Ухвала суду № 43963880, 28.04.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 р.

Справа № 12288/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Мікули О.І., Рибачука А.І.,

за участі секретаря – Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року в справі за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові міжрегіонального Головного управління Міндоходів про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2013 року Державне підприємство «Львіввугілля» (далі - ДП) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - СДПІ) в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення (далі – ППР) від 29.12.2012 №0000012401/15865.

В обґрунтування позовних вимог ДП вказує, що відповідачем при складанні актів опису майна жодним чином не проводились заміри (обміри) наявного на збагачувальному підприємстві енергетичного вугілля. Більше того, частина актів опису складалась у відсутності позивача, а тому невідомо яке конкретно фактично наявне енергетичне вугілля описувалось підприємству. Зазначає, що технологічні особливості процесу збагачення не дають можливості вести щоденний облік виходу концентрату, а запропоновані податковим органом обсяги перевищували фактичну його наявність на момент складання актів опису. Відтак, вважає, що відчуження майна, що перебуває у податковій заставі не відбувалось, що в свою чергу свідчить про протиправність прийнятого ППР.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року в справі №813/3810/13-а заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила СДПІ, яка покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У поданій апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції не враховано, що в порушення ст.92 ПК України, позивачем спрямовано кошти від реалізації описаного у податкову заставу енергетичного вугілля на оплату матеріалів, робіт та послуг та інші витрати, а не у рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску та/або погашення податкового боргу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи не підтверджено зменшення кількості енергетичного вугілля на підприємстві, а продаж такого Державному підприємству «Вугілля України» (далі – ДП-2) не доведено, оскільки останнім фактично погашалась наявна кредиторська заборгованість перед ДП.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ДП є юридичною особою - платником податків, яке 17.01.2003 зареєстровано Сокальською районною державною адміністрацією Львівської області, з 20.01.2011 перебуває на обліку в СДПІ. Основними видами діяльності є добування кам’яного вугілля (а.с.30-31, 40).

У підприємства наявний податковий борг який не переривається починаючи з 17.06.2003 та станом на 01.01.2013 становить 339114800грн (а.с.40).

Враховуючи наведене, податковим органом здійснено опис енергетичного вугілля ДП у податкову заставу, зокрема згідно:

акту опису майна від 17.08.2012 №9 (а.с.9) податковим керуючим було описано 28962,6 тон енергетичного вугілля на суму 22000000грн.

акту опису майна від 20.09.2012 №11 (а.с.10) податковим керуючим було описано 34126 тон енергетичного вугілля на суму 261063900грн.

акту опису майна від 20.11.2012 №20/19-00 (а.с.11) податковим керуючим було описано 19116,86 тон енергетичного вугілля на суму 15331721грн.

акту опису майна від 20.11.2012 №19/19-00 (а.с.12) податковим керуючим було описано 32000 тон енергетичного вугілля (яке буде збагачене та перероблене Публічним акціонерним товариством «Львівська вугільна компанія», далі - ПАТ) на суму 25664000грн.

Вказані акти опису у відповідності до п.89.8 ст.89 ПК України було належним чином зареєстровано податковим органом в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджується відповідними витягами (а.с.44-47).

11.12.2012 СДПІ на підставі повідомлення від 10.12.2012 №14752/19-00/1023 було проведено перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі (готової продукції – енергетичного вугілля) ДП, якою встановлено, що в порушення вимог ст.92 ПК України позивачем протягом серпня-листопада 2012 року спрямовано 21266700грн від реалізації описаного у податкову заставу енергетичного вугілля на оплату матеріалів, робіт та послуг, інші витрати, а не в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.

Вказані порушення були зафіксовані в акті про проведення перевірки стану збереження майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі від 11.12.2012 №9/19-0/32323256 (далі – Акт, а.с.7-8).

На підставі Акта та виявлених порушень СДПІ 29.12.2012 прийнято ППР №0000012401/15865, яким визначено ДП штраф у розмірі вартості відчуженого майна в сумі 21266700грн (а.с.6).

Позивач з прийнятим ППР не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку. За наслідками адміністративного оскарження вказане ППР залишено без змін, а скарги ДП - без задоволення (а.с.13-29).

У зв’язку із цим, вважаючи ППР від 29.12.2012 №0000012401/15865 протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до підпунктів 89.1.1, 89.1.2 п.89.1 ст.89 ПК України право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Відповідно до змісту даної статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених п.89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Згідно з пунктів 91.1 та 91.3 ст.91 ПК України керівник органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою органу державної податкової служби. Податковий керуючий має права та обов'язки, визначені цим Кодексом.

Податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди органу державної податкової служби (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов'язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

Згідно із ст.92 ПК України платник податків зберігає право користування майном, що перебуває у податковій заставі, якщо інше не передбачено законом.

Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

У разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди органу державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.

У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов'язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби за умови часткового погашення податкового боргу.

У разі здійснення операцій з майном, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби платник податків несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ст.124 ПК України відчуження платником податків майна, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Кодексом, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі вартості відчуженого майна.

Згідно пп.14.1.31 п.14.1 ст.14 ПК України відчуження майна - будь-які дії платника податків, унаслідок вчинення яких такий платник податків у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що належить такому платнику податків, або право користування, зокрема, природними ресурсами, що у визначеному законодавством порядку надані йому в користування.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, опис енергетичного вугілля ДП проводилось податковим керуючим лише на підставі актів виконаних робіт ПАТ по переробці і збагаченню рядового вугілля (давальницької сировини) згідно договору від 10.01.2012 №274 (а.с.108-111), без жодного визначення фактично наявного вугілля в ДП та відповідного його виокремлення.

Слід зазначити, що відповідно до «Інструкції з обліку обсягів видобутку рядового вугілля і готової продукції на шахтах, розрізах і збагачувальних фабриках Мінвуглепрому України», затвердженої наказом Міністерства вугільної промисловості від 17.09.96 №466 належним документом який може свідчити про залишок рядового вугілля на складах ДП є акт маркшейдерського виміру рядового вугілля форми УПД-36.

У разі ж якщо балансову вартість, а також сам залишок вугілля не визначено, його опис повинен здійснюватися за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», або ж на підставі зазначених вище судом документів.

Із наведеного, можна дійти висновку, що під час опису майна податковим керуючим не було описано усе енергетичне вугілля яке було наявне в ДП, а відтак вважати, що саме останнє було в подальшому відчужено позивачем немає підстав.

Доказів протилежного СДПІ не надано та спростовано належними та допустимими доказами.

Більше того, залишок вугілля на складах ДП (а.с.106) станом на 01.09.2012 становив 223899 тон, 01.10.2012 - 237994 тон, 01.11.2012 - 270247 тон, тобто такий постійно збільшувався, що свідчить про те, що жодного відвантаження вугілля не відбувалось, а описане у податкову заставу енергетичне вугілля не реалізовувалось.

Що ж до твердження СДПІ про те, що ДП реалізовувалось описане у податкову заставу вугілля ДП-2 у зв’язку із чим, було отримано кошти в сумі 52674000грн за серпень 2012 року, в сумі 20619000грн за вересень 2012 року та в сумі 23570000грн за листопад 2012 року, то апеляційний суд критично оцінює таке, оскільки 02.04.2012 між ДП та ДП-2 було укладено договір поставки №14-12/4-ЕН (а.с.96-103) у відповідності до якого (як пояснив позивач) сторони працювали по передоплаті (п.4.1 вказаного Договору), тобто вказані суми, фактично являються переоплатою за вугілля, що буде збагачене у майбутніх періодах.

Представник позивача зазначив, що такі відносини із ДП-2 (по передоплаті) є фактично єдиним джерелом доходу ДП, яке дає можливість працювати підприємству та покривати необхідні борги та витрати, які безпосередньо впливають на можливість реалізації ДП свого господарського призначення.

В свою чергу, відсутність факту відвантаження енергетичного вугілля ДП-2 позивачем, підтверджується також довідкою ДП від 16.09.2013 №7/1599, згідно якої кредиторська заборгованість позивача перед ДП-2 за відвантажену вугільну продукцію починаючи з 01.09.2012 по 01.11.2012 (період виявлених податковим органом порушень) лише збільшувалась (а.с.105).

Додатково, слід вказати, що відповідно до Акту кошти отримані ДП, зокрема від ДП-2, в основному були спрямовані на цілі, передбачені ч.3 ст.92 ПК України, а також на оплату послуг із збагачення вугілля, яку фактично узгоджено з відповідачем під час опису вугілля в податкову заставу, оскільки без цього предмет податкової застави взагалі б не існував.

В свою чергу безпідставними на думку апеляційного суду, є доводи представника позивача щодо порушення, що мали місце під час опису майна в податкову заставу, оскільки такі не входять до предмету перевірки в межах даної справи, а незгода ДП із такими може бути підставою для окремого звернення до суду із відповідним позовом.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід, також узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» цей Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання про підставність позовних вимог ДП щодо визнання протиправним та скасування ППР від 29.12.2012 №0000012401/15865.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.І. Мікула

Суддя А.І. Рибачук

Повний текст виготовлений 30 квітня 2015 року.