Ухвала суду № 43981360, 05.05.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/5270/15-а

Провадження № 2-а/344/280/15

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 травня 2015 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Татарінової О.А.

секретаря Білоган Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», третьої особи яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувсяв суд з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про звільнення майна з-під арешту.

Сторони в судове засідання не зявилися, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Юрисдикція адміністративних судів згідно із частиною 1 статті 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно із пунктом 1 частини 2 цієї ж статті юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

З матеріалів справи вбачається,що позивач просить зобовязати ВДВС Івано-Франківського МУЮ зняти всі наявні арешти накладені на майно,а саме ОСОБА_2 модель 200-Е, рік випуску 1997 року, реєстраційний номер НОМЕР_1,що належить на праві власності ОСОБА_1, тобто оскаржує дії та постанови державного виконавця відділу ДВС в частині накладення арешту на все майно ОСОБА_1 Позивач вважає, що оскаржувані постанови порушують його право та законний майновий інтерес, оскільки автомобіль, що належить боржнику, на який накладений арешт, знаходиться у заставі Банку.

Позивач переконує, що оскільки його майнове право як заставодержателя/іпотекодержателя є пріоритетним перед іншими кредиторами, і він не являється стороною виконавчих проваджень, в ході яких було накладено арешт на майно, яке передано в заставу Банку, тому заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" № 3 від 13 грудня 2010 року судам розяснено, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими статтею 181 КАС України.

Так, ч. 1 ст. 181 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження", визначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У ст. 7 Закону України "Про виконавче провадження", закріплено перелік осіб, які є учасниками виконавчого провадження, серед них: державний виконавець; сторони (стягувач і боржник); представники сторін; експерти; спеціалісти; перекладачі; суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання, а також визначено коло осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, серед них: поняті; працівники органів внутрішніх справ; представники органів опіки і піклування; інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, позивач ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" не є ані учасником виконавчого провадження, ані особою, яка залучається до проведення виконавчих дій. Тобто, в межах спірних правовідносин, на які поширюються особливості розгляду, передбачені ст. 181 КАС України, позивач не є тією особою, якій закон надає право на звернення до адміністративного суду із позовом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця.

У п. 19 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" № 3 від 13 грудня 2010 року, судами при розгляді справ з приводу оскарження дій державного виконавця стосовно арешту майна боржника потрібно враховувати, що в межах статті 181 КАС України розглядаються вимоги щодо арешту (опису) майна, які не повязані зі спором про право на це майно.

У даному випадку заявлені позовні вимоги вказують на спір, який виник у звязку з правом на заставлене майно, на яке державним виконавцем накладено арешт.

У ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", зазначено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця.

Отже із аналізу зазначених статтей 54 і 60 Закону України "Про виконавче провадження" слідує, що єдиним способом захисту прав заставодержателя у межах виконавчого провадження, де останній не є а ні стороною а ні іншим учасником виконавчих дій, є звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Тобто, арешт державним виконавцем майна (в т.ч. і вчинення ним дій, які спрямовані на його застосування), не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, оскільки як вбачається з матеріалів справи, предметом спору та обєктом судового захисту є саме право застави майна.

Вимоги заставодержателя про звільнення заставленого майна з-під арешту мають цивільно-правову природу і підлягають захисту способами, визначеними Цивільним кодексом України для захисту майнових прав, а вирішення такої справи потребує зясування наявності цивільного права на майно у сторін спору.

Згідно ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд вважає за необхідним закрити провадження по справі,оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, так як виник спір про звільнення майна з-під арешту у зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами. Таким чином, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, який повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства ( ст. 16 ГПК України).

Крім того, відповідно до статей 1, 4, 17 КАС України, спори осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у яких такий суб'єкт своїми владними рішеннями чи діями зобов'язує цих осіб вчиняти певні дії, утримуватись від вчинення певних дій, нести відповідальність. При цьому особи згідно з нормами чинного законодавства України зобов'язані виконувати такі владні рішення чи вимоги суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин, вказаний спір не є публічно-правовим спором в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції шляхом ініціювання питання про зняття арешту із заставленого майна.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження по справі.

Оскільки позивачем ПАТ КБ ПРИВАТБАНК був сплачений судовий збір при поданні позовної заяви, провадження по справі підлягає закриттю, а тому суд вважає за необхідним повернути судовий збір сплачений позивачем 03.04.2015 року у розмірі 243,60 гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст., 157, 165 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», третьої особи яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції про звільнення майна з-під арешту.

Зобовязати Головне Управління Державної Казначейської Служби України в місті Івано-Франківську Івано-Франківській області (код за ЄДРПОУ 37952250), повернути ПАТ КБ ПРИВАТБАНК сплачений судовий збір у розмірі 243,60 гривень згідно квітанції № 0.0.369206027 від 03.04.2015 року.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський міський суд.

Суддя Татарінова О.А.