Рішення № 43984024, 28.04.2015, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/1196/15-ц

Провадження № 2/127/1648/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2015 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Романюк Л.Ф.,

при секретарі Курутіній О.В.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Органу опіку і піклування Вінницької міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини,-

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3, за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору Органу опіку і піклування Вінницької міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 11.05.2010 року. Від шлюбу у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Однією сімєю сторони проживали понад два роки, а потім стосунки різко погіршились і вони спробували жити окремо, щоб не травмувати дитину сімейними конфліктами. Позивачка влаштувалась на роботу медсестрою в Центрі первинної медико санітарної допомоги № 5 по вул. Маяковського в м. Вінниці, але так як не мала свого житла в м. Вінниці, то погодилась, щоб син тимчасово залишився проживати з батьком. Відповідач обіцяв, що не буде перешкоджати в вільному спілкуванні з дитиною, приймати участь в подальшому його утриманні та вихованні. Але відповідач угоди не дотримується, почав перешкоджати спілкуванню з дитиною. Рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 156.10.2014 року за № 2284 позивачці було встановлено порядок участі у вихованні сина, та не зважаючи на наявність рішення відповідач надалі продовжує перешкоджати використовувати повноцінно час для спілкування з дитиною. Відповідач забороняє дитині брати іграшки, які йому купує матір, наказує дитині залишати їх в садку, бо це чужі речі і він не повинен їх брати. Такою своєю поведінкою позивач шкодить інтересам дитини, його психологічному, нервовому стану, чинить постійні перепони при зустрічі з дитиною і позбавляє таких зустрічей. В той же час відповідач ніде не працює, хоча має поважний вік, не має постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання сина, мешкає в частині будинку батьків, де всього дві невеликі кімнати і де не має місця, яке було б облаштоване всім необхідним для дитини, і не може забезпечувати умови для нормального розвитку дитини його підготовки до навчання в школі. Дитина часто почала хворіти, скаржитись на стан здоровя, одягнута дитина погано, а речі які йому купує мати відповідач також забороняє брати. В звязку з тим, що відповідач ніде не працює у нього постійно бракує грошей, тому це також відбивається на нормальному харчуванні дитини, відсутності належних вітамінів, що може привести до негативного розвитку дитини, зашкодити його здоровю. Позивачка знайшла житло в м. Вінниці де має можливість забезпечити належні умови проживання для сина, облаштувала місце для здорового сну дитини, куточок для іграшок. Має роботу та стабільний самостійний дохід, яким може створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, добробуту. Позивачка є медичним працівником, працює по змінному графіку роботи, тому має час відводити і забирати дитину з дитячого садочка вчасно, займатися із ним вечорами, гуляти та іншим чином піклуватися про дитину. Окрім того, позивачка має матеріальну підтримку своїх батьків, які живуть в селі та допомагають як матеріально так і продуктами харчування, оскільки мають особисте підсобне господарство, город.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про визначення місце проживання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з його мамою за адресою: вул. Жовтнева, 39/2 в м. Вінниці.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі і просили їх задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними в позовній заяві.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні.

Представник служби у справах дітей міської ради позовні вимоги підтримала, надавши висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, 30.08.2010 року.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про шлюб серії І-АМ № 149135, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області 19.08.2014 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб 11.05.2010 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження зроблено відповідний запис за № 754. ( а.с. 3).

Під час перебування сторін у шлюбі у подружжя 30.08.2010 року народився син ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про його народження серії 1-АМ № 293027, виданим Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області 19.08.2014року ( а.с. 4).

Судом встановлено, що після припинення спільного проживання між батьками дитини, склались неприязні, загострені відносини. Причиною їх стали як сімейні відносини між самим подружжям так і обставини, що повязані із вихованням дитини, його місцем проживання. Батьки дитини проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.

В судовому засіданні встановлено, що малолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком за адресою: м. Вінниця, 1-й провулок Молодогвардійський, 7.

Згідно довідки, виданої завідуючою ДНЗ № 9 від 13.01.2015 року ОСОБА_4 відвідує даний дошкільний заклад, відповідно до довідки, вихователі групи спілкуватися з сином в садочку надавали в любі зручні для матері години як до рішення виконкому так і після. ОСОБА_1 приходила до дитини, але в зазначені години для спілкування з сином віддавати вихователі не могли, так як завжди приходив батько і не давав їй змогу, зазначаючи, що на ту годину в їх розклад дня присутність мами не входить і не є обовязковою (а.с. 12).

Відповідно до характеристики від 30.12.2014 року виданої комунальним закладом Центром первинної медико санітарної допомоги № 5, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, працює на посаді медичної сестри з грудня 2006 року, за період роботи зарекомендувала себе позитивно, має тільки позитивні відгуки, в колективі користується повагою та авторитетом, відповідально виконує свої функціональні обовязки (а.с. 5).

