зайнятості 27.07.2006 року, а також суду було надано докази вжиття заходів із збору документів для отримання даного дозволу з травня 2006 року. Тому підприємство правомірно утримувало суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 13% від доходу, отриманого ОСОБА_4, а не 26% як з доходу нерезидента.

Відповідач оскаржив постанову в частині задоволення позову, вважає, що в цій частині суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно з пп. «б» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу оподаткованого доходу відноситься отриманий платником податку дохід, зокрема, у вигляді вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, в зв'язку з чим є додатковим благом та підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити з наступних підстав.

В період з 31.10.2008 року до 20.11.2008 року працівники Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області провели виїзну планову документальну перевірку ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року до 30.06.2008 року, за результатами якої складено акт від 27.11.2008 року № 120/23-1/32545544.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п. 1.3 ст. 1, пп. 4.2.4, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 6591,42 грн.

На підставі акту перевірки Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція Закарпатської області прийняла податкове повідомлення-рішення від 09.12.2008 року № 78/17-2/32545544, яким ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних в розмірі 19774,26 грн., в тому числі 6591,42 грн. за основним платежем та 13182,84 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

На час виникнення спірних правовідносин визначення доходу, що підлягає оподаткуванню, об'єкт оподаткування, ставки податку, порядок сплати податку з доходів фізичних осіб регулювалися чинним на той час Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (у відповідній редакції).

Пунктом 2.1 ст. 2 цього Закону було передбачено, що нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України, є платником податку з доходів фізичних осіб за виключенням винятків, встановлених п. 2.2 цієї статті.

Згідно з п. 1.3 ст. 1 цього Закону дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України.

Відповідно до пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 даного Закону до складу оподаткованого доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, зокрема, вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку.

Відповідно до п. 7.1 ст. 7 та з врахуванням п. 22.3 ст. 22 цього Закону ставка податку в період з 1 січня 2004 року до 31 грудня 2006 становила 13 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.3 цієї статті.

А згідно з п. 7.3 ст. 7 цього Закону ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

Підпунктами 9.11.1, 9.11.3 п. 9.11 ст. 9 цього Закону було передбачено, що доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів.

Підпунктом 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону було встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Як встановив суд, в періоді, що перевірявся, ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» як податковий агент утримувало податок з доходів фізичних осіб нерезидента - громадянина Італії ОСОБА_4 у розмірі 13% його доходу, тобто без застосування вимог п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» щодо оподаткування таких доходів в подвійному розмірі, тобто 26%.

В свою чергу ст. 8 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

Нормами «Порядку видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2009 року № 322 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), було передбачено, що суб'єкти господарювання - роботодавці можуть тимчасово використовувати працю іноземців та/або осіб без громадянства на конкретному робочому місці або певній посаді лише за наявності у таких роботодавців Дозволів на використання праці іноземців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган зазначає про порушення ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» вимог п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині незастосування подвійної ставки оподаткування доходів ОСОБА_4 у травні, червні і серпні 2006 року.

Водночас дозвіл на працевлаштування громадянина Італії ОСОБА_4 на посаді директора ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» позивач отримав у Державному центрі зайнятості лише 27.07.2006 року (терміном дії до 27.07.2007 року).

Крім того, всупереч вимогам наказу Державної податкової адміністрації України від 05.10.2004 року № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу» позивач не надав заяви ОСОБА_4 про самостійне визначення резидентського статусу та повідомлення підприємства про самостійне визначення ОСОБА_4 резидентського статусу.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в період, який перевірявся, громадянин Італії ОСОБА_4 не був податковим резидентом України, в зв'язку з чим податковий орган правомірно донарахував ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» податок з доходів фізичних осіб за подвійною ставкою (26%) на суму 2290,00 грн.

Також відповідач вважає, що позивач супереч вимогам законодавства не оподатковував сум, сплачених за проживання та харчування осіб (резидентів та нерезидентів), оскільки, на думку податкового органу, ці витрати є додатковими благами, наданими за рахунок коштів підприємств, сума якого підлягає оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб (26% від об'єкта оподаткування, нарахованого на користь нерезидентів, та 5% від об'єкта оподаткування, нарахованого на користь резидентів). Такими витратами відповідач вважає витрати, понесені ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» на оплату проживання в готелях і харчування осіб, запрошених підприємством для обговорення питань, пов'язаних з господарською діяльністю.

