Постанова № 43963453, 28.04.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р.

Справа № 916/3037/13

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання О.М. Шитря

за участю представників сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали;

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД”

на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2015

у справі №916/3037/13

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД”

до відповідача: Ізмаїльської міської ради

про визнання частково недійсним рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 №917-IV та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013р. товариство з обмеженою відповідальністю Одісей ЛТД” (далі- ТОВ Одісей ЛТД”) звернулось з позовом з урахуванням заяви від 09.12.2013 (вх.№37605/13 від 09.12.2013) до Ізмаїльської міської ради про визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради №917-ІV від 24.01.2005 в частині припинення права постійного користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м. Ізмаїлі, визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради №917-ІV від 24.01.2005 в частині надання в довгострокову оренду земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Ізмаїл по вул. Шевченка, 104 товариству з обмеженою відповідальністю "Одісей ЛТД", а також про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005, укладеного між Ізмаїльською міською радою та ТОВ "Одісей ЛТД", який зареєстровано в Одеській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 18.05.2005 №040450700046, з моменту його укладення (том І а.с. 2-4, 113-114).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.02.2015 у справі №916/3037/13 (головуючий суддя Ю.А. Шаратов, судді: О.А. Демешин, Л.В. Лічман) у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД” звернулось з апеляційної скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2015 у справі №916/3037/13 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 28.04.2015 представники сторін участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (том ІІІ а.с. 173, 174-176), при цьому скаржник надіслав клопотання вх.№1041/15/Д1 від 22.04.2015, №1041/15/Д2 від 27.04.2015 про розгляд апеляційної скарги за відсутності його представника, в яких також повідомив, що підтримує вимоги апеляційної скарги в повному обсязі (том ІІІ а.с.177-179). Власну правову позицію щодо апеляційної скарги відповідач висловив у судовому засіданні 24.03.2015, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі договору купівлі-продажу від 27.06.1997, укладеного з колективним підприємством «Ізмаїльска спецавтобаза», та свідоцтва про право власності від 09.09.1999 №40, виданого Ізмаїльською міською радою відповідно до рішення від 01.07.1999 №546, позивач є власником 14/25 частки домоволодіння, розташованого за адресою: м. Ізмаїл, вул. Шевченка, 104 (том І а.с. 64- 69).

Рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 19.02.1998 №279 вирішено надати товариству з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД” в постійне користування земельну ділянку площею 1,29 га по вул. Шевченка, 124 (104) для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд, адміністративно – побутових будівель та інших споруд (спецавтобаза), а також видати державний акт на право постійного користування землею (том І а.с. 94). Вказане рішення затверджено рішенням Ізмаїльської міської ради від 25.02.1998 №174-ХХІІ (том І а.с. 93).

02.04.1998 на підставі зазначеного рішення Ізмаїльської міської ради товариству з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД ” видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД28 №005114, яка розташована у м. Ізмаїлі по вул. Шевченка, площею – 1,2868 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд адміністративно - побутових будівель і інших споруд. Цей акт зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №56. Даний акт містить відмітку про зміни в землекористуванні, якими в постійне користування надано ще земельну ділянку площею – 0,18 га згідно рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міськради від 16.08.2001 № 908 (том І а.с. 17-20, 105).

Межі вказаної земельної ділянки визначено згідно акту про встановлення розташування меж земельної ділянки в натурі від 23.10.1997, додатку до нього від 2004 року (14776 кв.м.), збірного плану власників землі та землекористувачів, плану меж земельної ділянки (1,2868 га) та ситуаційного плану (том І а.с. 96, 103, 109, 104).

15.10.2004 ТОВ „Одісей ЛТД” звернулось з заявою №149 до Ізмаїльської міської ради з проханням надати в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 1,4776 га для експлуатації спецавтобази в м. Ізмаїлі по вул. Шевченка, 104 (том І а.с.12).

Рішенням Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 №917-IV вирішено: 1)припинити товариству з обмеженою відповідальністю «Одісей ЛТД» право користування земельною ділянкою по вул. Шевченко, 104; 2)затвердити проект відведення земельної ділянки в довгострокову оренду строком на 49 років для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченко, 104; 3) надати в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 1,4776 га за рахунок земель автомобільного транспорту із земель запасу для експлуатації спецавтобази по вул. Шевченко, 104; 4)встановити орендну плату у розмірі 1,2 % від грошової оцінки землі на рік з щорічним збільшенням на 0,05%; 5)зобов’язати виконувати вимоги статті 96 Земельного кодексу України; 6)доручити міському відділу земельних ресурсів підготувати проект договору оренди земельної ділянки та надати його для підписання міському голові; внести відповідні зміни до земельно-кадастрової документації; 7) видати ТОВ „Одісей ЛТД» договір оренди земельної ділянки (том І а.с. 16).

На підставі зазначеного рішення 14.02.2005 між Ізмаїльською міською радою (“орендодавець”) та ТОВ „Одісей ЛТД” (“орендар”) було укладено договір оренди земельної ділянки (далі – договір від 14.02.2015), за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове (на 49 років), платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, загальною площею 1,4776 га, яка знаходиться в м. Ізмаїлі по вул. Шевченка, 104 (том І а.с. 13-15, 110-111).

