Рішення № 43991197, 22.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2015№910/3534/15-г

За позовомПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Панацея-1997"простягнення 316 039,81 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Свистун С.Я. - представник за дов.

від відповідача: Стружук П.П., Глухенький О.А. - представник за дов.

У судовому засіданні 22.04.2015, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Панацея-1997" про стягнення 316 039,81 грн. заборгованості на підставі Кредитного договору №08-11-980-KL від 08.06.2011, з яких: заборгованість за кредитом - 187 050, 91 грн., заборгованість по процентах - 34 036, 37 грн., пеня за кредит - 13 657,97 грн., пеня за процентами - 4 915,88 грн., 3 % річних по кредиту - 1 107,41 грн., 3 % річних по процентах - 504, 95 грн., інфляційні за кредитом - 493,63 грн., інфляційні за процентами - 4 128,59 грн., неустойка за порушення п. 4.2.5 кредитного договору в сумі 65 467, 85 грн., неустойка за порушення п. 4.2.6 кредитного договору в сумі 4 676,25 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.02.2015 порушено провадження у справі №910/3534/15-г, розгляд справи призначений на 11.03.2015.

Ухвалою від 11.03.2015 відкладено розгляд справи на 01.04.2015.

В судовому засіданні 01.04.2015 в порядку ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 22.04.2015.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про застосування строку позовної давності щодо нарахування пені.

У відзиві на позов відповідач заперечив проти позовних вимог з підстав: не отримання вимоги у 2013 році про повернення кредиту; в забезпечення виконання умов кредитного договору було укладено договір застави депозитного вкладу на суму 200 000,00 грн., тобто з разі настання прострочення позичальника банк повинен звернути стягнення (договірне списання) на депозитний рахунок згідно договору застави.

Про заявленої до стягнення неустойки відповідач також заперечив та зазначив, що заборгованість банку перед відповідачем становить 250 836,73 грн. і перекривала суму заборгованості відповідача перед банком, і тому відповідач не вважав за потрібне у відповідності до п. 4.2.5 інформувати в письмовому вигляді про загрозу зриву строків повернення кредиту та процентів за його користування.

В судовому засіданні 22.04.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

08.06.2011 між ПАТ "Брокбізнесбанк" (банк за договором) та ПАТ "Українська страхова компанія "Панацея-1997" (позичальник за договором) укладений кредитний договір №08-11-980-KL (далі - договір), за умовами якого, банк зобов'язався надати відповідачу у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 190 000,00 грн. (з урахуванням додаткової угоди №3 від 23.12.2011) терміном до 20.01.2015 (з урахуванням додаткової угоди №6 від 26.11.2013) встановивши проценту ставку за їх користування в розмірі 18,5 % річних.

Відповідно до п.2.1 договору, видача кредиту здійснюється у безготівковій формі на підставі заяви відповідача та платіжного доручення. В п.п. 2.1.1., 2.1.2 договору, визначено, що підставою видачі кредиту є підписання договору застави №08-11-980-Z від 08.06.2011, який забезпечує виконання зобов'язання за кредитним договором.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що встановлений в п. 1.1.2 цього договору, на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів в році та календарної кількості днів у місяці. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту і е враховується день повернення кредиту.

Згідно п.2.5 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно з 27 по 30/31 число поточного місяця за період з дня перерахування з позичкового рахунку позичальника грошових коштів на його поточний або інший вказаний позичальником рахунок по 26 число включно місяця, в якому надано кредит. В подальшому проценти нараховуються щомісячно з 27 числа минулого місяця по 26 число включно поточного місяця, при повному погашенні кредиту - до дня погашення (не включно).

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Проценти за поточний календарний місяць позичальник сплачує на рахунок, вказаний банком щомісяця до 7 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (в тому числі дострокового) строкової заборгованості за кредитом в повному обсязі (п. 2.6).

Згідно п.2.7 Договору, всі платежі по договору (погашення основної суми, процентів, неустойки та інші платежі визначені цим договором) позичальник здійснює на рахунок з призначенням платежу: "погашення заборгованості за кредитним договором №308-11-980-KL від 08.06.2011, без ПДВ". В подальшому банк самостійно розподіляє грошові кошти, які надійшли від позичальника на відповідні рахунки в черговості визначеній в п. 2.9 цього Договору.

Моментом (днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки баку суми кредиту, процентів, комісій, неустойки, визначених цим Договором. Якщо цей день не є банківським днем, то платіж повинен бути здійснений не пізніше наступного банківського дня. При цьому проценти нараховуються та сплачуються також і за період від дня, що не є банківським, до наступного банківського дня (п. 2.8).

