Рішення № 43974797, 28.04.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/400/2015(м)

265/7855/14-ц

Категорія 53 Головуючий у 1 інстанції Шиян В.В.

Доповідач Ігнатоля Т.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ігнатоля Т.Г.,

суддів - Попової С.А., Кочегарової Л.М.,

при секретарі - Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольська автобаза» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольська автобаза» (далі ТОВ «Маріупольська автобаза») на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 13 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідача про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, витрат на відрядження та відшкодування моральної шкоди.

Посилався на те, що з 11 квітня 2013 року по 08 грудня 2014 року працював на посаді водія автотранспортних засобів 1 класу у ТОВ «Маріупольська автобаза». В день звільнення з ним не було здійснено розрахунок, а саме, не виплачені: заробітна плата за період роботи з липня 2014 року по день звільнення - 08 грудня 2014 року, заборгованість з якої складає 16 114,22 грн.; компенсація за невикористану відпустку за весь період роботи - 20 діб, яка складає 3221,40 грн., витрати на відрядження - 400 грн. Просив стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодувати моральну шкоду, яку він оцінив у 3000 грн.

У зв'язку з тим, що відповідач 5 лютого 2015 року виплатив ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та витрати на відрядження, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 13 лютого 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1, на підставі його заяви, в зазначеній частині залишені без розгляду.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 13 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Маріупольська автобаза» на його користь середній заробіток за затримку виплати заробітної плати з 9 грудня 2014 року по 5 лютого 2015 року в розмірі 9503, 13 грн. та у відшкодування моральної шкоди 500 грн., а всього 10 003,13 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

З зазначеним рішенням не згоден відповідач, який в апеляційній скарзі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення змінити в частині розміру середнього заробітку та моральної шкоди. Зокрема, посилався на те, що при обчисленні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку суд виходив з кількості календарних днів, без урахування вихідних та різдвяних днів, чим порушив норми матеріального права. Крім того, при відшкодуванні моральної шкоди суд не врахував, що затримка розрахунку існувала нетривалий період, відповідач постійно частково погашав заборгованість та до винесення судового рішення по справі повністю розрахувався з позивачем по виплаті заробітної плати. Просив зменшити суму відшкодування моральної шкоди до 100 грн.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ТОВ «Маріупольська автобаза» Безуєвської О.А., яка підтримала доводи скарги та просила її задовольнити. заперечення проти скарги представника позивача ОСОБА_3, яка просила скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або його зміни є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11 квітня 2013 року по 8 грудня 2014 року працював в ТОВ «Маріупольська автобаза» водієм автотранспортних засобів 1 класу ( а.с.6-7).

Згідно довідки ТОВ «Маріупольська автобаза» сума заборгованості по заробітній платі в період з липня 2014 року по день звільнення - 8 грудня 2014 року, з урахуванням компенсації за невикористану відпустку, витрат на відрядження складає 12 364,50 грв. (а.с. 8,22,30).

Відповідно до довідки цього ж підприємства від 12 лютого 2015 року, ОСОБА_1 з моменту звільнення по 5 лютого 2015 року, виплачено: 25.12.2014 року заробітну плату за липень 2014 року - 2206,97грв.; 27.01.2015 року - 3806,33 грв (заробітну плату за серпень 2014 року - 2906,55 грв, заробітну плату за вересень 2014 року -899,78 грв.); 5 лютого 2015 року - 6 351,20 грв., що складається з заробітної плати за жовтень 2014 року -1977,67 грв., заробітної плати за листопад 2014 року -1616,00грв., заробітної плати за грудень 2014 року - 2357,53 грв. (в тому числі компенсація за невикористану відпустку -1416,00 грв), витрати на відрядження - 400 грв., а всього 12 364,50 грв. ( а.с. 31)

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходив з того, що оскільки відповідач не провів з позивачем в день його звільнення повного розрахунку, а зробив це тільки 5 лютого 2015 року і не довів, що затримка сталася не з його вини, він повинен виплатити позивачу середній заробіток за період з наступного дня після звільнення, тобто, з 9 грудня 2014 року по день розрахунку - 5 лютого 2015 року, виходячи з 59 календарних днів затримки. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у 500 грв., суд виходив з характеру порушення прав позивача, істотності вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих позивачем для відновлення трудових прав.

