Рішення № 43991895, 28.04.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р.Справа № 922/3743/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5", с.Подвірки Харківської області до Відкритого акціонерного товариства "Трест "Південзахіденергобуд", с.Подвірки Харківської області про стягнення 218614,50 гривень за участю представників:

позивача - Курінного Б.М. (довіреність №33-07/11 від 12 січня 2015 року);

відповідача - Бартоша С.Б. (довіреність від 22 жовтня 2014 року),

Сільченко Т.І. (довіреність від 22 жовтня 2014 року),

Басова С.В. (довіреність №87 від 11 листопада 2013 року).

ВСТАНОВИВ:

03 вересня 2014 року позивач, публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відкритого акціонерного товариства "Трест "Південзахіденергобуд" (відповідача) про стягнення 218614,50 гривень компенсації за безпідставно одержане майно.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2014 року, позовні вимоги задоволено повністю, а саме, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача збитків у сумі 218614,50 гривень та судові витрати.

Постановою Вищого господарського суду України від 04 лютого 2015 року рішення господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2014 року по справі №922/3743/14 було скасовано. Справу №922/3743/14 направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

11 березня 2015 року справу №922/3743/14 було передано до розгляду судді Аріт К.В., на підставі довідки про автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 13 березня 2015 року було прийнято вищевказану справу та призначено до нового розгляду у відкритому судовому засіданні на 02 квітня 2015 року.

31 березня 2015 року представник відповідача надав через канцелярію суду додаткові пояснення до відзиву (вх.№12708), в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Судом було досліджено надані пояснення та долучено до матеріалів справи.

У відкритому судовому засіданні 02 квітня 2015 року було оголошено перерву до 28 квітня 2015 року.

28 квітня 2015 року представник позивача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№17161) додаткові документи на підтвердження заявлених позовних вимог. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Також, 28 квітня 2015 року представник відповідача надав через канцелярію суду супровідним листом (вх.№17301) додаткові документи на підтвердження своєї правової позиції по даній справі. Судом було досліджено надані документи та долучено до матеріалів справи.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 28 квітня 2015 року підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представники відповідача у відкритому судовому засіданні 28 квітня 2015 року проти позовних вимог заперечували, зазначили про їх необґрунтованість та безпідставність.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Відповідач є власником будівель, що розташовані в межах земельної ділянки, яка належить публічному акціонерному товариству "Харківська ТЕЦ-5" (позивачу) на праві постійного користування, згідно акту І-ХР №005628 від 16 грудня 2001 року, виданого Пісочинською селищною радою.

Адреси та характеристики цих будівель: Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, в'їзд Кононенко 1 - нежитлова будівля адміністративного корпусу загальною площею 190,8 кв.м., свідоцтво на право власності від 20 березня 2007 року серії CAB №413262; Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, в'їзд Кононенко 1-А - нежитлова будівля склад ЗДВ загальною площею 383.1 кв.м., свідоцтво на право власності від 20 березня 2007 року серії CAB № 413260; Харківська область, Харківський район, селище Пісочин, в'їзд Кононенко 1-Б - нежитлова будівля майстерня загальною площею 30.9 кв.м., свідоцтво на право власності від 20 березня 2007 року серії CAB №413261.

Рішенням Арбітражного суду Харківської області від 15 червня 1992 року №3561/22 позивача зобов'язано передати відповідачу будівлі, які розташовано на території позивача, без вирішення долі земельної ділянки, яка залишилась в постійному користуванні позивача.

Відповідно до протоколу засідання районної комісії щодо врегулювання земельних відносин на території Харківського району від 16 січня 2007 року, було надано згоду ВАТ «Трест» Південзахіденергобуд» (відповідачу) на виділення земельної ділянки, площа якої буде визначена після обґрунтування меж для обслуговування нежитлових будівель та споруд.

Рішенням Пісочинської селищної ради Харківської області від 19 травня 2010 року «Про затвердження містобудівного обґрунтування розташування меж та розмірів земельної ділянки для обслуговування нежитлових будівель та споруд ВАТ "Трест" Південзахіденергобуд" було затверджено містобудівні обґрунтування меж та розмірів земельної ділянки для обслуговування нежитлових будівель та споруд, які розташовані в селищі Пісочин, в'їзд Кононенко,1,1-А,16 Харківського району Харківської області.

Рішенням Пісочинської селищної ради Харківської області від 28 березня 2013 року "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ВАТ "Трест" Південзахіденергобуд" для обслуговування нежитлових приміщень за адресою сел.Пісочин, в'їзд Кононенко,1,1-А,16", було зобов'язано відповідача надати до селищної ради відмову від постійного користування земельною ділянкою орієнтовною площею 1,313 га ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" (т.с.1 а.с.14).