Відповідно до довідки про доходи № 40 від 21.05.2013 року, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період листопад 2012 року квітень 2013 року за виключенням аліментів становить 10077, 30 грн.(а.с.6).

Позивач неодноразово зверталась до Служби у справах дітей Вінницької міської ради з приводу усунення перешкод у спілкуванні з сином та ухилення ОСОБА_3 виконання рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2284 від 16.10.2014 року (8-10).

Відповідно до угоди від 06.01.2015 року, яка підтверджена Головою квартального комітету «Димитрівський» ОСОБА_6 дозволила ОСОБА_1 проживати разом з дитиною в своєму будинку за адресою: м. Вінниця, вул. Жовтнева 39/2, терміном на два роки (а.с.11).

Згідно до довідки АА № 047983 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ОСОБА_3 є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «Зебеш» (а.с 41-45).

Відповідно до довідки про доходи від 17.03.2015 року ТОВ «Зебеш», ОСОБА_3 за період з 2010 року по 2014 рік отримав 14799, 67 грн. (а.с.70).

Відповідно до подяки завідувача ДНЗ № 9 ОСОБА_7 2014 року, ОСОБА_3 зміцнював матеріальну базу садочка і групи, брав активну участь у творчому житті групи, допомагав вихователям у навчанні і вихованні дітей (а.с. 47).

Згідно до витягу з рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради № 2284 від 16.10.2014 року, встановлено такий порядок участі ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1: середа з 17-00 год. до 19-00год., неділя з 10-00 год. до 13-00 год. (а.с. 46).

Згідно до висновку № 01-00-011-13167 від 15.04.2015 року, про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4, 30.08.2010 року, орган опіки і піклування Вінницької міської ради вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4К, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матірю ОСОБА_1О.(а.с. 58-60).

В судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_8, яка є завідуючою лабораторії де працює позивачка. Свідок зазначила, що ОСОБА_1 працює в Центрі первинної медико санітарної допомоги № 5 з 2006 року, а в її відділенні з 2012 року. Характеризує позивачку як відповідального та дисциплінованого працівника. Також зазначила, що позивачка має бажання повернути свого сина, який проживає разом зі своїм батьком та опікуватися ним. Шкідливих звичок ОСОБА_1 не має, працює з маленькими дітьми, нарікань на її роботу не має.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомив, що він є сусідом ОСОБА_3, знає відповідача з народження. Відповідач в даний час проживає разом зі своїми батьками та малолітнім сином, батьки похилого віку, хворіють, мати певний час була лежачою хворою. Декілька разів свідок бачив як позивачка приходила до дитини, але ОСОБА_3 не дозволяв їй бачитись з дитиною, вона сиділа і плакала на вулиці. Також зазначив, що на даний час ОСОБА_3 не працює.

В судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_10, яка повідомила, що є подругою ОСОБА_11 в якої позивачка винаймає житло. Їй відомо, що ОСОБА_1 працює в лікарні, відповідальна і порядна людина,однак чоловік не дозволяє їй бачитись з сином, не бере у неї речі та продукти які вона купує для дитини. Позивачка часто плаче і нервує через неможливість дбати та піклуватися про свого сина.

Згідно ч. 1 ст. 63 ЦПК України показання свідка це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Судом при оцінці показань свідка проаналізовано процес формування, збереження та передачі відомостей свідком.

Судом, зокрема, прийнято до увагу покази свідків, які посилались на інформацію, якою володіють особисто, а не з чужих слів.

Відповідно до ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 6 ч. 9 ст. 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У відповідності до положень ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

За правилами ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно до ст. 157 СК України той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний приймати участь в її вихованні та має право на особисте спілкування з нею. Крім того, той із батьків, з ким проживає дитина, не має права чинити перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, спілкування з дитиною та приймати участь у її вихованні.

Відповідно до ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Відповідно до ст. ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитини, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Декларація прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, яка знайшла своє відображення і в Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ) як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Вище вказаною Декларацією прав дитини, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Ні в ході розгляду справи, ні при розгляді питання органом опіки і піклування не були встановлені виняткові обставини, які перелічені в ч. 2 ст. 161 СК України та які б дозволяли розлучити малолітнього ОСОБА_4 із матірю ОСОБА_1

Доводи відповідача ОСОБА_3, що ОСОБА_1 є поганою матірю, оскільки вона погано виховувала сина та погано піклувалась про нього, сама залишила житло, не проявляла зацікавленості до сина, не відвідувала та не піклувалась, тому і в подальшому не зможе впоратись із вихованням дитини, є субєктивними. Обставин та дій з боку позивача ОСОБА_1, які б негативно впливали на фізичний та духовний розвиток дитини як на складову виховання, в судовому засіданні не встановлено. Твердження ОСОБА_3, що після спілкування ОСОБА_4 з матірю у дитини погіршився емоційний стан та їхнє спілкування негативно впливає на здоровя дитини, є безпідставними. В ході розгляду справи судом встановлено, що погіршення психологічного стану дитини викликано не спілкуванням матері з ним, а в звязку із постійними скандалами між самим ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в присутності дитини, що в свою чергу звісно відображалось на емоційному стані дитини.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами, зокрема спору щодо її виховання, місця проживання.

