Ухвала суду № 43963769, 28.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/450/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2015 у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Анна-7» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ПП «Анна-7» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 01.10.2014 №0004322203 та №0004332203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2015 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Анна-7» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ТОВ «Базіс-Груп» за весь період взаємовідносин.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 19.09.2014 №40/26-57-22-03-10/16391310, в якому зафіксовані порушення позивачем вимог:

- п.138.2., п.138.4., пп. 138.10.3. п. 138.10., п. 138.11. ст.138, пп.139.1.1., пп. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 22 756,00 грн., в тому числі за 2013 у сумі 22 756,00 грн.;

- порушення п.198.2, п198.6 ст.198, п.201.2, п.201.6., п.201.12. ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми з податку на додану вартість у період, що перевірявся на загальну суму 23 954,00 грн., в тому числі за серпень 2013 у сумі 7 657,00 грн., за вересень 2013 у сумі 13 419,00 грн., за жовтень 2013 у сумі 2 878,00 грн.

На підставі акту перевірки від 19.09.2014 №40/26-57-22-03-10/16391310 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 01.10.2014:

- №0004322203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 22 756, 00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 5 689, 00 грн.;

- №0004332203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 23 954, 00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 5 988, 50 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки господарські операції підтверджені первинною документацією, то вони були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Базіс-Груп» було укладено договір поставки №22 від 01.08.2013, відповідно до умов якого ТОВ «Базіс-Груп» зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність позивача товар, а позивач зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) визначаються у рахунках та остаточно узгоджується у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною договору.

Даний договір від імені позивача підписано директором Зубченко С.О., від імені TOB «Базіс-Груп» директором Ковальовим В.В.

TOB «Базіс-Груп» на виконання договору № 22 від 01.08.2013 поставляє товар на умовах EXW (інкотермс2010).

Позивач на виконання умов договору № 22 від 01.08.2013 отримав від TOB «Базіс-Груп» товар, а саме, автозапчастини відповідно до податкових накладних, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Факт оплати автотоварів, отриманих за договором №22 від 01.08.2013 підтверджується платіжними дорученнями від 19.09.2013 № 407 на суму 6 379,80 грн., від 24.10.2013 № 463 на суму 1 674,00 грн., від 24.10.2013 № 464 на суму 6 608,10 грн.

Транспортування придбаного у ТОВ «Базіс-Груп» товару позивачем здійснювалось автомобілем, що знаходиться у позивача відповідно до договору найму транспортного засобу від 01.07.2009 № 4.

Здійснення зазначеної господарської операції підтверджуються також податковими накладними № 218 від 22.08.2013, № 223 від 23.08.2013, № 224 від 23.08.2013, № 225 від 23.08.2013, № 273 від 28.08.2013, № 286 від 29.08.2013, № 293 від 30.08.2013, № 292 від 30.08.2013, № 81 від 09.09.2013, №82 від 09.09.2013, № 83 від 09.09.2013, № 155 від 16.09.2013, № 156 від 09.09.2013, № 241 від 25.09.2013, № 242 від 25.09.2013, № 243 від 25.09.2013, № 254 від 26.09.2013, № 255 від 26.09.2013, № 256 від 26.09.2013, № 281 від 27.09.2013, № 282 від 27.09.2013, № 342 від 30.09.2013, № 343 від 30.09.2013, № 62 від 07.10.2013, № 63 від 07.10.2013, № 171 від 18.10.2013, № 204 від 21.10.2013, № 221 від 23.10.2013, № 241 від 25.10.2013, № 303 від 28.10.2013, № 304 від 28.10.2013 та видатковими накладними № 218 від 22.08.2013, № 223 від 23.08.2013, № 224 від 23.08.2013, № 225 від 23.08.2013, № 273 від 28.08.2013, № 286 від 29.08.2013, № 293 від 30.08.2013, № 292 від 30.08.2013, № 81 від 09.09.2013, №82 від 09.09.2013, № 83 від 09.09.2013, № 155 від 16.09.2013, № 156 від 09.09.2013, № 241 від 25.09.2013, № 242 від 25.09.2013, № 243 від 25.09.2013, № 254 від 26.09.2013, № 255 від 26.09.2013, № 256 від 26.09.2013, № 281 від 27.09.2013, № 282 від 27.09.2013, № 342 від 30.09.2013, № 343 від 30.09.2013, № 62 від 07.10.2013, № 63 від 07.10.2013, № 171 від 18.10.2013, № 204 від 21.10.2013, № 221 від 23.10.2013, № 241 від 25.10.2013, № 303 від 28.10.2013, № 304 від 28.10.2013

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з контрагентом.

Доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону «Про податок на додану вартість» роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Також, колегія суддів звертає увагу, що відомості, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідчать про те, що TOB «Базіс-Груп» зареєстровано в Голосіївському районі м. Києва та перебуває на обліку в ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві. Отже це підприємство мало і має необхідний обсяг цивільної правоздатності, оскільки на момент виконання договорів включене до ЄДР, про що свідчить відповідний витяг.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірного договору на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Доводи апелянта про те, що перевезення товару, відносно якого обумовлювалось виконання умов договору повинно бути підтверджене транспортними документами є необгрунтованими з огляду на те, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається перевізнику.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.06.2012 у справі № К-27230/10.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на відсутність в контрагента позивача достатніх виробничих потужностей, офісних та складських приміщень та інших основних засобів, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Щодо посилань апелянта на відсутність технічного персоналу у TOB «Базіс-Груп» колегія суддів звертає увагу, що, як зазначено в ухвалі ВАС України від 26.06.2013 у справі №К/9991/71450/12, укладення трудового договору - не єдиний спосіб залучення фізичних осіб до провадження необхідних дій у процесі виконання господарської операції. Податкове законодавство не ставить право платника податків на податковий кредит залежно від того, за рахунок яких ресурсів (власних чи залучених) здійснюється господарська операція.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32014100080000045, в якому встановлено, що невстановлені досудовим розслідуванням особи з метою прикриття незаконної діяльності направленої на пособництво легально діючим суб'єктам господарювання в ухиленні від сплати податків та подальшої конвертації безготівкових коштів у готівку використовували реквізити багатьох підприємств, зокрема і контрагент позивача ТОВ «Базіс-Груп», на рахунки, яких систематично перераховували грошові кошти разом з реально діючими суб'єктами підприємницької діяльності з огляду на наступне.

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Отже, відкриття кримінального провадження не може мати наслідком визнання правочинів, укладених раніше, недійсними, якщо це не буде прямо зазначено у вироку, винесеному судом за результатами розгляду такої справи.

При цьому, апелянтом не надано суду вирок суду, яким би було встановлено, що ТОВ «Базіс-Груп» був зареєстрований з метою прикриття незаконної діяльності, а не з метою здійснення господарської діяльності, передбаченої чинним законодавством України; що між позивачем і вказаною юридичною особою укладались фіктивні господарські угоди, в тому числі з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо, підроблялись первинні документи або що послуги від вказаного контрагента позивачу фактично не надавались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Базіс-Груп», а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 30.04.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.