Відповідач, в свою чергу, звертався до позивача з пропозицією узгодити межі земельних ділянок, а саме щодо спірної земельної ділянки площею 1,313 га, яка знаходиться у постійному користуванні позивача, на що не було отримано відповіді. Разом з тим, слід зазначити, що позивач у додаткових поясненнях від 28 квітня 2015 року підтвердив факт відсутності погодження спірного проекту землеустрою, підкреслюючи правомірність своїх дій, у зв'язку з тим, що будь-яке вилучення частин спірної земельної ділянки без здійснення передбачених нормами чинного законодавства заходів безпеки може вплинути на безпеку міста, області або взагалі енергетичну систему України.

Як вбачається з матеріалів справи, за весь період користування земельною ділянкою позивач сплачував земельний податок за вказану земельну ділянку, що підтверджується довідкою наданою ДПІ ГУ Міндоходів. Згідно податкових декларацій, ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" сплачено плату за землю з юридичних осіб за земельну ділянку загальною площею 1,313 га, яка розташована на території Харківського району та на якій розташовані будівлі ВАТ "Трест "Південзахіденергобуд", у 2011 році- 70902,00 гривень, у 2012 році - 70902,00 гривень, у 2013 році - 76810,50 гривень, загальна сума складає 218614,50 гривень.

Вважаючи, що відповідач повинен компенсувати вартість користування земельною ділянкою, позивач звернувся до суду з позовом на підставі ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України про стягнення безпідставно одержаного майна в сумі 218614,50 гривень.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повну відмову у позові, виходячи з наступного.

Статтею 120 Земельного кодексу України передбачено, що в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до приписів ст.123 Земельного кодексу України, ст.16 Закону України «Про оренду», особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання).

Відповідні дії щодо набуття права користування спірною земельною ділянкою були виконані відповідачем, але позивачем, в свою чергу, не було узгоджено межі земельних ділянок із відповідачем, а саме щодо спірної земельної ділянки площею 1,313 га, на підставі пропозиції відповідача.

У Постанові Пленуму вищого господарського суду України від 17 травня 2011 №6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» передбачено, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Розміри та порядок плати за землю визначає Податковий кодекс України, згідно з яким плата за землю справляється у двох формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Нормами 287.6 ст.287 Податкового кодексу України встановлено, що власник сплачує плату за землю, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 269.1 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пункт 14.1.34 ПКУ).

Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пункт 14.1.73 ПКУ).

Таким чином, належним платником земельного податку є позивач, оскільки останній є власником спірної земельної ділянки площею 1,313 га, на якій знаходяться приміщення відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення 218614,50 гривень земельного податку, як безпідставно одержаного майна на підставі ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, підставою для стягнення збитків є наявність в діях заподіювача шкоди складу цивільно-правової відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди, прямий причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою, наявність вини.

Відповідно до ст.225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно із ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Однак, ст.1212 Цивільного кодексу України не містить згадування про збитки чи посилання на відповідні правові норми, а тому суд вважає, що й відсутні підстави для стягнення збитків в сумі сплаченого позивачем земельного податку.

Також, суд вважає, що позивач помилково обґрунтовує вимогу про стягнення 218614,50 гривень земельного податку як безпідставно одержане майно, оскільки несплата земельного податку не може кваліфікуватись як безпідставне отримання (збереження) майна без достатньої правової підстави. До того ж, згідно вищевказаних законодавчих правових приписів, земельний податок сплачується власником або користувачем земельної ділянки, в той час як відповідач не є власником чи користувачем відповідної земельної ділянки.

Крім того, суд звертає увагу позивача, що матеріалами справи підтверджується факт сплати відповідачем земельного податку за спірну земельну ділянку, на якій знаходяться будівлі, що належать йому на праві власності, не дивлячись на те, що він не є власником чи користувачем відповідної земельної ділянки.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з урахуванням викладеного, дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, суд приходить до висновку про те, що позивачем належним чином не обґрунтовано збитки та не надано належних доказів протиправної поведінки відповідача, доказів наявності причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та спричиненням позивачу матеріальної шкоди, а саме не доведено позивачем обов'язок відповідача сплачувати відповідний земельний податок, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення 218614,50 гривень компенсації за безпідставно одержане майно є необґрунтованими, а отже задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 05.05.2015 р.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/3743/14