Судом враховано міжнародні та національні правові норми, якими визначено, що до прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя, зокрема, відповідно до положень ст. 12 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 р. «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Судом прийнято до уваги, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та зясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. На що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 18 Постанови Пленуму від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Судом встановлено, що ОСОБА_1 цікавиться здоровям дитини, прагне займатись її вихованням, прагне зустрічей та спілкування з сином, не ухиляється від виконання своїх батьківських обовязків, піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, хоча в повній мірі позбавлена такої можливості.

Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обовязковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розвязання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

На час проведення органом опіки та піклування Вінницької міської ради 06.04.2015 року обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_3 із сином встановлено, що будинок за адресою : м. Вінниця, 1-й пров. Молодогвардійський 7, складається з двох кімнат, кухні, коридору, санвузла. Будинок на праві власності належить бабі дитини ОСОБА_12 Одну кімнату будинку займає батько ОСОБА_3 з сином, другу кімнату займають дід та баба дитини. Будинок опалюється індивідуальним газовим опаленням, електропостачання централізоване. У кімнаті де проживає батько з дитиною знаходиться два дивана, сервант, стіл. У кімнаті безлад, брудно, речі розкидано, непомітно дитячих іграшок, розвиваючих книжок, на кухні, коридорі, ванній кімнаті неохайно. Санітарний стан будинку незадовільний (а.с. 58-60).

Отже, суд вважає висновок органу опіки та піклування Вінницької міської ради, який має рекомендаційний характер для суду, повним та обєктивним.

Суд вважає, що атмосфера сімї, в якій проживає дитина, і хто приймає участь у її вихованні мають суттєве значення при визначенні її місця проживання.

Відповідно до ст. 7 СК України суд при розгляді таких справ, повинен максимально можливо враховувати інтереси дитини. Також, відповідно до положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей.

Судом прийнято до уваги, що вирішуючи даний спір, виходячи із рівності прав та обовязків батька й матері щодо своєї дитини, суд повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому судом враховано, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, вік дитини та її прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Заслухавши пояснення сторін по справі, покази свідків, думку дитини, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання, що позов є обгрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 4 та ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

При ухваленні даного рішення суд також враховує вимоги п. 2 Декларації прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, яка знайшла своє відображення і в Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ) про те, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.

Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, як те визначено вище вказаною Декларацією прав дитини. Таких виняткових випадків судом не встановлено.

Суд, вирішуючи питання про визначення місця проживання малолітньої дитини з позивачем ОСОБА_1, виходив виключно з інтересів самої малолітньої дитини. Судом враховано особливі потреби дитини повязані з її віком та те, що дитині найбільш необхідна материнська турбота та піклування, а тому місцем проживання малолітнього ОСОБА_4 слід визначити з матірю.

Враховуючи вище зазначене, підстав для визначення місця проживання дитини з батьком, суд не вбачає. Однак це не перешкоджає ОСОБА_3 при досягненні дитиною відповідного віку, коли він самостійно, вільно та свідомо зможе висловити та реалізувати своє бажання залишатися з батьком без ризику для його інтересів, вимагати відповідної зміни порядку спілкування із дитиною та визначення її місця проживання.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на те, що обоє батьків зобовязані приймати участь в утриманні та вихованні дитини і не поглиблювати конфліктну ситуацію, захищаючи свої власні інтереси, а намагатись проявляти справжню турботу, реалізовувати свої права шляхом домовленості і забезпечити належні умови для розвитку свого сина.

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 243, 60 гривень.

Враховуючи вище викладене, керуючись Конституцією України, Конвенцією ООН від 20 листопада 1989 р. «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.), Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 7, 19, 141, 150, 153, 157, 159, 160, 161 СК України, ст.ст. 15, 16, 29 ЦК України, ст.ст. 3, 6, 10, 11, 57-61, 88, 212-216, 218, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визначити місце проживання сина ОСОБА_4, 30.08.2010р.н. разом з матір»ю ОСОБА_1.

Зобов»язати ОСОБА_3 передати сина ОСОБА_4, 30.08.2010р.н. матері ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 243,60 грн.

Рішення суду може бути оскаржене сторонами до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів.

Суддя