Ухвала суду № 43994844, 23.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2015 р. Справа № 76572/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Попка Я. С., Кухтея Р. В.;

за участю секретаря судового засідання - Гелецького П. В.;

представника відповідача - Джоголика Ю. В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2012 року в справі за позовом приватного підприємства «Галекобуд» до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2012 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву приватного підприємства «Галекобуд» до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним (скасування) податкового повідомлення-рішення Коломийської ОДПІ від 17 листопада 2011 року № 0001092310.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що для перевірки були надані усі необхідні документи (договір, акти наданих послуг, звіти, платіжні доручення, які, містять всі обов'язкові реквізити передбачені законом), що підтверджують реальність господарських операцій.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2012 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції від 17 листопада 2011 року № 0001092310.

Зазначену постанову мотивовано тим, що надані позивачем докази дали суду достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум ПДВ у ціні придбаних послуг у контрагента, який має статус платника податку на додану вартість.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Коломийською об'єднаною державною податковою інспекцією, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що первинні документи складені не відповідно до вимог чинного законодавства та порушують публічний порядок щодо їх ведення, відсутність ведення господарської діяльності, натомість зайняття діяльністю з метою надання податкової вигоди та відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької та економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що з 07 листопада 2011 року до 11 листопада 2011 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТзОВ «Креата» за грудень 2010 року, за результатами якої відповідачем 17 листопада 2011 року складено акт № 2676/231/35816930.

На підставі вищеназваного акту перевірки відповідач 17 листопада 2011 року податковим повідомленням-рішенням № 0001092310 визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 10712,50 грн., в тому числі 8570,00 грн. за основним платежем та 2142,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугував висновок проведеної перевірки, згідно якого позивачем документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТзОВ «Креата» у грудні 2010 року на загальну суму 51417,60 грн., допущено порушення вимог ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Договір між позивачем та ТзОВ «Креата» на загальну суму 51417,60 грн. не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст.7. Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, підставою для визначення відповідачем позивачу грошових зобов'язань з сплати податку на додану вартість за грудень 2010 року є висновок податкового органу про неможливість віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого ТзОВ «Креата» у зв'язку з придбанням товарів, оскільки видані ним податкові накладні оформлені на виконання нікчемної, на думку відповідача, угоди.

Встановлено, що 12 грудня 2010 року позивачем (Покупцем) укладено із TзOB «Креата» (Продавцем) договір купівлі-продажу № 0116-12/10 від 12 грудня 2010 року, згідно якого «Продавець» зобов'язується передати товар у власність «Покупця» відповідно до його замовлення, а «Покупець» зобов'язується прийняти та оплатити отриману продукцію на умовах, зазначених у цьому договорі.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються специфікацією, що є додатком № 1 до Договору. Згідно специфікації TзOB «Креата» продає офісну техніку на загальну суму 51417,60 грн.

На виконання умов договору TзOB «Креата» надало ПП «Галекобуд» видаткову накладну № КР-0000749 від 24 грудня 2010 року. Матеріали справи містять також і податкову накладну № 713 від 24 грудня 2010 року, за якою значиться номенклатура поставки товарів - офісна техніка на суму 51417,60 грн., в тому числі 8569,60 грн.

Також встановлено, що позивачем здійснено повний розрахунок із TзOB «Креата» за отриманий товар, про що свідчить копія наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 557 від 05 січня 2011 року за особовим рахунком позивача.

На час здійснення господарської операції з позивачем TзOB «Креата» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також останнє було зареєстроване платником податку на додану вартість.

Щодо твердження відповідача про відсутність TзOB «Креата» за місцем реєстрації, внесеній до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та невиконання обов'язку по сплаті податку на додану вартість за здійсненою господарською операцією з позивачем, то суд апеляційної інстанції зазначає, що коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (договір № 0116-12/10 від 12 грудня 2010 року, податкова та видаткова накладні, рахунок-фактура № КР-0000718 від 24 грудня 2010 року, специфікація додаток до договору № 0116-12/10 від 12 грудня 2010 року, платіжне доручення № 557 від 05 січня 2011 року), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність угоди, укладеної позивачем з TзOB «Креата», суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Так, згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Враховуючи ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин недійсність якого встановлена законом, а не висновками акту податкової перевірки.

Вказані в актах перевірки складених податковими органами недоліки чи порушення, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2012 року в справі № 2а-249/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: Я. С. Попко

Р. В. Кухтей

Ухвалу складено в повному обсязі 27 квітня 2015 року.