Рішення № 43991834, 27.04.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2015 р.Справа № 922/1805/14

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Аюпова Р.М.

судді: Жельне С.Ч. , Лаврова Л.С.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 30837,82 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - не з'явився.

Представник відповідача - Тарасенко В.Ю., дов. від 26.12.2014 року.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу", м. Харків, про стягнення 23412,18 грн. 3% річних та 7425,64 грн. інфляційних втрат, нарахованих на встановлену в рішенні господарського суду Харківської області у справі № 5023/929/12 від 03.05.2012 року, суму заборгованості в розмірі 6995003,53 грн. за період прострочення з 14.11.2012 року до дати повного виконання рішення суду.

Ухвалою господарського суду від 05.03.2015р. призначено справу до слухання у судовому засіданні на 23.03.2015р. о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду від 23.03.2015р. розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду від 27.03.2015р. для розгляду справи призначено судову колегію.

Відповідно до розпорядження заступника голови господарського суду від 27.03.2015р. для розгляду справи призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді Жельне С.Ч., Лаврова Л.С.

У судовому засіданні 14.04.2015р. оголошувалась перерва, з метою надання сторонами додаткових доказів по справі.

У призначене судове засідання 27.04.2015р. представник позивача не з'явився. про причину неявки суд не повідомив. Через канцелярію суду позивачем надані додаткові письмові пояснення (вх. №№ 12124, 13011), які колегією суддів розглянуті та долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.04.2015р. проти позову заперечував, з підстав, викладених у запереченнях на позов (вх. № 13096), які надані до господарського суду, розглянуті колегією суддів та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.04.2015р. представник відповідача пояснив, що ним надані всі необхідні для розгляду справи письмові докази та вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника позивача.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, колегією суддів встановлено наступне:

03 травня 2012 року господарським судом Харківської області по справі № 5023/929/12 було прийнято рішення, залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.12р., яким стягнуто на користь ДК "Газ України" з відповідача 6995003,53 грн. з яких: 6564371,22 грн. борг, 53993,27 грн. пеня, 168206,70 грн. інфляційні, 208432,34грн. три відсотки річних, з відстрочкою виконання строком на 6 місяців. Дане рішення набрало законної сили 19.06.12р., але виконано відповідачем лише 21.02.2013 року, в порушення статті 599 ЦК України. Таким чином, на думку позивача, відповідач повинен сплатити йому інфляційні та 3% річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Так, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у якій зазначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

З матеріалів справи вбачається, що 03 травня 2012 року господарським судом Харківської області у справі № 5023/929/12 прийнято рішення, яким стягнуто на користь ДК "Газ України" з відповідача 6995003,53 грн. з яких: 6564371,22 грн. борг, 53993,27 грн. пеня, 168206,70 грн. інфляційні, 208432,34грн. три відсотки річних, з відстрочкою виконання строком на 6 місяців, починаючи з 13.05.2012 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду 19 червня 2012 року рішення господарського суду залишено без змін. Таким чином рішення господарського суду Харківської області від 03 травня 2012 року у справі №5023/929/12 набрало законної сили 19.06.2012 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області 11.12.2012 року було відстрочено виконання рішення суду з 17.12.2012 року строком на три місяці, тобто до 17.03.2013 року.

З Довідки щодо стану заборгованості та платіжних доручень № 494 від 21.02.13 року на суму 168206,70 грн., № 492 від 21.02.2013 року на суму 53993,27 грн., №493 від 21.02.2013 року на суму 208432,34 грн. вбачається, що відповідач сплатив суму основного боргу на виконання рішення суду по справі №5023/929/12 - 20.12.2012р., нараховані суми пені, інфляційних та 3% річних - 21.02.2012р.

За загальним правилом відсутність вини особи у порушенні зобов'язанні може бути підставою для звільнення цієї особи від відповідальності (ст. 611 ЦК України).

Разом з тим, у ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Отже, ця норма встановлює для грошового зобов'язання виключення із загального правила.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку про те, що спеціальні правові наслідки прострочення грошового зобов'язання у вигляді сплати суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми настають, навіть у випадку неможливості виконання боржником грошового зобов'язання, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3% річних по грошових розрахунках - є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи те, що при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд не змінює (припиняє) договірні правовідносини сторін щодо строків виконання зобов'язання, і відстрочка стосується лише зміни строків примусового виконання рішення, що визначені у Законі України "Про виконавче провадження", суд вважає, що наявність відстрочки виконання рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання у строки, визначені у договорі, та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки під час відстрочки інфляційні процеси тривають, і грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним.

Так, відповідно до п. 7.1 постанови пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Пленум) зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Пунктом 7.2. Пленуму передбачено, що наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Отже, враховуючи те, що при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення суд не змінює (припиняє) договірні правовідносини сторін щодо строків виконання зобов'язання, і відстрочка стосується лише зміни строків примусового виконання рішення, що визначені у Законі України "Про виконавче провадження", колегія суддів вважає, що наявність відстрочки виконання рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання у строки, визначені у договорі, та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації згідно з вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки під час розстрочки інфляційні процеси тривають і грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача трьох відсотків річних, нарахованих на суму основного боргу за період з 14.11.2012р. по 21.12.2012р. в сумі 19961,30 грн., та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу з листопада 2012р. по січень 2013р. в сумі 6564,37 грн. - обґрунтована, доведена тому така, що підлягає задоволенню.

Щодо нарахувань трьох відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем на суму пені, інфляційних та три відсотки річних, колегія суддів відмовляє в задоволенні даної вимоги позивача, виходячи з наступного.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України, листа Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 р. № 62-97р. не допускається нарахування індексу інфляції на суму боргу, на яку кредитором вже було нараховано індекс інфляції.

Аналогічна правова позиція викладена у Інформаційному листі від 07.07.2014р. "Про доповнення Інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011р. № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів", в якому, зокрема, зазначено, що рішення суду про стягнення штрафу не перетворює останній у грошове зобов'язання, а тому до відповідних правовідносин не застосовуються положення частини другої статті 625 ЦК України (постанова ВСУ від 18.02.2014р. № 905/909/13-г).

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, при частковому задоволенні позову, судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог та покладає на відповідача 1568,86 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Котельні лікарняного комплексу" (61018, м. Харків, вул. Балакірєва, 3, код ЄДРПОУ 31555944) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) три відсотки річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 19961,30 грн., інфляційні втрати, в сумі 6564,37 грн. та суму судового збору в сумі 1568,86 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05.05.2015 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Р.М. Аюпова С.Ч. Жельне Л.С. Лаврова

справа № 922/1805/14