Колегія суддів вважає таке твердження відповідача помилковим з наступних підстав.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів з фізичних осіб» дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Вирішення питання щодо виникнення об'єкта оподаткування у платника податку як резидента, так і нерезидента України і визначення оподатковуваного доходу особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку, провадиться відповідно до положень ст. 4 цього Закону з врахуванням вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до абз. 2 пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і розповсюдження подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання послуг (виконання робіт) з рекламними цілями, відносяться до витрат на виробничі цілі, що пов'язані з господарською діяльністю такого платника податку, які включаються до складу валових витрат платника податку, але не більше двох відсотків від оподатковуваного прибутку платника податку за попередній звітний (податковий) рік.

Крім того, положеннями спільного наказу Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України «Про затвердження норм коштів на представницькі цілі, рекламу та виплату компенсації за використання особистих легкових автомобілів для службових поїздок та порядок їх витрачання» від 12.11.1993 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.12.1993 року за № 182 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), було передбачено, що представницькі витрати - це витрати міністерств, відомств, підприємств, установ на прийом і обслуговування іноземних представників і делегацій та представників інших підприємств, які прибули за запрошеннями для проведення переговорів з метою здійснення міжнародних зв'язків, установлення та підтримання взаємовигідного співробітництва та вирішення питань, пов'язаних із комерційною діяльністю. До представницьких витрат відносяться витрати, пов'язані з проведенням офіційного прийому (сніданку, обіду, вечері) представників, їх транспортним забезпеченням, заходами культурної програми, буфетним обслуговуванням під час переговорів, оплатою послуг перекладача, який не перебуває у штаті підприємства, установи, оплатою номерів у готелях.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до змісту наведених вище норм, якщо витрати коштів підприємства на організацію проведення конференцій, симпозіумів, офіційних прийомів та бізнес-зустрічей, у тому числі на фуршетне обслуговування запрошених осіб - учасників зазначених заходів, на проведення рекламних акцій здійснюються у порядку та у межах, визначених пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то їх вартість не розглядається як дохід фізичних осіб - учасників зазначених заходів та, відповідно, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Як встановив суд та підтверджується матеріалами справи, кошти в загальній сумі 24205,13 грн. були витрачені ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» для проведення заходів (прийом працівників підприємств-контрагентів) на протязі 2005-2006 року, в тому числі, проживання та харчування учасників прийомів.

Наведене підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями наказів ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» про організацію прийомів від 22.07.2005 року № 21, від 08.08.2005 року № 21/3, від 22.08.2005 року № 23/2, від 08.09.2005 року № 23/3, від 12.10.2005 року № 24/1, від 08.11.2005 року № 25/1, від 02.12.2006 року № 26, від 23.01.2006 року № 4/1 та від 17.02.2006 року № 5, копіями запрошень учасників зустрічей, надісланих згідно з цими наказами, копіями кошторисів витрат на проведення прийомів та звітів про організацію та проведення прийомів.

При цьому, як встановив суд, зазначені вище витрати не перевищували двох відсотків від оподаткованого прибутку ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» за попередній звітний (податковий) рік, чого також не заперечує відповідач, в зв'язку з чим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що віднесені позивачем витрати на організацію прийомів включаються до складу валових витрат платника податку і не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Враховуючи наведені вище обставини та положення правових норм, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області від 09.12.2008 року № 78/17-2/32545544 є протиправним і підлягає скасуванню в частині визначення ДП «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 12902,01 грн. (4300,67 грн. основний платіж і 8601,34 грн. штрафні (фінансові) санкції), а в іншій частині дане рішення є правомірним.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги Дочірнього підприємства «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» та Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 березня 2011 року у справі № 2а-2053/09/0770 за позовом Дочірнього підприємства «Дж. Д. Ф. Сервіс ЛТД» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я.Гудим

В.В. Святецький