Рішення № 43986482, 29.04.2015, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/948/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

29 квітня 2015 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого - судді Колодяжного С.Ю.

при секретарі Обертас Н.М.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, про визнання такими, що втратили право користування житлом та зняття з реєстрації,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою, в якій просить визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку. Свої позовні вимоги вона мотивує тим, що 13/50 зазначеного житлового будинку належить їй на праві власності, іншим співвласником є ОСОБА_7 В будинку окрім них зареєстровані відповідачі - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які протягом багатьох років у вказаному будинку не проживають, обов'язків по утриманню житла не несуть. Зазначила, що реєстрація відповідачів в будинку порушує її права, як власника, володіти, користуватися та розпоряджатися будинком, на підставі чого просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування вказаним будинком, та зняти їх з реєстрації за цією адресою.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, покликаючись на мотиви такого, та доповнили, що відповідач ОСОБА_3 в 1991 року поїхав з м.Львова і з того часу лише час від часу навідувався в будинок по АДРЕСА_1, а останні кілька років в цьому житлі взагалі не з'являється, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не проживають у будинку з 1995 року, оскільки виїхали за кордон, а ОСОБА_5 після одруження, з 1998 року проживає за іншою адресою. Зазначили, що відповідачі витрат на утримання будинку не несуть, не проживають у ньому без поважних причин, будь-яких перешкод у користуванні житлом їм ніхто і ніколи не чинив. Просять позов задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з'явилися, заяви про розгляд справи за її відсутності не подали, про причини неявки суд не повідомили, хоча належно були повідомлені про день, час та місце розгляду справи, наслідки неявки.

За таких обставин, відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивачів проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, при цьому кожен з них подав заяву, в якій просить розгляд справи проводити за його відсутності, зазначивши, що позов визнає і просить задовольнити такий.

Заслухавши пояснення позивача і її представника, показання свідка та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом

Згідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч. 1, ч. 3 ст. 402 ЦК України).

Сервітутне правовідношення виникає в силу закону згідно з ч.1 ст.402 Цивільного кодексу України за наявності факту проживання особи разом із власником обтяженого сервітутом житла та спільне з ним користування цим житлом. У ЦК України право членів сім'ї власника житла на користування ним визнається сервітутним правом. Це право є особистим сервітутом, оскільки виникає в інтересах певної особи - члена сім'ї власника житла. Таким чином, суб'єктами даного сервітутного правовідношення є, з одного боку, власник житла, а з іншого - член його сім'ї. Згідно з положеннями ЖК України до членів сім'ї власника житлового приміщення віднесено дружину (чоловіка) власника житла (якщо стосовно цього житла у подружжя не виникло право спільної власності), їх дітей та батьків, а також інших осіб, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство (ч. 2 ст. 64, ч. 3 ст. 156 ЖК України). Об'єктом цього сервітуту є право обмеженого користування частиною житлового приміщення, визначеною власником житла.

Судом встановлено, що 13/50 частини будинку АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу ОСОБА_1, а 37/50 частин будинку - рідній сестрі позивача ОСОБА_7, що підтверджується витягом №18952728 від 13.03.2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.4), свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13.03.2014 року (а.с.3), а також витягом № 34049410 від 07.05.2012 року з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 5).

Згідно довідки ЛКП «Скнилівок» від 01.03.2014 року, у вказаному будинку зареєстровано одинадцять осіб: позивач ОСОБА_1, її син ОСОБА_12, відповідачі - дядько позивача ОСОБА_3, його доньки ОСОБА_4 і ОСОБА_5, його онучка ОСОБА_6, та треті особи - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (а.с.10).

Як вбачається із пояснень позивача і його представника, реальний поділ будинку між співвласниками не проведено, сім'я позивача займає приміщення першого поверху будинку, а треті особи в дані справі - ОСОБА_13, ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 - другий поверх будинку. Також частину приміщень першого поверху займала сім'я відповідача ОСОБА_3, які користувались двома кімнатами та кухнею.

Також встановлено, що відповідач ОСОБА_3 в 1991 року поїхав з м.Львова і з того часу лише час від часу навідувався в будинок по АДРЕСА_1, а останні кілька років в цьому житлі взагалі не з'являється, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не проживають у будинку з 1995 року, оскільки виїхали в Канаду, а ОСОБА_5 з 1998 року, після одруження, проживає за іншою адресою. Наведене стверджується поясненнями позивача, показаннями свідка ОСОБА_14, а також актами ЛКП «Скнилівок» від 12.03.2014 року, 25.07.2014 року та 15.09.2014 року (а.с. 7-9). Протягом останніх кількох років вказані приміщення будинку, які займали відповідачі, закриті на замок, не опалюються, доступу до них співвласники будинку, в тому числі і позивач, не мають.

Судом також безспірно встановлений той факт, що відповідачам ніхто і ніколи не чинив перешкод у користуванні спірним жилим приміщенням, однак, вони не користуються таким та не приймають участі в утриманні житла протягом вказаних періодів часу.

Зі змісту ст.10 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що відповідачі відсутні за місцем своєї реєстрації по АДРЕСА_1 і не проживають в цьому житлі понад один рік, в судовому засіданні не встановлено поважності причини їхньої відсутності чи наявність домовленості між ними і власниками житла щодо порядку користування будинком, тому ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 слід визнати такими, що втратили право користування житлом - будинком АДРЕСА_1.

Що стосується вимоги про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання, то така задоволенню не підлягає, оскільки в силу вимог п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р., зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Із наведеної норми закону слідує, що для зняття відповідачівз реєстрації за адресою: м.Львів, вул.Хоробрих, 11 достатньо рішення суду про визнання їх такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням.

Керуючись ст.156 Житлового кодексу України, ст.ст. 401, 405 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житлом - будинком АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем, третіми особами в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: (підпис)

З оригіналом згідно.

Суддя: Колодяжний С.Ю.