Ухвала суду № 43963714, 28.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/235/15 Головуючий у 1-й інстанції: Катющенко В.П. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

28 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2015 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» до відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління у м. Києві, третя особа - ОСОБА_2 про визнання постанови протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернулося до суду першої інстанції із позовом, в якому просило: визнати протиправним рішення про накладення арешту згідно постанови № 32867813 від 12.06.2012 відділу ДВС Деснянського районного управління юстиції м. Києва про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати відділ ДВС Деснянського районного управління юстиції м. Києва звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2015 позов задоволено частково: зобов'язано відділ ДВС Деснянського районного управління юстиції м. Києва звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, накладеного постановою від 12.06.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 32867813; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням третя особа ОСОБА_2 звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 13.06.2007 між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір № 2706/0607/88-201, відповідно до якого банком надано позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 90 000, 00 доларів США на строк з 13.06.2007 по 13.06.2017 та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Також, 13.06.2007 між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 2706/0607/88-201-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 2714, відповідно до якого в забезпечення зобов'язань іпотекодавця, що визначені кредитним договором № 2706/0607/88-201 від 13.06.2007 у сумі 90 000,00 доларів США, остання передає в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Пунктом 10.3 зазначеного договору надано право іпотекодержателю обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, а пунктом 12.3.1 договору визначено, що задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статуту ПАТ «Омега Банк» (нова редакція), затвердженого річними Загальними зборами акціонерів АТ «Сведбанк» (протокол № 54 від 29.04.2013), вбачається, що ПАТ «Омега Банк» виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях ПАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях ВАТ «Сведбанк», яке в свою чергу виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк».

Згідно договору факторингу № 15 від 28.11.2012 ПАТ «Сведбанк» (банк) відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (фактор) свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначених у реєстрі заборгованості боржників, та договорів забезпечення, право на вимогу якої належить банку.

Згідно витягу № 39083703 01.12.2012 до Державного реєстру іпотек внесено зміни на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами, вилучено акціонерний комерційний банк «ТАС-Комерцбанк» та додано іпотекодержателя - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».

12.06.2012 постановою старшого державного виконавця відділу ДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Панченко І.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 32867813 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-5428, виданого 20.02.2012 Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 10 976, 29 грн., витрат по сплаті судового збору в розмірі 109,76 грн. та витрат на ІТЗ судового розгляду в розмірі 120 грн., накладено арешт на все майно та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належать ОСОБА_2, лише в межах суми стягнення: 11 206,05 грн.

ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», вважаючи рішення відповідача, викладене у постанові від 12.06.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 32867813 у частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, таким, що не відповідає вимогам статті 54 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки він має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з огляду на встановлені обставини справи та виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд першої інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, а саме - накладеного постановою від 12.06.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 32867813.

Апелянт у своїй скарзі посилається на факт укладення ПАТ «Омега Банк» та позивачем договору факторингу № 15 від 28.12.2012, що не відповідає дійсності, оскільки договір укладений між ПАТ «Сведбанк» та позивачем, із доданих документів не вбачається, що третя особа є стороною договору уступки права вимоги, оскільки в договорі про це не йдеться, а витяг, сформований позивачем, не містить об'єктивної інформації. Вказав, що позивач можливо є іпотекодержателем (за умов належного підтвердження), але не стягувачем у зобов'язаннях по кредитному договору, а відповідно, не має права вимагати погашення заборгованості та реалізовувати право іпотекодержателя в частині набуття права власності на предмет застави та іпотеки, що підтверджено ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.12.2013, якою у задоволенні заяви про заміну сторони у справі та видачу виконавчого листа на правонаступника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор» відмовлено. Також, на думку апелянта, позивач приховує реальну дату отримання інформації про наявність арешту майна та умисно не надає суду інформації про походження такої інформації, що ставить під сумнів сам факт існування арешту та порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, у зв'язку з зазначеним просив у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначений виконавчим документом.

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вжити передбачених цим законом заходів з примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 5 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державному виконавцю у процесі здійснення виконавчого провадження надано право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

З матеріалів справи вбачається, що 12.06.2012 постановою старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві Панченко І.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 32867813 при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-5428, виданого 20.02.2012 Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Приват Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 10 976,29 грн., витрат по сплаті судового збору в розмірі 109,76 грн. та витрат на ІТЗ судового розгляду в розмірі 120 грн., накладено арешт на все майно та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належать ОСОБА_2, лише в межах суми стягнення: 11 206,05 грн.