Вказаний договір зареєстрований в Одеській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі землі вчинено запис від 18.05.2005 №040450700046.

Предметом спору у даній справі є, зокрема, вимоги ТОВ Одісей ЛТД” про визнання недійсним рішення Ізмаїльської міської ради №917-ІV від 24.01.2005 в частині припинення права постійного користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104 в м. Ізмаїлі та в частині надання ТОВ "Одісей ЛТД" в довгострокову оренду земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Ізмаїл по вул. Шевченка, 104.

Прийняте рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 №917-IV про надання в довгострокову оренду товариству з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД” земельної ділянки є актом ненормативного характеру, яке вичерпало свою дію внаслідок його виконання.

Скасування такого акту не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства шляхом оскарження правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою.

Саме таку правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 11.11.2014 по справі №21-405а14.

Враховуючи наведене, позов, предметом якого є оскарження ненормативного акту, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, так як оспорене рішення Ізмаїльської міської ради вичерпало свою дію шляхом його виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у товариства з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД” виникло право оренди на земельну ділянку і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Вказане свідчить про те, що обраний товариством з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД” спосіб захисту порушених прав шляхом визнання частково недійсним рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 №917-IV не забезпечує його реального захисту, а тому підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Позивач також просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 14.02.2005 з посиланням, зокрема, на приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України та статей 92, 124, 142 Земельного кодексу України, а також рішення Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005, з тих підстав, що у 2004р. уповноваженими особами міської ради, шляхом введення в оману, директора ТОВ "Одісей ЛТД" було переконано про необхідність написання заяви про виділення земельної ділянки в оренду, яка була останнім подана з огляду на тиск посадовців, у зв'язку з чим на підставі заяви позивача №149 від 15.10.2004 Ізмаїльська міська рада прийняла оскаржуване рішення, яким припинила право користування ТОВ "Одісей ЛТД" земельною ділянкою по вул. Шевченка, 104, надавши її в оренду товариству строком на 49 років, на підставі чого було укладено оскаржуваний договір оренди землі від 14.02.2005.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду також погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 14.02.2005 враховуючи таке.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

В силу частини першої статті 231 Цивільного кодексу України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”).

У пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Згідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В порушення вказаної норми позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження укладення ним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2005 під впливом обману, зокрема, наявності умислу в діях відповідача, самого факту обману тощо.

Враховується колегією суддів також наступне.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосфера, повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За приписами пункту 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно з пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 N 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 "У справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками)", встановлено, що ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002.

У пункті 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України йдеться про переоформлення права власності або оренди громадянами та юридичними особами, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві. Переоформлення також має два значення: повторити оформлення і оформити заново, за новими правилами, однак Рішенням Конституційного Суду України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення вказаного пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.

Разом з цим, пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 встановлено, що положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, подання відповідачу ТОВ „Одісей ОТД” заяви від 15.10.2004 №149 про надання земельної ділянки в оренду та прийняття на її підстави рішення Ізмаїльської міської ради від 24.01.2005 № 917-ІV, відбулося до ухвалення рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005.

Відтак, з огляду на зміст пункту 2 резолютивної частини цього рішення щодо дії його в часі, застосування до відносин сторін положень пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо переоформлення товариству з обмеженою відповідальністю "Одісей ЛТД" права постійного користування орендною земельною ділянкою на право оренди на неї було правомірним.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Вказаними нормами не встановлено вимог щодо змісту та форми заяви землекористувача про відмову від права постійного користування земельною ділянкою. Законодавством також не передбачено можливості одночасного користування земельною ділянкою на праві постійного користування та праві оренди.

За таких обставин та враховуючи те, що до Ізмаїльської міської ради із заявою від 15.10.2004 №149 про надання земельної ділянки в оренду звернувся землекористувач, який вже мав на неї право постійного користування, і звернувся саме на виконання норм діючого на момент звернення законодавства щодо необхідності переоформлення права користування земельною ділянкою з права постійного користування землею на право оренди земельної ділянки, такі дії ТОВ "Одісей ЛТД" є тотожними добровільній відмові позивача від земельної ділянки в порядку встановленому частиною третьою статті 142 Земельного кодексу України, адже позивач не міг не усвідомлювати їх значення та правові наслідки.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, а тому колегія суддів не розглядає доводи сторін щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Перевіривши відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував умови спірного договору, його правові наслідки та зміст зобов’язальних відносин сторін; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм матеріального права при прийнятті рішення від 11.02.2015 не знайшли свого підтвердження. Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі щодо порушення відповідачем процедури прийняття рішення про припинення права постійного користування землею, колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки зазначені обставини не були предметом розгляду в суді першої інстанції та про їх наявність позивач не зазначав. За таких обставин, підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Одісей ЛТД” залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2015 у справі №916/3037/13 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 30.04.2015.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна