Постанова № 43963411, 14.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2015 р. Справа№ 910/7635/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

ОСОБА_1

за участю представників сторін:

від Прокуратури: ОСОБА_2 - прокурор відділу;

від позивача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю

від відповідача-1: ОСОБА_4 - представник за довіреністю

від відповідача-2: ОСОБА_5, дов. № 236 від 16.09.2014р.

від третьої особи -1: не з'явились;

від третьої особи -2: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника Прокурора міста Києва

на рішення

Господарського суду міста Києва

від 20.10.2014 р.

у справі № 910/7635/13 (судді: Лиськов М.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до 1) Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; 2) Фонду державного майна України

третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Київська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСУ"

про визнання права власності на нежитлову будівлю за набувальною давністю

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і Фонду державного майна України та просило суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на чотирьохповерхову нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І.Шевцова, буд. 5 літ. Б.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, починаючи з 05.01.2000 та на момент звернення до господарського суду з даним позовом відкрито, добросовісно володів та продовжує володіти спірною будівлею, інше не встановлено законом чи рішенням суду, норми ст. 344 ЦК України розповсюджуються на цивільні відносини за даним спором, зважаючи на п. п. 4, 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, отже, існують підстави для визнання за позивачем права власності на спірне приміщення за набувальною давністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 р. рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 20.08.2014 по справі № 910/7635/13 касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.05.2014 у справі № 910/7635/13 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.10.2014 року у справі № 910/7635/13 позов до Фонду державного майна України задоволено повністю. Визнано за Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І. Шевцова, буд. 5 літ. "Б". Стягнуто з Фонду державного майна України на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" 51 799,25 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим судом порушено приписи ст.ст.4-2, 4-3, 33, 111-12 ГПК України, невірно застосовано вимоги ст.ст.328, 344 ЦК України, що призвело до постановлення необгрунтованого та незаконного рішення, яке підлягає касуванню.

Апелянт зазначає, що місцевим судом порушено вимоги ст.ст.4-2, 4-3, 111 -12 ГПК України, оскільки місцевий суд взяв до ті лише доводи позивача щодо добросовісності користування майном та не встановив обставини щодо добросовісності заволодіння спірним майном. Як наслідок, суд невірно застосував приписи ст.ст.328, 344 ЦК України і рахував, що після проведення корпоратизації УДПЕЗ «Укртелеком» його правоонаступник - ПАТ «Укртелеком» було обізнано, що спірне майно не увійшло до його статутного фонду, а тому залишилося державним. Тобто позивач не міг бути не обізнаний, яке саме майно він отримав у процесі корпоратизації, а яке залишилося державним.

Також апелянт зазначає, що в порушення вимог ст. 4-2 ГПК України місцевий суд не надав належної оцінки доводам Фонду державного майна України про те, що спірне майно наявне у переліку державного майна, яке не увійшло до статутного фонду ПАТ «Укртелеком», але перебуває у нього на балансі, складеного за результатами оцінки майна під час корпоратизації.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, Фондом державного майна України та Держспецзв'язком 18.10.2011 видано спільний наказ «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Уртелеком», але перебуває у нього на балансі». Відповідно до зазначеного наказу ПАТ «Укртелеком» надало відповідний перелік майна, в якому наявна спірна будівля. Тобто своїми діями позивач підтвердив свою обізнаність про те, що спірне майно до його статутного фонду не увійшло та залишається державним.

На думку апелянта місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що відсутність дій щодо управління майном з боку державних органів є одним із доказів добросовісного володіння будівлею ПАТ «Укртелеком». Оскільки невжиття державними органами дій щодо управління спірним майном жодним чином не змінює його правового статусу та не припиняє право державної власності на будівлю (ст.344 ЦК України).

Водночас суд дійшов безпідставного висновку, що вчинення товариством по ремонту будівлі, сплати відповідних комунальних послуг та вжиття цих дій щодо майна беззаперечно свідчить про добросовісність володіння майном з боку позивача. Зазначені дії товариства свідчать лише про вжиття заходів з обслуговування майна, а не про добросовісність заволодіння ним. Водночас зазначені дії жодним чином не спростовують факт обізнаності «Укртелеком» щодо користування чужим, державним майном.

В судове засідання представники третіх осіб не з»явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Вислухавши думку представників сторін, враховуючи що треті особи повідомлялись про час та місце розгляду справи, проте не скористались своїми правами, передбаченим статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 14.04.2015 року за відсутності представників третіх осіб.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія встановила наступне.

14.07.1959 виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було прийнято рішення № 1108 "Про відвод земельної ділянки Київській міській телефонні мережі під будівництво вузлової районної АТС", яким вирішено відвести Київській міській телефонні мережі земельну ділянку площею 0,8 га під будівництво вузлової районної автоматичної телефонної станції по провулку Пархоменка № 3 у Жовтневому районі м. Києва.

У 1960-х роках провулок Пархоменка у м. Києві було частково перейменовано на вул. ОСОБА_6, у тому числі і дана земельна ділянка була розміщена вже на вул. ОСОБА_6.

На земельній ділянці, відведеній під будівництво районної вузлової АТС, у 1962-1963 роках Київською міською телефонною мережею збудовано вузлову районну автоматичну телефонну станцію, яка включала в себе ряд будівель, призначених для обслуговування районного вузла зв'язку, у тому числі і гуртожиток для проживання працівників зв'язку.

Будівля АТС та відповідний гуртожиток (літ "Б") розташовувались по вул. І.Шевцова, 5.

Наказом Міністерства зв'язку УРСР № 345 від 17.11.1987 р. вирішено створити з 15.12.1987 р. Київське виробниче об'єднання електрозв'язку (ВО "Київелектрозв'язок") з включенням до його складу на правах структурних підрозділів Київської міської телефонної мережі, Печерського, Центрального, Дарницького, Подільського, Жовтневого телефонних вузлів, телефонно-телеграфної станції, ремонтно-будівельного управління, 91-ого загону ВОХР. З огляду на наведене, вищевказані будівля АТС та гуртожиток перейшли у 1987 році до складу ВО "Київелектрозв'язок". На той час будинок гуртожитку по вул. Шевцова, 5 літ "Б" перебував на балансі Жовтневого телефонного вузла.

01.04.1993 дану будівлю гуртожитку по вул. Шевцова, 5 було передано з балансу Жовтневого телефонного вузла Київського виробничого об'єднання електрозв'язку на баланс Ремонтно-будівельного управління Київського виробничого об'єднання електрозв'язку, про що свідчить відповідний акт, затверджений ВО "Київелектрозв'язок".

Наказом Міністерства зв'язку України № 87 від 23.06.1993 "Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв'язку" перейменовано ВО "Київелектрозв'язок" в Київське міське підприємство електрозв'язку "Київелектрозв'язок" (п. 1.2 наказу) та вирішено створити Об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок", до складу якого ввести ряд підприємств, зокрема і Київське міське підприємство електрозв'язку "Київелектрозв'язок" (п. 4.1. наказу). Вказане об'єднання зареєстровано 15.12.1993 р..

Внаслідок вказаної реорганізації Об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок" набуло права на будівлю гуртожитку по вул. І. Шевцова, 5 (літ. "Б").

У 1994 році відбулось перейменування Об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок". Зокрема, наказом Міністерства зв'язку України № 168 від 29.11.1994 р. "Про зміну скороченої назви Українського об'єднання електрозв'язку "Укрелектрозв'язок" вирішено присвоїти Українському об'єднанню електрозв'язку скорочене найменування об'єднання "Укртелеком".

30.05.1995 Міністром зв'язку України затверджено статут Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком". Відповідно до вказаного статуту Українське об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" засновано на державній власності, до складу якого ввійшло, у тому числі, Київське міське державне підприємство електрозв'язку "Київелектрозв'язок".

Чергова реорганізація Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" мала місце на підставі наказу № 30 від 11.02.1998р. Державного комітету зв'язку України, пунктом 2 якого вирішено реорганізувати Українське об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв'язку "Укртелеком" (УДПЕЗ "Укртелеком"). Згідно з даним наказом підлягали реорганізації до 01.07.1998 державні підприємства електрозв'язку, що входили до Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком", шляхом їх приєднання до УДПЕЗ "Укртелеком", серед яких і Київське міське державне підприємство електрозв'язку "Київелектрозв'язок".

Пунктами 7, 8 вищевказаного наказу № 30 вирішено визнати УДПЕЗ "Укртелеком" правонаступником Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком", а також державних підприємств електрозв'язку, що підлягають реорганізації.

Таким чином, УДПЕЗ "Укртелеком" стало правонаступником Українського об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" та Київського міського державного підприємства електрозв'язку "Київелектрозв'язок" в тому числі і щодо володіння і користування будівлею гуртожитку по вул. І. Шевцова, 5 (літ. "Б").

Статут УДПЕЗ "Укртелеком" зареєстровано Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва 06.04.1998, відповідно до якого воно засновано на державній власності і, яке належить йому на правах повного господарського відання.

У 1999 році відбулась корпоратизація УДПЕЗ "Укртелеком", внаслідок якої створено Відкрите акціонерне товариство (далі ВАТ) "Укртелеком".

Зокрема, 27.12.1999 наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 155 "Про створення ВАТ "Укртелеком" та затвердження його статуту" вирішено створити Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком". Засновником ВАТ "Укртелеком" виступив Державний комітет зв'язку та інформатизації України.

Будівля гуртожитку за адресою: м. Київ, вул. І Шевцова, буд. 5 літ. "Б" не ввійшла до майна, що включається до статутного фонду ВАТ "Укртелеком", однак залишилась на балансі останнього.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Адміністрації державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і Фонду державного майна України та просило суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на чотирьохповерхову нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І.Шевцова, буд. 5 літ. Б.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є правонаступником Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком", яке у свою чергу є правонаступником Об'єднання електрозв'язку "Укртелеком" ("Укрелектрозв'язок") та безперервно і відкрито володіє будівлею № 5 літ. "Б" по вул. І. Шевцова у м. Києві. Про факт відкритого володіння даною будівлею, за твердженнями позивача свідчить те, що він з 05.01.2000 р. неодноразово здійснював ремонтні роботи даної будівлі з залученням сторонніх юридичних осіб підрядних організацій, укладав відповідні договори на тепло, електро та водопостачання і водовідведення, був ініціатором переведення даної будівлі з жилого фонду до нежилого фонду, у зв'язку з чим вступав у правовідносини з органами місцевого самоврядування; позивач жодним чином не приховував факту володіння даною будівлею; ним здійснено суттєве покращення даної будівлі, що призвело до збільшення її балансової вартості майже в 10 разів порівняно з її вартістю на момент корпоратизації.

Разом з цим, позивач зазначає, що строк добросовісного, відкритого та безперервного володіння Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" будівлею 5 літ "Б" по вул. І. Шевцова у місті Києві є достатнім для звернення Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" з позовом про визнання права власності на дану будівлю за набувальною давністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання за Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Київ, вул. І. Шевцова, буд. 5 літ. "Б" виходячи з тих підстав, що позивач набув право власності на підставі ст. 334, ч.1 ст. 328, ЦК України, а також з вимог ст. 392 ЦК України.

Однак, колегія не може погодитись з таким висновком суду виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Дана стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна; встановлення характеру володіння (добросовісне і недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна - упродовж 10 років, а для рухомого майно - 5 років).

Відтак, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, крім безперервного відкритого володіння упродовж 10 років нерухомим майном, є встановлення обставин добросовісного заволодіння таким майном у розумінні приписів ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, тобто коли особа не знала і не могла знати, що вона заволоділа чужим майном.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний об'єкт перебуває на балансі позивача та в процесі корпоратизації підприємства не увійшов до статутного фонду товариства, однак позивач не міг бути не обізнаний, яке саме майно він отримав у процесі корпоратизації, а яке залишилося державним. Таким чином висновок місцевого суду про те, що позивач не був обізнаний про знаходження спірної будівлі у власності держави не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 73 ГК України до моменту корпоратизації державне майно закріплюється за державним підприємством на праві господарського відання.

Після корпоратизації державне майно, що не увійшло до статутних капіталів,утворених у процесі корпоратизації господарських товариств, перебуває на балансі таких товариств відповідно до акту оцінки майна під час корпоратизації, плану розміщення акцій господарського товариства, умов договору купівлі - продажу об'єкта приватизації, договору безоплатного зберігання, договору найму (оренди) тощо. При цьому, обсяг речових прав балансоутримувача щодо такого майна визначається згідно з наведеними вище документами.

Відповідно до п. 11 Положення про порядок корпоратизації підприємств, що приватизуються, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508 рішення про створення ВАТ «Укртелеком» було прийнято наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 27.12.1999 № 155 «Про створення ВАТ «Укртелеком» та затвердження його статуту».

Згідно з п 1.3. Положення установлено, що забезпечення реалізації Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, відповідно до Законів України "Про управління об'єктами державної власності", "Про Фонд державного майна України" здійснює Фонд державного майна України.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 777-р «Деякі питання управління державними корпоративними правами ВАТ «Укртелеком»» Кабінетом Міністрів України прийнято пропозицію Фонду щодо передачі йому повноважень з управління державними корпоративними правами ВАТ «Укртелеком».

Згідно з п. 1.2 Положення «Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі», яке затверджено наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19 травня 1999 р. № 908/68 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 червня 1999 р. за № 414/3707 (далі - Положення) його норми застосовуються при управлінні державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але залишилося у них на балансі.

Способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, визначені п. 1.4 вказаного Положення (в редакції на час корпоратизації), якими є:

- здійснення приватизації відповідно до Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Державної програми приватизації на 1999 рік, затвердженої Указом Президента України від 27.02.99 N 209/99, та інших нормативно-правових актів про приватизацію;

- передача майна в оренду відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна";

- передача майна у комунальну власність у порядку, передбаченому Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності";

- передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.98 N 1482;

- передача майна господарським товариствам на умовах договору схову.

Відповідно до п. 1.4.1 Положення при визначенні способу управління попередньо аналізуються висновки інвентаризаційних комісій про результати інвентаризації державного майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, але перебуває на їх балансі. Пріоритетним при обранні способу управління державним майном є спосіб його приватизації. Якщо відповідне державне майно не підлягає приватизації, то застосовуються наступні за черговістю способи управління, викладені у п. 1.4.

Також пунктом 1.4.2 Положення передбачено, що при потребі обрання іншого з перерахованих способів управління державним майном та за умови відповідності обраного в даному разі способу чинному законодавству державні органи приватизації створюють Комісію, залучаючи фахівців відповідного органу приватизації, відповідного галузевого міністерства (іншого центрального органу виконавчої влади), органу місцевого самоврядування (місцевої державної адміністрації) та представників господарських товариств тощо. На підставі висновку Комісії видається наказ державного органу приватизації, яким визначається спосіб управління майном.

Для зняття з балансу господарських товариств майна, яке є державною власністю та не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, відповідним органом приватизації залучається уповноважений представник господарського товариства (п. 1.4.3 Положення).

Реалізацію цього Положення було покладено на Фонд державного майна України (п. 3 наказу від 19.05.1999, № 908/68).

Таким чином, Фонд державного майна України визначає спосіб управління та вчиняє дії для зняття спірного майна з балансу.

ІІАТ «Укртелеком» дії щодо державної реєстрації права власності на спірне майно за собою не вживало, а звернулося до суду лише зі сплином десятирічного строку, який визначено законодавством для можливості визнати право власності за набувальною давністю.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» 21.09.2011 № 902-р, Фонд визначено органом управління 01.06.2013 (наказ Фонду та Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації від 01.06.2013 № 750/302 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна та Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації від 12 грудня 2012 р. № 3975/724 (із змінами).

До сфери управління Фонду спірне майно було віднесено згідно з наказом Фонду та Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації від 01.06.2013 № 750/302 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна та Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації від 12 грудня 2012 р. № 3975/724 (із змінами)».

Фондом Державного майна України було розроблено проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (прийнято Кабінетом Міністрів України 21.09.2011 за № 902-р).

Вказаним розпорядженням встановлено завдання щодо розмежування функцій управління зазначеним державним майном між Фондом та Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації. При цьому з метою ідентифікації об'єктів управління з урахуванням вимог Методики проведення інвентаризації об'єктів державної власності, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2005 № 1121, стосовно позапланового проведення інвентаризації у процесі передачі державного майна до сфери управління іншого органу державної влади, актом передбачено проведення Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» інвентаризації державного майна, що не увійшло до статутного капіталу цього товариства, але обліковується на його балансі станом на 30.09.2011.

Відповідно до Наказу Фонду держаного майна України та Держспецзв'язку від 18 жовтня 2011 р. № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до його статутного капіталу, але перебуває на його балансі (далі - державне майно), складений на підставі описів інвентаризації зазначеного майна станом на 30.09.2011. При цьому, у зазначеному переліку містяться відомості про державне майно - будинок чотирьохповерховий (гуртожиток), розташований за адресою: м. Київ, вул. І. Шевцова, буд. 5 літер. "Б" (інв.№ 05541-01).

У процесі опрацювання переліку, надісланого ПАТ «Укртелеком», та наявного у Фонді переліку державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, за результатами оцінки майна під час корпоратизації у 1999 році, та державного майна, яке було вилучено із статутного капіталу ПАТ «Укртелеком» відповідно до наказу Фонду від 31 серпня 2001 р. № 1592, було виявлено невідповідність найменувань державного майна, його кількості, інвентарних номерів та балансоутримувачів - структурних підрозділів ПАТ «Укртелеком», що були змінені товариством.

В переліку державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, за результатами оцінки майна під час корпоратизації у 1999 році, також містяться відомості будинку чотирьохповерхового (гуртожитку), розташованого за адресою: м. Київ, вул. І. Шевцова, буд. 5 літер. "Б" (інв. № 05541-01), балансовою вартістю 300 316 грн., у зв'язку з чим до спільного наказу від 18 жовтня 2011 р. № 1497/283 були внесені зміни наказом від 15.05.2012 № 676/217, якими була передбачена організація проведення перевірки наявності такого державного майна, зокрема було створено територіальні комісії з питань ідентифікації державного майна у складі представників територіальних підрозділів та спільну комісію у складі представників центральних апаратів Фонду та Держспецзв' язку.

Основним завданням територіальних комісій було визначено проведення перевірки наявності державного майна та його ідентифікація.

Територіальні комісії, які безпосередньо здійснювали перевірку у структурних підрозділах ПАТ «Укртелеком», надали спільній комісії відомості щодо ідентифікованого державного майна, у тому числі і щодо будинку чотирьохповерхового (гуртожитку), розташованого за адресою: м. Київ, вул. І. Шевцова, буд. 5 літер. «Б» (інв. № 05541-01), який розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31 липня 2002 р. № 1531 визнаний непридатним для проживання та переведений у нежитловий.

За результатами опрацювання матеріалів перевірки наявності державного майна було, зокрема, ідентифіковано та залишається на обліку у ПАТ "Укртелеком" державне майно, що не увійшло до статутного капіталу цього товариства у процесі корпоратизації як об'єкт житлового фонду.

Таким чином, будівля, розташована за адресою: м. Київ, вул. І. Шевцова, буд. 5 літер. Б», відноситься до державної власності та входить до складу державного майна, яке під час корпоратизації не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але залишається в обліку на його балансі.

Наказом Фонду та Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації від 12.12.2012 № 3975/724 «Про затвердження переліків державного майна та прийняття функцій з управління таким майном Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації та Фондом державного майна» затверджено перелік державного майна, яке відноситься до сфери управління Фонду та перелік державного майна, яке відноситься до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.

Наказом Фонду та Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації від 01.06.2013 № 750/302 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна та Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації від 12 грудня 2012 р. № 3975/724 (із змінами)» внесено зміни до переліку державного майна, яке відноситься до сфери управління Фонду, затвердженого зазначеним наказом та включено до нього будинок 4-поверховий (гуртожиток), який розташований за адресою: м. Київ, вул. І. Шевцова, буд. 5-Б (інв. № 05541-01).

Таким чином, зазначена будівля є державною власністю, що зокрема підтверджується витягом з Реєстру щодо нерухомого державного майна «Будинок 4-поверховий (гуртожиток)» за місцезнаходженням: м. Київ, вул. Шевцова, 5-Б, яке перебуває на балансі Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (код за ЄДРПОУ: 21560766; орган управління майном: Фонд державного майна України) (міститься в матеріалах справи).

Позивач у своїх поясненнях посилається на Протокол № 8, з яких слідує про обізнаність позивача, що майно належить до об'єктів державної власності, яке залишилось на балансі ПАТ "Укртелеком". Водночас позивачу відомо, що спірне майно не увійшло до статутного капіталу і за інших обставин:

згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком", затвердженого наказом Еолови Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 23.12.1999 № 150, відповідно до якого спірна будівля не увійшла у вартість оцінених об'єктів (у ціну акцій, статутного капіталу);

накази Фонду від 06.08.2001 № 1412 і від 31.08.2001 № 1592;

наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 27.12.1999 № 155.

Місцевим судом не було надано оцінки доказам, що наявні в матеріалах справи. Крім того, пунктом 6 Протоколу № 8 прийнято рішення не включати до статутного фонду ВАТ "Укртелеком" майно, відомості про яке є державною таємницею, але залишити його на балансі підприємства з метою подальшого використання за призначенням на попередніх умовах. Законність таких рішень обумовлена частиною другою статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а саме об'єкти, що забезпечують зв'язком органи законодавчої та виконавчої влади; засоби спеціального зв'язку; інформаційні системи, що створені та утримуються за рахунок коштів державного бюджету. Факт створення інформаційної системи (довідково- інформаційний цех міста, служба - 09) за рахунок державних коштів встановлено у рішенні Еосподарського суду міста Києва від 20.10.2014 № 910/7635/13.

У частині четвертій цієї статті зазначено, що не підлягають приватизації державні підприємства та корпоративні права держави в акціонерних товариствах, які забезпечують національну безпеку України або приватизація яких створює істотні ризики для безпеки держави, а саме спеціальні об'єкти зв'язку (заборона щодо прі іатизації таких об'єктів визначена в статті 141 ГКУкраїни).

Приватизація державних підприємств чи їх майна здійснюється шляхом купівлі-продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців. Водночас судом не враховано вимоги статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", згідно якої право власності на об'єкт переходить до покупця після сплати в повному обсязі ціни продажу об'єкта (пункт 2 розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.10.2010 № 1948, частини 2, 4, 6 і 7 статті 27). Отже позивач може набути право власності лише у випадку викупу спірного майна.

Крім того, судом не враховано обов'язок ПАТ "Укртелеком" щодо належного утримання і збереження державного майна, що перебуває на балансі товариства відповідно до договору купівлі-продажу пакету акцій ВАТ "Укртелеком" від 11.03.2011 № КПП-582 (підпункт "а" пункту 3.4 Умов проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком", затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.10.2010 № 1948).

Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 144 Господарського кодексу України).

Таким чином право власності акціонерного товариства виникає на підставі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб, які виступають його засновниками. Зокрема, з приводу цього у статті 12 Закону України "Про господарські товариства" прямо передбачено, що господарське товариство є власником майна, яке передане йому у власність його засновниками і учасниками.

Зазначені норми чітко визначають підстави набуття господарським товариством права власності на майно, передане його засновникам і учасникам до статутного фонду.

Так, у статті 345 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності на державне майно лише у разі його приватизації. Водночас у частині третій статті 145 Господарського кодексу України зазначено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній власності, може бути змінено тільки шляхом приватизації майна державного підприємства.

Зі змісту зазначених норм виходить, що акціонерне товариство, створене на базі майна державного підприємства, набуває права власності на державне майно, що передається до його статутного фонду (про що наразі ПАТ "Укртелеком" не підтвердив відповідними доказами), тільки шляхом його приватизації.

Таким чином, акціонерне товариство, яке створюється на базі майна державного підприємства шляхом його корпоратизації, може набути права власності на майно, передане державою до його статутного фонду, тільки у разі якщо в подальшому буде проведено його приватизацію. Тобто, законодавець визначає дві обов'язкові умови набуття права власності на спірне нерухоме майно: рішення про приватизацію та рішення уповноваженого органу про передачу такого майна до статутного фонду.

Згідно зі статтею 344 Цивільного кодексу України, яка особа добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом.

Наведена норма визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю.

Зокрема, добросовісність володіння виникає у тому випадку, коли володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю. Тобто обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не повинні давати найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Як наслідок, суд невірно застосував приписи статей 328, 344 Цивільного кодексу України і не врахував, що після проведення корпоратизації УДПЕЗ "Укртелеком" його правонаступник - ПАТ "Укртелеком" було обізнано, що спірне майно не увійшло до його статутного фонду, а тому залишилося державним.

Зокрема, позивач не міг бути не обізнаний, яке саме майно він отримав у процесі корпоратизації, а яке залишилося державним. Таким чином суд не дав оцінки доказам, а саме протоколу № 8 на який позивач посилається в позовній заяві.

Позивач посилається на те, що з жовтня 2001 року по грудень 2002 року за замовленням ВАТ "Укртелеком" відбувався ремонт даної будівлі, за результатами якого 25.12.2002 складено акт комісії про готовність закінченого ремонтом об'єкта. Відповідно до п. 5 акту вартість виконаних робіт склала 306 9000,00 грн. В результаті проведених ремонтних робіт балансова вартість даного будинку суттєво збільшилась, про що свідчать інвентарні картки 03 по об'єкту, інвентарний номер № 05541-01, від 28.02.2002 р. та від 11.10.2002 р., акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 30.09.2002 р. та акт комісії про готовність закінченого ремонтом об'єкта від 25.12.2002 р. Суттєве збільшення вартості даного будинку підтверджуєтсья інвентарною карткою обліку основних засобів, з якої вбачається, що балансова вартість даного об'єкта станом на 25.12.2002 , враховуючи акт від 25.12.2002 , склала 3720063, 35 грн. Також посилання позивача на те, що він ніс тягар утримання майна, що підтверджуєтсья договороами на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8624042 від 01.10.2003, договір з водопостачання та приймання стічних вод № 10448/5-01\808-36 від 10.04.2012, оплата електроенергії, оплата послуг зі збирання та вивезення твердих побутових відходів за договором № 1/11/18-36 від 01.01.2011 беззаперечно свідчить про добросовісність володіння майном з боку позивача та вжиття заходів з обслуговування майна, а не про добросовісність заволодіння ним.

Таким чином, з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права суд не зважив, що ПАТ «Укртелеком» було достеменно відомо, що воно користується чужою річчю, будівля залишилася у державній власності, а тому підстави для визнання за товариством права власності на спірне майно за набувальною давністю відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову та визнаючи право власності на майно за набувальною давністю за позивачем, в повній мірі не врахував норми матеріального права і, належним чином не встановив всі обставини справи, дійшов невірного висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання права власності на майно.

Представником ПАТ «Укертелеком» через відділ документального забезпечення суду було заявлено клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи на вирішення якої поставити питання чи відповідає нежитлова будівля за адресою: м.Київ, вул. Івана Шевцова, 5 літера «Б» проекту і вимогам будівельних норм і правил (БНІП)? Якщо не відпвоідає, то які є відступи від вимог БНІП?

Вислухавши думку учасників процесу, колегія приходить до висновку про відмову в задоволенні зазначеного клопотання, оскільки питання визначені позивачем не пов»язані з предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи вищевикладені обставини, колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника Прокурора міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2014 р. у справі № 910/7635/13 задовольнити.

Рішення Господарського суду м.Києва від 20.10.2014р. по справі № 910/7635/13 скасувати.

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, код 21560766) до Державного бюджету України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 25899,63 грн.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м.Києва.

Матеріали справи № 910/7635/13 повернути Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

ОСОБА_1