Постанова № 43992175, 29.04.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2015 р. Справа № 922/6000/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Потапенко В.І. , суддя Тарасова І. В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю:

прокурора- Ногіної О.М., посвідчення № 032167 від 11.02.2015 р.;

представників сторін:

позивача -не з'явився;

першого відповідача - не з'явився;

другого відповідача - Лиска П.О., за довіреністю від 23.03.2015 р. б/н;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства "Алекс Плюс" (вх. №2061 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 10 березня 2015 року у справі № 922/6000/14

за позовом Прокурора Барвінківського району Харківської області в інтересах держави

до 1. Барвінківської районної державної адміністрації, м. Барвінкове Харківської області

2. Фермерського господарства "Алекс Плюс", м. Барвінкове Харківської області

про визнання незаконними та скасування розпоряджень

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Барвінківського району Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави до Барвінківської районної державної адміністрації та Фермерського господарства "Алекс Плюс" про визнання незаконним та скасування розпоряджень голови Барвінківської районної державної адміністрації № 263 від 17.05.2012 р. та № 630 від 27.12.2012 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 10 березня 2015 року у справі № 922/6000/14 (суддя Калантай М.В.) позов задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Барвінківської районної державної адміністрації № 263 від 17.05.2012 р. та № 630 від 27.12.2012 р.

Фермерське господарство "Алекс Плюс", другий відповідач із вказаним рішенням не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги і відзиву на неї в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення прокурора та представника другого відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, розпорядженням Барвінківської районної державної адміністрації №263 від 17.05.2012 року Фермерському господарству "Алекс Плюс" надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок з метою оформлення права оренди для розширення фермерського господарства.

На підставі вказаного дозволу ФГ "Алекс Плюс" виготовлено відповідну землевпорядну документацію.

Розпорядженням Барвінківської районної державної адміністрації №630 від 27.12.2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано в оренду ФГ "Алекс Плюс" земельну ділянку сільськогосподарського призначення кадастровий номер 6320483700:04:000:0400, площею 22,8033га ріллі.

Прокурор просив суд визнати недійсними та скасувати вказані розпорядження РДА, посилаючись на те, що цими актами в порушення вимог статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", статей 123,124, 134 Земельного кодексу України було передано земельну ділянку державної власності юридичній особі -Фермерському господарству "Алекс Плюс" без проведення земельних торгів.

Господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до першого відповідача, зважаючи на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 10 частини 10 статті 16 Цивільного кодексу України серед способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Також цією частиною визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України серед способів захисту прав на земельні ділянки передбачено визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 3 статті 43 Закону Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Зважаючи на ці норми, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги що законом не передбачено такого способу захисту як скасування розпоряджень.

У частині 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

За приписами ч. 1 ст. 8 цього ж закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Нормами статей 89, 91, 92 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

У ст. 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі.

Таким чином, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Відповідно до ч. 2 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, З ст. 134 Земельного кодексу України, водночас частиною 1 цієї статті передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 134 ЗК України.

Встановлений ч. 1 ст. 134, ст.ст. 135-139 ЗК України порядок продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права оренди на земельні ділянки державної власності є іншим, ніж той, який встановлений ст. 123 вказаного Кодексу для надання земельних ділянок державної власності у користування.

На відміну від ч.3 ст. 123 ЗК України, якою передбачено надання органом виконавчої влади дозволу зацікавленій особі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, ч.4 ст.136 ЗК України виготовлення, погодження та затвердження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки передбачено в якості окремого етапу підготовки лоту до проведення земельних торгів, яку забезпечує організатор земельних торгів.

За таких обставин, при продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права оренди на земельні ділянки державної власності чинним законодавством не передбачено надання дозволу на розробку проекту землеустрою особі, яка зацікавлена в отриманні в оренду земельної ділянки.

Таким чином, процедура формування земельного фонду вже створеного та зареєстрованого у відповідності до законодавства України фермерського господарства "Алекс-Плюс", передача зазначеній юридичній особі земельних ділянок без проведення земельних торгів (аукціону) здійснені з порушенням вимог чинного законодавства, якими регулюються вказані питання.

Враховуючи вимоги законодавства, чинного на момент прийняття оскаржуваних розпоряджень РДА, можливість передачі земельних ділянок державної та комунальної форми власності для ведення фермерського господарства юридичним особам, тобто після створення громадянином фермерського господарства та його державної реєстрації відповідно до вимог ст.8 Закону України "Про фермерське господарство", без проведення земельних торгів діючим законодавством України не передбачена.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Згідно з ч. 1 ст. 8 цього Закону місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій, наділені певними повноваженнями, які закріплені положеннями ст. 39 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та є виключними.

Статтею 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством. Проекти розпоряджень нормативно-правового характеру погоджуються з керівниками відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій.

Згідно з ч.3 ст. 43 вказаного Закону розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 16.09.2014 за наслідками перегляду постанови Вищого господарського суду України від 03.02.2014 у справі № 5023/5736/12, у постанові Верховного Суду України від 03.06.2014 у справі № 13/17/5022- 675/2012 та постанові Вищого господарського суду України від 16.04.2013 у справі №5023/4981/12.

Разом з цим, аналізуючи положення ст. 124 ЗК України слід зазначити, що вказаною статтею в редакції Земельного кодексу України від 20.06.2007 не передбачалася передача в оренду земельних ділянок на конкурсних засадах.

В подальшому Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 внесено зміни до Земельного кодексу України, та у ст. 124 ЗК України зазначено, що набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, і в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

Рішенням Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22.05.2008 визнано неконституційними окремі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що Законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008, у статті 124 ЗК України:

а) абзаци другий та третій частини першої викладено у такій редакції:

"Набуття права оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється виключно на аукціонах (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі, набуття права на оренду земельних ділянок під об'єкти соціального призначення, будівництво соціального і доступного житла, використання земельних ділянок для розробки корисних копалин та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій), використання релігійними організаціями (під культовими будівлями), які легалізовані в Україні).

Не допускається проведення аукціонів щодо ділянок, які (або будівлі на яких) орендують бюджетні установи, музеї, підприємства громадські організації у сферах культури і мистецтв (у тому числі національні творчі спілки та їх члени (під творчі майстерні)"; б) доповнено частиною четвертою такого змісту: "4. Документація із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які виставляються на аукціон, виготовляється на замовлення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16.09.2008 статтю 124 ЗК України викладено в такій редакції:

"Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду

1. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

2. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

3. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

4. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди".

Відповідно до абз. 3 ч.3 Перехідних положень Земельного кодексу України (аналогічна норма викладена в абз. 3 підпункту 17 пункту 2 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву"), у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Згідно з ч.2 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", абзац третій підпункту 17 пункту 2 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", діє протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом (чинний від 16.09.2008).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла" від 29.06.2010 збільшено термін дії рішень та розпоряджень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, які прийняті до 01.01.2008, та зазначено, що до вказаних земель не застосовується положення про проведення земельних торгів.

Однак, оскільки дана норма введена в дію Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву", то вказане виключення стосується не усіх земель, а лише тих, які відведено під будівництво, за результатами погодження місця розташування об'єкта, із земель житлової та громадської забудови.

Тобто, Закон України від 16.09.2008 №509-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" є спеціальним та регулює правовідносини у галузі забудови, при цьому, ним не встановлюється законність підстав щодо передачі земель сільськогосподарського призначення у користування без проведення земельних аукціонів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2014.

Таким чином, необхідність проведення земельних торгів при наданні оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, врегульовано земельним законодавством з 2008 року.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли у 2012 році (розпорядження Барвінківської РДА №263 від 17.05.2012 та №630 від 27.12.2012), тобто у період, коли ч. 2 ст. 124 ЗК України було передбачено загальну вимогу щодо обов'язковості продажу прав на земельні ділянки державної власності на конкурентних засадах (земельних торгах).

Недотримання зазначеної процедури є порушенням районною державною адміністрацією чинного законодавства під час укладення договору оренди землі.

Пославшись на наведене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги прокурора до Барвінківської районної державної адміністрації є законними, обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог до Фермерського господарства "Алекс-Плюс", господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в їх задоволенні, пославшись на те, що Фермерське господарство не є належним відповідачем у даній справі, оскільки не вбачається підстав для відповідальності зазначеної особи за цим позовом.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності у прокурора правових підстав для звернення до суду з даним позовом,зважаючи на наступне.

Згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Частиною 2 статті 29 Господарського процесуальнго кодексу України передбачено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ст.121 Конституції України прокуратура здійснює редставництво інтересів громадян і держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до положень ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом, підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Пунктом 9 розділу XV Конституції України визначено, що прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів.

Відповідно до п.1 ч.І ст.19 Закону України «Про прокуратуру» предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Звертаючись з позовом у даній справі прокурор у відповідності із вказаними нормами в позовній заяві самостійно визначив, в чому на його думку полягають порушення інтересів держави та обгрунтував необхідність їх захисту, а також обгрунтував відсутність у органу, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах повноважень на звернення до господарського суду.

Так, прокурор в позовній заяві зазначив, що порушеня спірними актами порядку розпорядження землями, що перебувають у державній власності спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури.

Також в позовній заяві прокурор обгрунтовано зазначив наступні підстави для подання ним позову самостійно.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Таким центральним органом виконавчої влади відповідно до Указу Президента України від 13.04.2011 № 459/2011 «Про Державну інспекцію І сільського господарства України» є Держсільгоспінспекція України.

Разом з тим ст.ст. 6, 9, 10 зазначеного Закону, якими передбачено повноваження згаданого органу, визначено способи здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також встановлено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду про визнання незаконними (недійсними) рішень органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсними правочинів щодо відчуження чи передачі у користування земельних ділянок державної та комунальної власності, а також їх повернення з чужого незаконного володіння.

Не передбачено таких повноважень і Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 №459/2011.

Також колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги що дана справа відноситься до підсудності адміністративних судів як справа у спорі, в якому оскаржується акт суб'єкта владних повноважень.

Згідно зі статтями 1, 4-1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Тому у вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України .

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

а) участь у спорі суб'єкта господарювання;

б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України , Господарським кодексом України ( 436-15 ), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Поняття "справа адміністративної юрисдикції" визначено у статті 3 КАС України, і під такою справою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Виходячи з положень статей 13, 14 Конституції України, статей 177, 181, 324, глави 30 Цивільного кодексу України, статті 148 Господарського кодексу України (далі - ГК України), земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок.

З положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, статей 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності, що прямо закріплено у статтях 167,169 Цивільного кодексу України.

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб'єкта власності - народу України, держави, територіальної громади, тобто власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Такий висновок випливає із положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, статей 2,8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, якими врегульовано порядок розпорядження землею.

Рішення органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або у користування втілює волевиявлення власника землі і реалізується у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог земельного кодексу, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкту нерухомості (власності).

Відтак, помилковим є віднесення спорів за участю органів виконавчої влади та самоврядування, пов'язаних з наданням земельної ділянки господарюючим суб'єктам у власність або у користування, з оформленням цих прав, укладенням договору, реєстрацією прав на земельну ділянку, договорів оренди земельної ділянки, суперфіцію та ін., видачею документів, що посвідчують право власності або користування земельними ділянками, до публічно-правових. Вищевказані адміністративні правовідносини між органами місцевого самоврядування або виконавчої влади та господарюючими суб'єктами не надають спору, що з них виник, публічно-правового характеру, оскільки повноваження, які реалізуються органами місцевого самоврядування або виконавчої влади у цих відносинах, не є владними, а мають лише організаційно-розпорядчий характер.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.

Згідно з частиною другою статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок грунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 ЗК України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог ЗК України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Зокрема, відповідно до статті 20 ГК України, статей 16, 393 ЦК України визнання судом незаконним і скасування акта органів державної влади, влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, належить до способів захисту права власності. Предметом спору є захист права власності особи, а не публічно-правових інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною зокрема в постановах від 20.06.2006 р. у справі № 1/812-26/331, від 25.03.2008 р. у справі № 3/506-А, від 10.02.2009 р. у справі № 03/85/4-11А та правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в пунктах 1.1.-1.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обгрунтоване.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Алекс Плюс" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 10 березня 2015 року у справі № 922/6000/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови складено 29.04.2015 р.

Головуючий суддя Горбачова Л.П.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Тарасова І. В.