Вказана постанова винесена на підставі заяви представника ПАТ КБ «Приват Банк» від 01.06.2012, у якій представник стягувача просив державного виконавця накласти арешт та оголосити заборону на відчуження всього майна боржника в межах суми стягнення й накласти арешт шляхом внесення відповідних записів, у тому числі, до Єдиного реєстру заборон відчужень об'єктів нерухомого майна.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що рішення про накладення арешту згідно постанови ВДВС Деснянського районного управління юстиції м. Києва № 32867813 від 12.06.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, в частині накладення арешту на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 є правомірним та прийнятим на виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Більш того, станом на час винесення державним виконавцем постанови від 12.06.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 32867813, права позивача жодним чином порушені не були, оскільки, як зазначалось вище, ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» договір факторингу № 15 з ПАТ «Сведбанк» уклало 28.11.2012, тобто після винесення державним виконавцем постанови від 12.06.2012.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача про визнання протиправним рішення про накладення арешту згідно постанови № 32867813 від 12.06.2012 є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання ВДВС Деснянського районного управління юстиції м. Києва звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положень ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом, та відповідно частиною першою статті 33 Закону № 898-IV, за якою у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ст. 1 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно до частини 7 статті 3 Закону № 898-IV пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрів до 2013 щодо суб'єкта, 13.06.2007 у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано об'єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 13.06.2007 (реєстраційний номер обтяження: 5127324).

Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 12.06.2012 зареєстрована у зазначеному вище реєстрі 12.06.2012.

Відповідно до частини 2 статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, вимога позивача про зобов'язання відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м. Києва звільнити з-під арешту нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, а саме - накладеного постановою від 12.06.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у ВП № 32867813 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо доводів апелянта про те, що позивач є іпотекодержателем (за умов належного підтвердження), але не стягувачем у зобов'язаннях по кредитному договору, а відповідно, не має права вимагати погашення заборгованості та реалізовувати право іпотекодержателя в частині набуття права власності на предмет застави та іпотеки, що підтверджено ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.12.2013, якою у задоволенні заяви про заміну сторони у справі та видачу виконавчого листа на правонаступника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор» відмовлено колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 09.10.2012, яке набрало законної сили 27.11.2012, у цивільній справі № 2-1706/2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а також зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, зокрема, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 674 164, 97 грн., пеню у загальному розмірі 36 153,79 грн., у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 15.08.2013 у справі 754/13052/13-ц задоволено заяву ПАТ «Сведбанк» про заміну сторони виконавчого провадження, а саме, замінено сторону виконавчого провадження з публічного товариства «Сведбанк» на товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 11.12.2013 у справі № 22-ц/796/14040/2013 ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 15.08.2013 скасовано та постановлено нову, якою відмовлено публічному акціонерному товариству «Сведбанк» у задоволенні заяви про заміну сторони у справі та про видачу виконавчого листа на правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс».

При цьому, з мотивувальної частини зазначеної ухвали вбачається, що суд дійшов висновку про безпідставну заміну сторони виконавчого провадження, яке ще не відкрито, та по справі ще не виданий виконавчий лист. Разом з тим, апеляційний суд підтвердив правомірність висновків суду першої інстанції у частині набуття товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» права вимоги заборгованості за договором факторингу № 15 від 28.11.2012.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Більш того, з наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрів до 2013 щодо суб'єкта вбачається, що 01.12.2012 за № 5147502 зареєстровано тип обтяження: іпотека на підставі договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012; об'єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1; боржник за основним зобов'язанням: ОСОБА_2; розмір основного зобов'язання: 90000 доларів США; іпотекодержатель: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс».

Також, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на пропуск позивачем строків звернення до суду, оскільки ні представником третьої особи, ні відповідачем не надано суду жодних доказів, які б спростовували посилання позивача на ту обставину, що останній звернувся до суду одразу після того, як йому стало відомо про порушення його прав.

Крім того, оскільки позивач не є учасником виконавчого провадження, суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду у межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вимоги апелянта про закриття провадження у справі не підлягають задоволенню, оскільки ні з матеріалів справи, ні навіть з доводів апеляційної скарги не вбачається підстав для цього, виключний перелік яких встановлений ст. 157 КАС України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.03.2015 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 30.04.2015.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.