Ухвала суду № 43963961, 27.04.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2015 р. Справа № 1570/92/08

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Комунального підприємства «Іллічівськтеплоенерго» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом Комунального підприємства «Іллічівськтеплоенерго» до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Міндоходів в Одеській області (правонаступник - ДПІ у м. Іллічівську ГУ ДФС в Одеській області) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

07.08.2007р. КП «Іллічівськтеплоенерго» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у м. Іллічівську ГУ Міндоходів в Одеській області (правонаступник - ДПІ у м. Іллічівську ГУ ДФС в Одеській області), в якому просило суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000022301/3 від 18.07.2007 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1289955 грн., з яких за основним платежем - 859970 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 429985 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі яких було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, не відповідають нормам діючого законодавства та є помилковими і безпідставними.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2008 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2010 року, позов КП «Іллічівськтеплоенерго» до ДПІ у м.Іллічівську було задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000022301/3 від 18.07.2007 року, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 289955 грн.

Однак, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.04.2013 року вказані вище постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2010 року скасовано, та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року у задоволення адміністративного позову КП «Іллічівськтеплоенерго» відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, директор КП «Іллічівськтеплоенерго» 12.11.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.10.2013 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В судове засідання суду апеляційної інстанції представники позивача та відповідача не прибули з невідомих причин, про дату, час та місце слухання справи були своєчасно (т.б. 17.03.2015р. та 18.03.2015р. відповідно) та належним чином повідомлені.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В період жовтня- грудня 2006 року, на підставі направлення від 25.10.2006 року № 01-045/861, виданого ДПІ у м. Іллічівську, посадовими особами ДПІ у м. Іллічівську, на підставі ч.1 ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990р. №509-XII та відповідно до плану-графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання, було проведено планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання КП «Іллічівськтеплоенерго» вимог податкового, іншого законодавства за період з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року, за результатами якої складено Акт від 27.12.2006 року №3608/23-204/31619819.

Так, у висновках вказаного акту зазначено, що проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого, підприємству донараховано ПДВ в розмірі 859970 грн. у тому числі: у грудні 2004 року - 97080 грн., у лютому 2005 року - 97040 грн., у жовтні 2005 року - 92200 грн., у листопаді 2005 року - 92200 грн., у березні 2006 року - 90450 грн., у квітні 2006 року - 260800 грн., у травні 2006 року - 130200 грн.

В подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, уповноваженою особою ДПІ у м.Іллічівську прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022301/3 від 18.07.2007 року, яким КП «ІТЕ» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1289 955 грн., з яких за основним платежем - 859970 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 429985 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до суду.

Повторно вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з урахуванням ухвали ВАС України від 10.04.2013 року, виходив з правомірності спірного рішення відповідача та відповідно, з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши мотиви ухвали ВАС України від 10.04.2013 року, матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Також, відповідно до змісту ч.3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, з 01.01.2011 р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

До 01.01.2011 року усі спірні питання по сплаті ПДВ у перевіряємий період, т.б. з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року, регулювались діючим на той час Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97.

Так, п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (діючого на час спірних правовідносин), яким регулювався порядок обчислення та сплати цього податку, у тому числі питання формування податкового кредиту, дати його виникнення та умов нарахування на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Як видно зі змісту вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, згідно із пп.7.4.4 ст.7 вказаного Закону №168/97, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Проте, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 даного Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення однієї з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. А у відповідності до приписів пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 вказаного Закону, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. При цьому, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Однак, як встановлено пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Отже, в даному випадку, саме наведені вище правові норми і дозволяли на той час платнику податку формувати свої валові витрати, а також податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг), та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту, тоді як первісною визначальною умовою, при наявності якої у платника податку виникає право на формування податкового кредиту з ПДВ, виступає сам факт здійснення відповідної господарської операції.

При цьому, згідно із приписами ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною ж 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Окрім того, згідно із п.2.1,2.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р.), «первинні документи» - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. «Господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Водночас, слід вказати, що у бухгалтерському та податковому обліку підприємства повинні враховуватися лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов, наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування податкового кредиту за рахунок відповідної суми ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення КП «ІТЕ» податкових зобов'язань з ПДВ слугував висновок податкового органу щодо порушення підприємством позивача вимог пп.7.4.1,7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за господарськими операціями з ПП «Археос» та ПП «Велес Трейд» щодо придбання мокросолених шкір великої рогатої худоби і шкіряних напівфабрикатів «ВЕТ БЛУ», які в подальшому було експортовано за договорами комісії, укладеними Позивачем з ПП «Гранада» та ПП «Сан-Прайд».

При цьому, слід звернути увагу на те, що до такого висновку про порушення вказаних вимог податкового законодавства податковий орган дійшов з тих підстав, що КП «ІТЕ» придбало товар, не призначений для безпосередньої господарської діяльності підприємства, тобто здійснювало нетипову та не визначену у статутних документах діяльність, оскільки основною діяльністю позивача є надання комунальних послуг з теплопостачання.

Також, встановлюючи порушення позивачем вимог податкового законодавства, податковий орган в своєму акті перевірки, зокрема, зазначив, що в бухгалтерському обліку підприємства не було здійснено оприбуткування мокросольних шкір великої рогатої худоби і шкіряних напівфабрикатів «ВЕТ БЛУ» та взагалі не відображено суми від здійснення операцій по експорту мокросольних шкір великої рогатої худоби і шкіряних напівфабрикатів «ВЕТ БЛУ». Крім того, відповідач звернув увагу й на те, що на момент укладення спірних договорів комісії, контрагенти позивача були визнані банкрутами.

Як встановлено судовою колегією з матеріалів спарви, під час розгляду даної справи судом 1-ї інстанції було досліджено надані представником позивача Контракти №29-12/1 від 29.12.2004 року, №24-01/1 від 25.01.2005 року, №31-10/1 від 31.10.2005 року, №30-11/3 від 30.11.2005 року, №ДГ-26-01/1 від 26.01.2006 року, №15-03/1 від 15.03.2006 року, №16-03/1 від 16.03.2006 року, які КП «ІТЕ» (Покупець) уклав з ПП «Археос» та ПП «Велес Трейд» (Продавці), відповідно до умов яких, Продавець продає, а Покупець купує у власність наступний товар: шкури ВРХ, 1 сорт (до 10 кг), шкіряний напівфабрикат «WET-BLUE», напівфабрикат «WET-WHITE». Право власності на товар переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання товаророзпорядчих документів (накладна, акт приймання-передачі, тощо). Прийом Товару за кількістю, якістю та комплектності здійснюється відповідно до інструкцій П-6 і П-7 повноважними представниками сторін на складі продавця: м.Одеса, Новомосковська дорога,9.

На підтвердження виконання умов зазначених Контрактів позивачем до окружного суду було надано: видаткові накладні №РН-0000014 від 29.12.2004 року, №РН-0000023 від 24.01.2005 року, №РН-0000124 від 31.10.2005 року, №РН-0000020 від 30.11.2005 року, №РН-00000229 від 15.03.2006 року, №№РН-0000037, РН-0000038 від 21.04.2006 року, №РН-0000047 від 22.05.2006 року, №РН-0000052 від 31.05.2006 року та податкові накладні №14 від 29.12.2004 року, №23 від 24.01.2005 року, №124 від 31.10.2005 року, №20 від 30.11.2005 року, №29 від 15.03.2006 року, №№37,38 від 21.04.2006 року, №47 від 22.05.2006 року, №№51,52 від 31.05.2006 року.

На підтвердження ж того, що вказаний вище придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності останнім до суду 1-ї інстанції було надано договори комісії №12/29-1 від 29.12.2004 року, №01/24-1 від 24.01.2006 року, №10/31-1 від 31.01.2005 року, №11/30-3 від 30.11.2005 року, №05/31-3 від 31.05.2006 року, №03/15-1 від 15.03.2006 року, №04/21-1 від 21.04.2006 року, які КП «ІТЕ» (Комітент) уклав з ПП «Гранада» і ПП «Сан-Прайд» (Комісіонери), відповідно до умов яких, Комітент доручає, а Комісіонер приймає на себе зобов'язання здійснити експорт шкур ВРХ, шкіряних напівфабрикатів «WET-BLUE» та «WET-WHITE».

Разом з тим, як вже зазначалося вище, обов'язковою умовою формування податкового кредиту з ПДВ є не лише наявність податкових накладних та відповідних первинних документів, а й фактичність безпосередньої поставки товарів. При цьому, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, а у разі її відсутності не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів.

Отже, дослідивши всі обставини товарності проведених позивачем вищевказаних господарських операцій, судова колегія звертає увагу на тому, що ані до перевірки, ані до суду позивачем так і не було надано будь-яких беззаперечних доказів, які б підтверджували наявність бухгалтерського обліку придбаного товару.

Відповідно до вимог ч.3 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

А ч.5 вказаної статті цього ж Закону передбачено, що господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Однак, разом з тим, всупереч вказаним нормам діючого на той час законодавства, позивачем не було здійснено оприбуткування мокросольних шкір великої рогатої худоби і шкіряних напівфабрикатів «WET-BLUE» та «WET-WHITE» та не відображено суми від здійснення операцій по експорту мокросольних шкір великої рогатої худоби і шкіряних напівфабрикатів «WET-BLUE» та «WET-WHITE».

Посилання ж представника позивача на акт КРУ в Одеській області №110-30/39 від 03.10.2006 року «Про результати ревізії фінансово-господарської діяльності КП «ІТЕ»» який, на думку останнього, підтверджує здійснення КП «ІТЕ» бухгалтерського обліку господарських операцій з ПП «Археос» та ПП «Велес Трейд» щодо придбання мокросольних шкір великої рогатої худоби і шкіряних напівфабрикатів «WET-BLUE» та «WET-WHITE», хоч і з порушенням, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, до уваги не приймає та вважає безпідставними, оскільки зазначений акт КРУ ніяким чином не свідчить про здійснення КП «ІТЕ» оприбуткування мокросольних шкір великої рогатої худоби і шкіряних напівфабрикатів «WET-BLUE» та «WET-WHITE» та ніяким чином не підтверджує факту відображення КП «ІТЕ» сум від здійснення операцій по експорту мокросольних шкір великої рогатої худоби і шкіряних напівфабрикатів «WET-BLUE» та «WET-WHITE».

Навпаки, як вбачаться зі змісту вказаного акту ревізією фінансово-господарської діяльності КП «ІТЕ», ревізорами КРУ також було встановлено, що в порушення «Положень (стандартів) бухгалтерського обліку №15 «Доход» (затв. наказом Мінфіну України від 29.11.1999р.) та №16 «Видатки» (затв. наказом Мінфіну України від 31.12.1999р.) в бухгалтерському обліку до видатків КП «ІТЕ», та відповідно у фінансової звітності, не включалися суми перерахованих коштів за шкіри та напівфабрикати та вартість переданих шкір та напівфабрикатів комісіонеру. До доходу не зараховувались кошти перераховані за отримані шкіри та напівфабрикати та вартість цих товарів, отриманих згідно накладної. По операціях з придбанням та реалізацією шкір та напівфабрикатів за місяць у бухгалтерських регістрах - у Головної книзі помісячно та в поквартальної фінансової звітності відображались лише комісійні перерахування, дисконтна різниця викуплених емітованих векселів та сальдо дебетових і кредитових оборотів по придбанню та реалізації шкіри та напівфабрикати.

Також, суд зазначає й про те, що ані до перевірки, ані до суду позивачем не надано доказів на підтвердження доставки йому придбаного товару. До того ж, через непередбаченість та неконкретизованість в умовах договору способу доставки товару, неможливо встановити, яким саме чином відбувалась поставка цього товару, чиїми силами та за чий рахунок. Не зміг пояснити дані обставини і представник позивача в судовому засіданні суду 1-ї інстанції.

Проте, у будь-якому разі, відповідно до п.11.1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (затв. наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363), основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Так, згідно із положеннями п.1 зазначених Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, згідно з встановленими Правилами, один екземпляр товарно-транспортної накладної повинен залишатися у вантажоотримувача, однак, позивачем, в даному випадку, навіть при повторному розгляді справи, ці документи, які безпосередньо підтверджують перевезення товару, до судів обох інстанцій так надані і не були.

Окрім того, судова колегія, як і окружний суд, вважає за необхідне наголосити на тому, що надані позивачем на підтвердження виконання Контрактів укладених між КП «ІТЕ» та ПП «Археос», ПП «Велес Трейд» видаткові накладні, які, в свою чергу, повинні засвідчувати факт отримання КП «ІТЕ» від контрагентів-продавців - ПП «Археос» та ПП «Велес Трейд» Товару (шкір ВРХ, 1 сорт (до 10 кг), шкіряних напівфабрикатів «WET-BLUE», напівфабрикатів «WET-WHITE») окрім підпису, особи яка отримувала цей Товар, не містять інших даних, що, в свою чергу, не дає можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції та підписувала відповідні первинні документи.

Також, надаючи оцінку обставинам справи, суд, також, звертає є увагу й на відсутність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, які видавались особам, відповідальним за отримання від постачальника такого товару. Відсутність цих документів також не надає змоги ідентифікувати осіб, що безпосередньо приймали участь у здійсненні згаданої господарської операції, що, в свою чергу, позбавляє суд можливості встановити факт товарності зазначеної вище спірної господарської операції.

Таким чином, оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивачем, в даному випадку, належним чином не доведено товарність господарських операцій з приводу придбання ним у ПП «Археос» та ПП «Велес Трейд» мокросольних шкір великої рогатої худоби і шкіряних напівфабрикатів «WET-BLUE» та «WET-WHITE», внаслідок чого підприємством позивача було необґрунтовано сформовано свій податковий кредит з ПДВ.

Отже, за таких обставин, враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги ухвалу ВАС України від 10.04.2013 року, апеляційний суд приходить до аналогічного висновку про те, що позивачем було безпідставно включено до складу свого податкового кредиту з податку на додану вартість суму ПДВ у розмірі 859970 грн. по взаємовідносинах з ПП «Археос» та ПП «Велес Трейд», у зв'язку з чим прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є правомірним та скасуванню не підлягає.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що в свою чергу, в даному випадку і було зроблено відповідачем при повторному розгляді даної справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Іллічівськтеплоенерго» - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко