Постанова № 43963582, 27.04.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"27" квітня 2015 р. Справа № 918/1618/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Саврій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Рівненської області від 26.01.2015 р.

у справі № 918/1618/14 (суддя Політика Н.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

до відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про укладення договору на постачання теплової енергії

за участю представників сторін:

позивача: Бородавко А.П.;

відповідача: ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 26.01.2015 р. у справі №918/1618/14 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено. Визнано укладеним договір на постачання теплової енергії №1542 з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 25 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Рівнетеплоенерго та Рівненською міською радою було укладено договір оренди об'єкта централізованого теплопостачання - цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради. Відповідними листами позивачем на адресу відповідача було направлено для розгляду та підписання два примірники договору на постачання теплової енергії, однак, відповідач договір не підписав та будь-якої відповіді на пропозицію укласти договір не надав.

Судом першої інстанції було встановлено, що у матеріалах справи наявні докази того, що відповідач є споживачем теплової енергії, а саме того, що він є замовником технічних умов на влаштування вузла обліку теплової енергії.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції враховано відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про теплопостачання", "Правил користування тепловою енергією", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року №1198.

В обґрунтування своїх висновків, місцевий господарський суд вказав на те, що позивач неодноразово направляв на адресу відповідача для розгляду та підписання два примірники договору №1542 від 01 жовтня 2013 року. Однак, відповідач договір не підписав та будь-якої відповіді на пропозицію укласти договір не надав.

Також, суд зауважив, що позивачем був запропонований відповідачу проект договору саме на постачання теплової енергії, на який не розповсюджується положення типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Ураховуючи встановлені обставини у даній справі та положення діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Рівненської області від 26.01.2015 р. у справі №918/1618/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:

- згідно з пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року №1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі- продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання;

- договір, який надсилався позивачем для відповідача та який суд першої інстанції визнав укладеним, не відповідає вимогам до таких договорів. Договір постачання та договір купівлі-продажу - це різні за формою та суттю договори;

- в матеріалах справи наявні Акти експлуатаційної перевірки приладів обліку теплової енергії від 16.12.2013 року, від 13.01.2015 року, від 15.01.2015 року та Акт обстеження від 22.07.2014 року та від 24.01.2005 року, якими встановлено, що до приміщення, яке належить відповідачу, теплової енергії не надходить в зв'язку із перекриттям та опломбуванням вентилів, які регулюють подачу тепла в приміщення;

- доказом відсутності теплопостачання в приміщення відповідача є також показники теплового лічильника, які з 16.12.2013 року по 24.01.2015р. є незмінними;

- посилаючись в рішенні суду на Закон України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року №2633-IV, суд першої інстанції не врахував того, що всі зазначені норми вказують на обов'язок укладення договору на постачання теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією;

- законодавством України не передбачено обов'язку укладати договір на постачання теплової енергії у випадку відсутності використання теплової енергії з потенційним споживачем. ФОП ОСОБА_1 не є споживачем теплової енергії у зв'язку із відключенням (перекриттям) постачання тепла до приміщення, яке йому належить, а тому, відповідно, і обов'язку укладення договору не має;

- судом першої інстанції неодноразово вимагалося від позивача надати пояснення та розрахунок нарахування плати за транзитне тепло. Проте, позивачем не доведено, на підставі якої норми ним здійснено нарахування розміру використання транзитного тепла. Посилання на робочі проекти на реконструкцію системи теплопостачання та влаштування вузла обліку та регулювання теплової енергії в приміщенні ЦМК магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» є безпідставним, оскільки в цих документах відсутнє будь-яке нормативне обґрунтування таких розрахунків.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено позов за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції слід скасувати.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує, зокрема, наступне:

- 24.01.2015р. працівниками товариства в присутності відповідальної особи споживача було проведено обстеження підвального приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою АДРЕСА_2, при якому було встановлено, що через підвал проходять розподільчі трубопроводи системи централізованого опалення;

- згідно з п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопосатчальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва;

- ТОВ «Рівнетеплоенерго» був запропонований відповідачу проект договору саме на постачання теплової енергії, на який не розповсюджується положення типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення;

- статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Відповідно до положень вказаного Закону та Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, відносини з купівлі- продажу теплової енергії регулюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж постачання) теплової енергії між теплопостачальником і власником (будинку, групи будинків, житлового комплексу), або балансоутримувачем (ЖЕК, ОСББ, виконавець послуг, який надає послуги з управління та/або послуги із забезпечення гарячою водою, опаленням);

- на даний момент типова форма договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії не затверджена такий договір укладається сторонами з урахуванням норм законодавства, що регулює відносини у сфері теплопостачання та з дотриманням процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України;

- споживач у контексті Закону України "Про житлово-комунальні послуги" отримує не теплову енергію, а відповідну житлово-комунальну/комунальну послугу. Таким чином, відносини з надання житлово-комунальних послуг регулюються шляхом укладення договору про надання відповідних послуг між власником, або балансоутримувачем (будинку, групи будинків, житлового комплексу) та кінцевими споживачами (власниками приміщень таких будинків);

- відповідно до положень пункту 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору;

- з урахуванням положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (630-2005-п), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630, положення типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення на правовідносини з купівлі - продажу (постачання) теплової енергії не поширюються.

27 квітня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального права. Не заперечує, що підвальне приміщення є власністю відповідача. Крім того, за результатами обстеження приміщення встановлено, що лічильник вентилями перекритий. Відповідач заізолював транзитні стояки. Звертає увагу на те, що на законодавчому рівні не встановлено тарифи за транзитне пальне. Наголошує на тому, що суд першої інстанції, визнавши укладеним договір на постачання теплової енергії з 22 серпня 2013р. усупереч ст. 653 ЦК України не врахував, що у разі відсутності згоди однієї із сторін на укладення договору, останній вважається укладеним з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Також звертає увагу на те, що суб'єкт підприємницької діяльності не є споживачем теплової енергії у розумінні Закону.

З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 26.01.2015 р. у справі №918/1618/14 слід скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Додатково пояснив, що теплова енергія є товарною продукцією. Зауважує, що позивач укладає договори про надання послуг лише з фізичним особами, які є споживачами теплової енергії, а в даному випадку укладається договір на постачання теплової енергії.

З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається зі змісту позовної заяви, 25 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Рівнетеплоенерго та Рівненською міською радою було укладено договір оренди об'єкта централізованого теплопостачання - цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Теплотранссервіс" Рівненської міської ради. Вказаний договір укладений у відповідності з вимогами Закону України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності" від 21 жовтня 2010 року №2624-VI.

В матеріалах справи містяться копії листів №04-01/3725/3012 від 31 грудня 2013 року та №04-01/2128/1798 від 01 липня 2014 року, згідно з якими позивачем на адресу відповідача направлено для розгляду та підписання два примірники договору №1542 від 01 жовтня 2013 року на постачання теплової енергії (а.с. 13-16).

В матеріалах справи відсутні докази реагування відповідачем на пропозицію укласти договір. Відповідно, останнім договір не підписано.

В матеріалах справи наявний Акт від 22 липня 2014 року, згідно з яким комісією у складі інженера-інспектора Стасюк М.О., Чуйко Я.Є., начальника котельні мережевої дільниці №4 Невинний В.В.., в присутності представника балансоутримувача житлового будинку майстра ЖКП "Сонячне" Свинтозельського М.В., проведено обстеження системи централізованого опалення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", за адресою АДРЕСА_2 (а.с.17).

За результатами проведеного обстеження встановлено, що приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", знаходиться в цокольному поверсі 5-ти поверхового житлового будинку по АДРЕСА_2, та має спільну внутрішньобудинкову систему централізованого опалення. Система централізованого опалення приміщення має окремий ввід та обліковується приладом обліку теплової енергії. Через приміщення магазину проходять заізольовані транзитні стояки внутрішньобудинкової системи централізованого опалення житлового будинку в кількості (13 шт. O 20 мм L-3м). Система централізованого гарячого водопостачання в приміщенні відсутня.

Відповідно до довідки КП "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" №54 від 22 січня 2015 року повідомлено про те, що в комунальному підприємстві "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 31 грудня 2012 року на нежиле приміщення загальною площею 741,8 кв.м. (площа цокольного поверху 519,2 кв.м., площа підвалу 222,6 кв.м.), що знаходиться в АДРЕСА_2, зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 06.10.2005р., посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О.В., № 1842 (а.с. 87).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8753075 від 26.10.2005р. нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору дарування /ВСМ №753832 р № 1842/ 06.10.2005р/ посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського натаріального округу Сохацькою О.В., належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 84).

Також, до матеріалів справи долучено копію технічного плану приміщення за адресою: АДРЕСА_2, що належить відповідачу.