Відповідно до п. 2.9 Договору, погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: в першу чергу погашається прострочена заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом (якщо прострочення буде мати місце); в другу чергу - строкова заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом; в третю чергу - прострочена заборгованість по поверненню кредиту (якщо прострочення буде мати місце); в четверту чергу погашається строкова заборгованість по поверненню кредиту; в п'яту чергу - заборгованість по сплаті комісій; в шосту - за неустойку, у випадку її нарахування банком; в сьому - інші витрати банку. Банк може змінити порядок погашення заборгованості на власний розсуд.

Також, у відповідності до п. 4.2.6. Кредитного договору позичальник зобов'язався надавати банку всі необхідні документи для здійснення перевірки цільового використання кредиту, аналізу фінансового стану позичальника, зокрема, щоквартально до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс (форму № 1), звіт про фінансові результати (форму № 2), щорічно до 20 лютого наступного за звітним роком надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному році (в тому числі баланс (форму № 1), звіт про фінансові результати (форму № 2), а також в строк до 7 числа поточного місяця надавати банку довідки з інших банків, в яких у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість, про фактичні обороти і стан заборгованості (по сумі кредиту, процентам та штрафним санкціям) за попередній місяць, а також інші документи на вимогу банку.

Пунктом 7.1. Кредитного договору його сторони визначили, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісій банк має право нарахувати позичальнику неустойку в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена п. 1.1.3. цього договору, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Доказом передачі коштів на заяви відповідача є платіжне доручення №1157 від 09.06.2011 на суму 80 000,00 грн., платіжне доручення №1218 від 11.07.2011 на суму 80 000,00 грн., платіжне доручення № 1532 від 23.12.2011 - 30 000,00 грн.

Згідно наданих банківських виписок, позичальник здійснив погашення заборгованості по кредиту в сумі 60,05 грн. - 21.02.2014, 2 889,04 грн. - 05.08.2013.

З нарахованих процентів за користування кредитними коштами в сумі 121 926,30 грн., позичальник сплатив лише - 87 889,93 грн., про що свідчать банківські виписки.

Судом встановлено, що в порушення умов договору та норм чинного законодавства України, позичальник не виконав взяті на себе зобов'язання за кредитним договором утворилась заборгованість, що складається з заборгованості по кредиту у сумі 187 050,91 грн., заборгованості за процентами у сумі 34 036,37 грн.

Відповідно до п. 4.2.1 кредитного договору позичальник зобов'язався здійснювати своєчасне повернення кредиту, сплачувати проценти, сплачувати інші грошові зобов'язання за цим договором, виконувати всі свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

20.01.2015 настав термін повернення кредиту, однак позичальник не вчинив жодних дій до погашення кредитної заборгованості.

Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК) (п.9 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ" №5 від 30.03.2012).

В резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, відповідач не надав суду належних доказів погашення заборгованості за кредитом у розмірі 187 050,91 грн. та процентів за користування кредитом - 34 036,37 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Отже, суд дійшов висновку про доведеність позивачем наявності заборгованості у відповідача за кредитним договором, яка станом на 07.02.2015 становить: 187 050,91 грн. заборгованість за кредитом, 34 036,37 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за кредитним договором, позивач нарахував до стягнення пеню за прострочення сплати кредиту - 13 657,97 грн. та за прострочення сплати процентів - 4 915,88 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд здійснив перерахунок пені з урахуванням вищенаведених положень, за результатами якого, розмір пені за прострочення сплати кредиту підлягає задоволенню у розмірі 2 295,86 грн., за прострочення сплати процентів - 3 038,39 грн., з урахуванням наступного.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України слив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги те, що позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом за період з 31.07.2013 по 06.02.2015 та відсотками за користування кредитом за період з 08.08.2013 по 06.02.2015, а звернувся з позовом 14.02.2015 (відмітки спецзв'язку), тому слід застосувати строк позовної давності та обмежити строк нарахування пені.

Позивач заявив до стягнення 3 % річних за прострочення сплати кредиту - 1 107,41 грн., за прострочення сплати відсотків за користування кредитом - 504,95 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене, суд погоджується з розрахунком 3% річних з простроченої суми в розмірі 1 107,41 грн. та 504,95 грн.

Щодо заявленої до стягнення інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту - 493,63 грн. та за прострочення сплати відсотків за користування кредитом - 4 128,59 грн., суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, дефляція).

Згідно із роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 12.05.1999 №02-5/223 відповідні індекси інфляції розраховуються Державним комітетом статистики України (раніше - Міністерство статистики України), починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються у газеті "Урядовий кур'єр". Повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на державний комітет статистики України ці показники згідно зі статтями 19, 21 і 22 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися для визначення розміру завданих збитків.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Суд перевірив розрахунок інфляційних та встановив, що за період з 05.08.2013 по 25.11.2013 мала місце дефляція (- 90, 08), тому позивач безпідставно заявив до стягнення 493,63 грн. інфляційних втрат за вказаний період за прострочення сплати кредиту.

Розрахунок інфляційних втрат за прострочення сплати відсотків за користування кредитом судом визнаний обґрунтований, тому останні підлягають задоволенні у розмірі 4 128,59 грн.

Згідно з п. 4.2.5 договору позичальник зобов'язаний у випадку загрози строків повернення кредиту та процентів за його користування, інформувати банк в письмовій формі не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати погашення кредиту та процентів.

Доказів виконання умов наведеного пункту договору, відповідач суду не надав, а доводи наведені у відзиві на позов, не звільняють від обов'язку відповідача наведеного вище.

Пунктом 4.2.6 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується надавати банку всі необхідні документи для здійснення перевірки цільового використання кредиту, аналізу фінансового стану позичальника, зокрема до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс, звіт про фінансові результати), щорічно до 20 лютого наступного за звітним роком надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльність позичальника у звітному році (в тому числі баланс, звіт про фінансові результати), а також до 7 числа поточного місяця надавати банку довідки з інших банків, в яких у позичальника є відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість, про фактичні обороти і стан заборгованості (по сумі кредиту, процентам та штрафним санкціям) за попередній місяць, а також інші документи на вимогу банку.

Відповідно до п.7.3. кредитного договору банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,5% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.4.2.6., 4.2.7 цього договору за кожний факт порушення.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору.

З огляду на вищенаведене, суд погоджується з розрахунком штрафу за порушення кредитного договору та договору застави у сумі 65 467,85 грн., (відповідно до п. 7.3. договору за порушення п. 4.2.5. кредитного договору) та 4 676,25 грн. (відповідно до п. 7.3 за порушення п. 4.2.6 кредитного договору) відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Враховуючи наведене, та керуючись положеннями ст. 233 Господарського кодексу України, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на ті обставини, що з боку відповідача не було вжито необхідні заходи щодо належного виконання зобов'язання за Договором, суд вважає, що відповідачем не наведено обставин, які слугували б для зменшення штрафних санкцій нарахованих позивачем.

Відповідач в порядку ст. 33 ГПК України, не спростував належними та допустимими доказами вищенаведені обставини та докази наявні в матеріалах справи.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного в сукупності, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Постановою Правління НБУ від 10.06.2014 року № 339 "Про відкликання банківської ліцензії ПАТ "Брокбізнесбанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з 11.06.2014 року розпочато процедуру ліквідації позивача та призначено уповноваженою особою фонду на ліквідацію позивача Куреного О.В. За приписами п. 22 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

За таких обставин, з відповідача стягується судовий збір в доход Державного бюджету України в сумі 6 046, 14 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Панацея-1997" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 59, код 24735858) на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, 41, код 19357489) заборгованість по кредиту - 187 050,91 грн. (сто вісімдесят сім тисяч п'ятдесят гривень 91 коп.), заборгованість по процентах - 34 036, 37 грн. (тридцять чотири тисячі тридцять шість гривень 37 коп.), пеню за прострочення сплати кредиту - 2 295,86 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто п'ять гривень 86 коп.), пеня за прострочення сплати по відсотках - 3 038,39 грн. (три тисячі тридцять вісім гривень 39 коп.), 3 % річних за прострочення сплати кредиту - 1 107,41 грн. (одна тисяча сто сім гривень 41 коп.), 3 % річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 504,95 грн. (п'ятсот чотири гривні 95 коп.), інфляційні за процентами за користування кредитом - 4 128,59 грн. (чотири тисячі сто двадцять вісім гривень 59 коп.), неустойка за порушення п. 4.2.5 кредитного договору - 65 467,85 грн. (шістдесят п'ять тисяч чотириста шістдесят сім гривень 85 коп.), неустойка за порушення п. 4.2.6 кредитного договору - 4 676,25 грн. (чотири тисячі шістсот сімдесят шість гривень 25 грн.).

3.В іншій частині позовних вимог відмовити.

4.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Панацея-1997" (01042, м. Київ, вул. Чигоріна, 59, код 24735858) в доход Державного бюджету України 6 046, 14 грн. (шість тисяч сорок шість гривень 14 коп.) судового збору.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 27.04.2015.

Суддя М.Є. Літвінова