Постанова № 43993083, 26.12.2011, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 0670/9643/11

категорія 8.2.1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2011 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Панкеєвої В.А. ,

при секретарі - Антощук Є.С.,

за участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства „Україна до Державної податкової інспекції у м.Житомирі про визнання протиправним та недійсним податкового повідомлення-рішення від 21.07.2011 р. № НОМЕР_1,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Житомирі, просить скасувати прийняте, на підставі акту перевірки № 3362/23-1/00307230/0100 від 14.07.2011 р., податкове повідомлення-рішення від 21.07.2011 р. № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 495286,80 грн., в тому числі за основним платежем 495285,80 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 01 грн. Позов мотивує тим, що вказане рішення прийняте з порушенням норм податкового законодавства, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено та направлено з порушенням встановленого строку. На думку позивача наведені в акті перевірки порушення не дають право податкового органу вчиняти дії щодо визнання правочинів нікчемними. На даний час чинним законодавством не передбачено ні форму, ні порядок заповнення товарно-транспортної накладної, а тому податкові перевіряючі не мають правових підстав вимагати від платників податків оформлення її згідно певної форми і змісту. Податковий кредит по отриманим товарно-матеріальним цінностям підприємством повністю підтверджено відповідними податковими накладними, які відповідають вимогам ст.201 ПК України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили його задовольнити на підставі наявних матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях, які приєднані до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у м.Житомирі проведено позапланову виїзну перевірку публічного акціонерного товариства „Україна з питання фінансово-господарських відносин з ТОВ „Девіком за період з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р., про що складено акт № 3362/23-1/00307230/0100 від 14.07.2011 р.

Перевіркою встановлено порушення ПАТ „Україна ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ „Україна при придбанні товарів (сировини, матеріалів) від постачальника ТОВ „Девіком. Товар (сировина, матеріали) по вказаних товарах не був переданий в порушення ст. ст.662, 655 та 656 ЦК України. Перевіркою також встановлено відсутність обєктів оподаткування при придбанні товарів (сировини, матеріалів) у періоді з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р., які підпадають під визначення ст.185 ПК України, порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст.201 ПК України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 495285,8 грн. за квітень 2011 р.

21 липня 2011 р. на підставі вказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21.07.2011 р. № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 495286,80 грн., в тому числі за основним платежем 495285,80 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 01 грн. Дане рішення позивачем отримано 08.08.2011 р.

Відповідно до п.86.8. ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому ст.58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення (п.58.3 ст.58 ПК України).

Судом встановлено, що акт перевірки № 3362/23-1/00307230/0100 складений відповідачем та отриманий позивачем 14.07.2011 р.

21.07.2011 р. відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1, тобто в межах строку, встановленого п.86.8. ст.86 ПК України, оскільки заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки до відповідача не надходило (а.с.11-24).

А тому довід позивача про пропущення строків направлення податкового повідомлення-рішення, тому, що останнім днем вручення або відправлення податкового повідомлення-рішення було 28.07.2011 р. є безпідставним. Чинним податковим законодавством України передбачений лише строк протягом якого має бути винесено податкове повідомлення-рішення, а не строк його направлення платнику податків.

Підставою для донарахування відповідачем податкових зобов'язань став висновок відповідача, про те, що підприємством не доведено факт транспортування, отримання та використання товарів (сировини, матеріалів) від ТОВ „Девіком, також підприємством не доведено правомірність віднесення до податкового кредиту за квітень 2011 р. суми ПДВ 495285,80 грн. згідно податкових накладних від ТОВ „Девіком. Висновок відповідача ґрунтується, зокрема, на тому, що при доставці товару автомобілем обовязковим документом є товарно-транспортна накладна № 1-ТН.

З вказаним висновком відповідача суд не погоджується, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29.07.2009 р. між ТОВ „Девіком та позивачем було укладено договір поставки за № 290072009/1 про поставку пряжі бавовняної гребінної. 04.01.2010 р. між даними товариствами було укладено додаткову угоду про зміну договору поставки № 290072009/1 від 29.07.2009 р., згідно умов якої асортимент та ціна на продукцію зазначаються у накладних на кожну окрему поставку, які є невідємною частиною договору. Право власності на продукцію переходить до покупця в підписання покупцем накладної, яка засвічує момент прийняття продукції.

01.04.2011 р. між вказаними сторонами укладено договір поставки № 01/04 строком до 31.12.2011 р. про поставку пряжі та інших товарів текстильної промисловості. Найменування, одиниця виміру товару, асортимент та ціна товару, що підлягає поставці за цим договором, зазначаються у накладних на кожну окрему поставку, які є невідємною частиною договору.