Згідно з Актом первинного прийняття лічильників теплової енергії від 24 січня 2014 року приміщення відповідача за адресою: АДРЕСА_2, «ІНФОРМАЦІЯ_1» маг., облаштоване приладом обліку теплопостачання. Зафіксовано кількість спожитого тепла за розрахунковий період. Вказаний акт засвідчений підписами представників КП «Теплотранссерівс» РМР, монтажної організації, споживачем та ДП «Рівнестандартметрологія» (а.с. 101).

Відповідно до Акта обстеження від 24 січня 2015 року працівниками товариства в присутності відповідальної особи споживача було проведено обстеження підвального магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_2, при якому було встановлено, що через підвал проходять розподільчі трубопроводи системи централізованого опалення, розрахунок тепловіддачі яких відображений в коригуванні до робочого проекту на реконструкцію системи теплопостачання та влаштування вузла обліку та регулювання теплової енергії в приміщені ЦМК магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_2 (а.с. 103).

В матеріалах справи також міститься акт експлуатаційної перевірки приладів обліку теплової енергії 29 березня 2013 року, який, окрім того, засвідчений підписом відповідача. В результаті експлуатаційної перевірки встановлено: цілісність встановлених пломб не порушено (а.с. 102).

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі виступає вимога позивача, адресована відповідачеві, щодо укладення договору на постачання теплової енергії № 1542 від 01.10.2013р.

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення чинного законодавства та фактичні обставини справи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з приписами частини третьої статті 184 ГК України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642, 643 ЦК України.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з приписами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Суд першої інстанції, погодивши укладення між сторонами договору на постачання теплової енергії, вказав на п. 2.1.4. "Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення" затвердженої наказом Мінбуду України від 31 жовтня 2006 року №359, відповідно до якого загальна кількість теплової енергії на опалення МЗК визначається з урахуванням втрат теплової енергії розподільчими трубопроводами системи опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі.

При цьому, як стверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8753075 від 26.10.2005р. та копією технічного плану приміщення за адресою: АДРЕСА_2, зазначене нежиле приміщення належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с. 84). Вказаний факт не заперечувався представниками сторін в судових засіданнях суду апеляційної інстанції.

Згідно з Положенням про систему технічного обслуговування, ремонту та реконструкції жилих будівель в містах і селищах України, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово - комунальному господарству № 135 від 31.12.1991р., який втратив чинність згідно з Наказом Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства № 76 від 17.05.2005р. "Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій", визначено, що термін "місця загального користування" являє собою синонім терміна "допоміжні приміщення" і не рекомендується до вживання. З урахуванням відсутності роз'яснення терміну "місця загального користування" та, за наявності визначення терміну "допоміжні приміщення" в Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства № 76 від 17.05.2005р., колегія суддів відзначає, що фактично термін "допоміжні приміщення" за своїм змістом та суттю є аналогічним терміну "місця загального користування".

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Державного комітету України з питань житлово - комунального господарства № 76 від 17.05.2005р., допоміжні приміщення житлового будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

У ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

З урахуванням природи поняття "допоміжні приміщення" колегія суддів констатує, що належне ФОП ОСОБА_1 на праві приватної власності нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_2, не є місцем загального користування, оскільки є власністю відповідача.

Закон України "Про теплопостачання" регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності.

Статтею 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно з ч. 1 ст. 24 наведеного Закону, споживач теплової енергії, зокрема, має право на приєднання до теплової мережі відповідно до нормативно-правових актів.

Отже, на рівні чинного законодавства не передбачено обов'язку укладати договір на постачання теплової енергії у випадку відсутності використання теплової енергії власником відповідного приміщення.

При цьому, факт відсутності постачання до приміщення відповідача теплової енергії підтверджується Актами експлуатаційної перевірки приладів обліку теплової енергії від 13.01.2015р., 15.01.2015р., згідно яких встановлено, що транзитні стояки, що проходять в підвал та приміщення магазину заізольовані, нагрівальні прилади на транзитних стояках відсутні, та Актом обстеження від 22.07.2014р., яким встановлено, що система централізованого гарячого водопостачання у приміщенні відповідача відсутня (а.с. 17, 82, 83).

Встановлені факти у даніій справі свідчать про те, що відповідач не користується послугами з теплопостачання та не отримує теплову енергію від позивача, оскільки його мережа перекрита та опломбована працівниками позивача.