Колегія суддів не може повністю погодитися з висновками суду, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до ст. 47 цього Кодексу роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки зазначені в статті 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці " № 13 від 24 грудня 1999 року суд, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення по справі, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Як вбачається з матеріалів справи, та не спростовується сторонами, графік роботи позивача за тиждень складався з 5 робочих днів та 2 вихідних, святкові - не робочі.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 згідно довідки ТОВ «Маріупольська автобаза» від 13 лютого 2015 року, становить 161,07 грв. ( а.с. 32), що не оспорюється позивачем.

В день звільнення позивач був на роботі і з ним не було проведено повного розрахунку, остаточний розрахунок проведено 5 лютого 2015 року.

Оскільки позивача було звільнено 8 грудня 2014 року, а підприємство розрахувалося з ним 5 лютого 2015 року, то, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку за період з наступного дня після дати звільнення - 9 грудня 2014 року по 5 лютого 2015 року становить 6603,87 грв., виходячи з розрахунку: 161,07 грв. х 41 робочий день за вказаний період.

При цьому, кількість днів затримки вираховується, виходячи з фактично відпрацьованих робочих днів, а не календарних днів, що відповідає вимогам п.8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Суд, ухвалюючи рішення помилково визначив розмір середнього заробітку за затримку розрахунку, яка становить 59 календарних днів, що є підставою для зміни рішення в частині розміру середнього заробітку.

Крім того, враховуючи, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні входить до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів, а суд, стягуючи на користь позивача середній заробіток, не визначав суми відповідних відрахувань податків і обов'язкових платежів, в резолютивній частині рішення повинно бути зазначено про необхідність утримання з нарахованої суми при її виплаті передбачених законом податків та зборів.

Не може колегія суддів повністю погодитися і з розміром відшкодування моральної шкоди, визначеним судом, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності з п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних) та з урахування інших обставин.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 13 даної Постанови, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Обґрунтовуючи позов про відшкодування моральної шкоди, позивач посилався на те, що оскільки заробітна плата є єдиним джерелом існування його сім'ї, порушенням законодавства про оплату праці, в частині її невиплати, йому заподіяна моральна шкода.

Стягуючи на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 500 грв., суд виходив з обставин справи, які він вважав доведеними, щодо кількості днів затримки розрахунку - 59 календарних днів; що невиплата заробітної плати тривала протягом значного часу у зв'язку з чим позивач вживав зусилля для відновлення своїх трудових прав.

Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду і вважає, що з урахуванням зміни рішення, в частині тривалості затримки розрахунку (з 9 грудня 2014 року по 5 лютого 2015 року) та розміру середнього заробітку, щомісячного погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі з грудня 2014 року по лютий 2015 року, наведеного позивачем обґрунтування заподіяної моральної шкоди щодо характеру та обсягу його страждань, розмір моральної шкоди повинен бути зменшений до 100 грв.

Таким чином, оскільки при ухваленні рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та при вирішенні спору в цій частині неправильно застосував норми матеріального права, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду зміні.

В частині стягнення судового збору рішення суду підлягає залишенню без зміни.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ТОВ «Маріупольська автобаза» задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 13 лютого 2015 року, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, змінити.

Стягнути з ТОВ «Маріупольська автобаза» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 грудня 2014 року по 05 лютого 2015 року в сумі 6603,87 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, та у відшкодування моральної шкоди 100 грн.

В решті частини рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Т.Г.Ігнатоля

Судді: С.А.Попова

Л.М.Кочегарова