Згідно податкових накладних ТОВ „Девіком поставило ПАТ „Україна пряжу бавовняну гребінну NE 40/2:

- № 180 від 20.04.2011 р. на суму 43019,57 грн., в т.ч. ПДВ 7169,63 грн.;

- № 185 від 21.04.2011 р. на суму 135000,00 грн., в т.ч. ПДВ 22500 грн.;

- № 186 від 21.04.2011 р. на суму 25000,00 грн., в т.ч. ПДВ 4166,67 грн.;

- № 192 від 22.04.2011 р. на суму 50000,00 грн., в т.ч. ПДВ 8333,33 грн.;

- № 209 від 26.04.2011 р. на суму 180000,00 грн., в т.ч. ПДВ 30000,00 грн.;

- № 240 від 29.04.2011 р. на суму 1970984,58 грн., в т.ч. ПДВ 328497,43 грн.;

- № 244 від 30.04.2011 р. на суму 677644,67 грн., в т.ч. ПДВ 112940,78 грн. (а.с.32-38).

Факт отримання товаро-матеріальних цінностей за вказаними податковими накладними підтверджується видатковими накладними № РН-0000542 від 01.04.2011 р. на суму 677714,69 грн., в т.ч. ПДВ 112952,45 грн. та № РН-0000740 від 29.04.2011 р. на суму 2404159,06 грн., в т.ч. ПДВ 400693,18 грн. (а.с.29,31)

Отримані позивачем товаро-матеріальні цінності, що відображені в податкових та видаткових накладних, оприбутковані позивачем, що підтверджується прибутковими ордерами № ПО/486 на суму 677714,69 грн., в т.ч. ПДВ 112952,45 грн. та № ПО/595а на суму 2404159,1 грн., в т.ч. ПДВ 400693,18 грн. (а.с.28, 30).

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що виконання обовязку з передачі товару засвідчується накладними, які є підтверджуючими документами про доставку товару на склад позивача.

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ст.228 ЦК України).

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 р. N 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України) правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (ст.216 ЦК України).

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Щодо висновків податкового органу про нікчемність правочину, укладеного позивачем із вищезазначеним контрагентом, суд встановив, що при визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вимог ст. ст.215, 228 ЦК України, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено умислу укладення угод між ПАТ „Україна та контрагентом з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Укладені між ТОВ „Девіком та ПАТ „Україна договори поставки не віднесено законом до нікчемних, при цьому до справи відповідачем не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій або судових рішень про визнання його недійсним. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами. Здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ „Девіком підтверджено належним чином оформленими видатковими та податковими накладними, договором поставки.

Крім того, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними.

Акт перевірки не містить жодних доказів, які б підтверджували, що зміст договорів поставки не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарських зобовязань, що виникли на підставі цих договорів.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Докази на спростування факту поставки від ТОВ „Девіком відповідачем не надані.

Згідно ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (ст.201 ПК України).

Всі зазначені податкові накладні відповідають вимогам ст.201 ПК України і вході проведення перевірки та в судовому засіданні даний факт відповідач не спростував.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. № 996-XIV, із змінами і доповненнями, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані вимоги Закону позивачем дотримані, оскільки досліджені первинні документи фіксують факт здійснення господарських операцій, складені в точній відповідності до вимог Закону та містять обовязкові реквізити, а тому посилання відповідача на порушення ст.9 вказаного Закону є безпідставними.

В акті перевірки податковий орган посилається на спільний наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України „Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля від 29.12.1995 № 488/346, яким затверджена типова форма товарно-транспортної накладної.

Проте судом встановлено, що даний документ не було внесено до Державного реєстру нормативно-правових актів, у зв'язку з чим його норми носять лише рекомендаційний характер.

Крім того, наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006 р. N 493 було виключено п.11.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363, згідно якого товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.

Відповідно підпункту а) пункту 185.1. статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а) пункту 198.1. статті 198 ПК України).

Пунктом 198.3. статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Позивачем були надані всі первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість 495285,80 грн. у звязку із придбанням товарів від ТОВ „Девіком.

Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, є підставою для формування податкового кредиту, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач на підставі належним чином оформлених податкових накладних по чинним угодам з контрагентом ТОВ „Девіком правильно формував податковий кредит, а, отже, нарахування податковим органом основного платежу і застосованих штрафних санкцій по податку на додану вартість є неправомірним, що є підставою для задоволення позову та скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Отже, сплачений судовий збір в розмірі 03,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням підлягає відшкодуванню на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, 159-163, 167, 254 КАС, суд, -

постановив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Житомирі від 21.07.2011 р. № НОМЕР_1.

Відшкодувати з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства „Україна 03,40 грн. понесених судових витрат.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

Уразі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя:В.А. Панкеєва