Таким чином, при визначенні порядку розрахунків за договором на постачання теплової енергії застосування формули на підставі Методики розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, згідно якої загальна кількість теплової енергії на опалення МЗК визначається з урахуванням утрат теплової енергії розподільчими трубопроводами системи опалення будинку, прокладеними в підвалі або на горищі, у даному випадку не є доцільним. Адже, приміщення, яке належить відповідачеві на праві власності, не є місцем загального користування, а відповідач не є споживачем теплової енергії у розумінні Закону.

Усупереч наведеним вище нормативно-правовим положенням та фактичним даним у даній справі, судом першої інстанції помилково було застосовано Методику розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення, затвердженої наказом Мінбуду України від 31 жовтня 2006 року №359, при вирішенні даних спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" термін комунальні послуги вживається в такому значенні: результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо - та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

За умовами п.п. 1, 2 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007р. № 1198, правила користування тепловою енергією визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії. Правила є обов'язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.

Згідно з п. 3 наведених Правил, споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

З огляду на сферу дію Закону України "Про теплопостачання", який регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форми власності, та з урахуванням змісту комунальних послуг відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги", колегія суддів констатує, що постачання теплової енергії є однією із складових комунальних послуг.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

За приписами частини 4 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.

Отже, у розумінні наведених вище норм Законів, відповідач у даному випадку у разі укладення договору на теплопостачання повинен бути наділений статусом споживача комунальних послуг з теплопостачання. Тобто, фактично відповідач має отримувати (споживати) теплову енергію. Натомість, як підверджується матеріалами справи, зокрема, Актами експлуатаційної перевірки приладів обліку теплової енергії від 13.01.2015р., 15.01.2015р. та Актом обстеження від 22.07.2014р., відповідач не отримує ні послуги з теплопостачання, ні теплову енергію, відповідно, не є споживачем зазначених послуг в силу дії Законів України "Про теплопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Досліджуючи примірник договору на постачання теплової енергії № 1542, зокрема, в частині визначення розрахунку за транзитне опалення в розмірі 1, 94 Гкал в рік, про укладення якого з вимогою звернувся позивач, колегія суддів зважає на таке.

За приписами ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 цього ж Закону стандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг розробляють і затверджують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері технічного регулювання, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень та згідно із законодавством.

Як було встановлено вище, через нежиле приміщення відповідача проходять транзитні стояки, які є заізольованими.

При цьому, пунктом 28 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630, визначено, що споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

Підстави і порядок оплати споживачами послуг з централізованого опалення транзитних трубопроводів зазначеним нормативним актом не передбачений взагалі. Методика нарахування плати за користування ізольованими транзитними трубопроводами відсутня.

Також колегія суддів зважає на те, що позивач, мотивуючи свої позовні вимоги, вказує на положення "Правил користування тепловою енергією", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року №1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, та на положення ст. 24 Закону України "Про теплопостачання", ст. 20 Закону України "про житлово - комунальні послуги", якими передбачено укладення договору на постачання теплової енергії.

При цьому, суд апеляційної інстанції ураховує той факт, що укладення договору купівлі-продажу теплової енергії та договору на постачання теплової енергії за своєю правовою природою є взаємовиключними поняттями.

Таким чином, позивачем не обгрунтовано належними засобами доказування факт виникнення у відповідача обов'язку щодо укладення договору на постачання теплової енергії.

Натомість, суд першої інстанції, при задоволенні позовних вимог, не врахував дійсних фактичних обставин справи, зокрема, в частині встановлення того факту, що нежиле приміщення відповідача не є місцем загального користування, а сам відповідач не є споживачем комунальних послуг з теплопостачання, що виключає в перспективі обов'язок в останнього по укладенню договору наведеного змісту з теплопостачальною організацією.

Крім того, судом першої інстанції не враховано те, що на законодавчому рівні не визначено тариф та методики нарахування плати за втарту тепла та користування транзитними трубопроводами.

За таких обставин, суд першої інстанції допустив неправомірне застосування до даних правовідносин вказаної вище Методики розрахунку, що в сукупності зумовило прийняття неправомірного рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що доводи скаржника стосовно відсутності визначених законом підстав для задоволення позову є цілком обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду Рівненської області від 26.01.2015 р. у справі №918/1618/14 слід скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволити.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 26.01.2015 р. у справі №918/1618/14 скасувати.

Прийняти нове рішення. В задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м. Рівне, вул. Д.Галицького, буд. 27, код ЄДРПОУ 36598008) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33024, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) - 609 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Справу №918/1618/14 повернути в господарський суд Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Саврій В.А.