Рішення № 43962944, 27.04.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" квітня 2015 р.Справа № 916/1064/15-г

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Зайцев Ю.О.

при секретарі судового засідання Ошарін Д.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явились;

Від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс" про стягнення 27 743,74 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 16.03.2015р. Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс" про стягнення 27 743,74 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.03.2015р. за вказаним позовом порушено провадження з призначенням справи до розгляду у відкритому судовому засіданні.

27.04.2014р. до канцелярії господарського суду Одеської області від позивача надійшов уточнений розрахунок штрафних санкцій, які він просить суд стягнути з відповідача та письмові пояснення щодо повернення частини поставленого товару.

27.04.2015р. до канцелярії суду від позивача надійшло повідомлення телеграфом відповідно до якого, останній просить суд розглядати справу за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач засідання суду призначені на 08.04.2015р. та 27.04.2015р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 18.03.2015р. та від 18.04.2015р. були направлені відповідачу за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та у спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 07.04.2015р. та отримані Товариством з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс" про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали суду з зазначенням вказаних відомостей відповідачу (вх.№13444/15 від 31.03.2015р.).

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 "Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення скеровувалися на належну адресу відповідача визначену в позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 07.04.2015р. та були отримані відповідачем, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

27.04.2015р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив:

18 листопада 2014року між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс" ( надалі - дистриб'ютор) було укладено договір купівлі продажу № 24Д(14) (надалі - договір), у відповідності до п.1.1. якого, продавець зобов'язується в порядку та на умовах, встановлених даним договором, передати у власність дистриб'ютора, а дистриб'ютор зобов'язується в порядку та на умовах, встановлених даним договором, прийняти та оплатити продукцію (надалі - товар). Асортимент і ціни вказуються в накладній на товар (надалі - НТ).

За приписами п.1.3. Договору, дистриб'ютор зобов'язується прийняти і оплатити поставлений товар згідно НТ.

Відповідно до п.7.3. Договору, дистриб'ютор оплачує 100% вартості партії товару, впродовж 30 (тридцяти) календарних днів, від дня поставки товару.

Згідно п. 9.1. Договору, при несвоєчасній оплаті відпущеної продавцем партії товару, дистриб'ютор сплачує йому пеню, з розрахунку 0,5% від суми боргу за кожен день прос рочки оплати товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також відшкодовує збитки, штрафну неустойку і упущену вигоду.

За умовами п. 13.1. Договору, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2014 року, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до вищезазначеного договору купівлі-продажу, Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс" товару на суму 163 182,43грн. (накладна № 2405019 від 19.11.2014р.).

Згідно пояснень позивача, у зв'язку з неможливістю реалізації товару на території м. Ізмаїл у січні 2015 року відповідач та позивач в телефонній розмові дійшли згоди про повернення товару позивачу за умови сплати відповідачем суми 19 876,58 грн. вартості вже реалізованого товару.

Позивачем прийнято від відповідача товар на суму 143 305,85 грн. (видаткова накладна (повернення) № 01-0000001 від 26.01.2015 року)

Однак в порушення договору та норм чинного законодавства залишок суми боргу, що складає 19 876,58 грн., відповідачем сплачено не було, у зв'язку із чим Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" здійснило нарахування штрафних санкцій відповідачу та звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс", з урахуванням уточнення, 19 876,58 грн. - залишку суми боргу, 5 595,98 грн. - пені, 569,74 грн. - 3% річних та 1 701,43 грн. інфляційних нарахувань.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі виникли на підставі укладеного 18 листопада 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" (надалі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс" ( надалі - дистриб'ютор) було укладено договір купівлі продажу № 24Д(14).

На виконання умов вищезазначеного договору купівлі-продажу Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський комбінат харчових концентратів» було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс" товару на суму 163 182,43грн., вказані відомості підтверджуються наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією накладної №2405019 від 19.11.2014р.

Відповідно до п.7.3. Договору, дистриб'ютор оплачує 100% вартості партії товару, впродовж 30 (тридцяти) календарних днів, від дня поставки товару.

Проте, в порушення умов договору та норм чинного законодавства відповідач за поставлений позивачем товар у встановлений договором строк не розрахувався.

Згідно пояснень позивача, у зв'язку з неможливістю реалізації товару на території м.Ізмаїл у січні 2015 року відповідач та позивач в телефонній розмові дійшли згоди про повернення товару позивачу за умови сплати відповідачем суми 19 876,58 грн. вартості вже реалізованого товару.

Позивачем прийнято від відповідача товар на суму 143 305,85 грн., вказані відомості підтверджуються наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної (повернення) № 01-0000001 від 26.01.2015 року.

Однак в порушення договору та норм чинного законодавства залишок суми боргу, що складає 19 876,58 грн., відповідачем сплачено не було.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Проаналізувавши вимогу позивача про стягнення з відповідача залишку суми боргу 19 876,58 грн., суд дійшов висновку про задоволення даної вимоги в повному обсязі.

Щодо, вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 595,98 грн. - пені, 569,74 грн. - 3% річних та 1 701,43 грн. інфляційних нарахувань, господарський суд зазначає наступне.

За приписами п. 9.1. Договору, при несвоєчасній оплаті відпущеної продавцем партії товару, дистриб'ютор сплачує йому пеню, з розрахунку 0,5% від суми боргу за кожен день прос рочки оплати товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також відшкодовує збитки, штрафну неустойку і упущену вигоду.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Право на неустойку, як зазначено у ст. 550 Цивільного кодексу України, виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши розрахунок пені у сумі - 5 595,98 грн., 3% річних у сумі - 569,74 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у сумі - 1 701,43 грн. наданий позивачем, суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв'язку з чим дані позовні вимоги підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Решту доводів і поданих сторонами доказів, відхилення яких не обґрунтовано вище, суд відхиляє як такі, що не мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судових витрат, а саме 1 827,00 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 32,33,34,38,43,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс" - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Корона-Плюс" (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Пушкіна, буд. 46/2; код ЄДРЮО та ФОП 33113047) на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський комбінат харчових концентратів" (49800, м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 1; код ЄДРЮО та ФОП 00374048) суму основного боргу в розмірі - 19 876 /дев'ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят шість/ грн. 58 коп., пеню в сумі - 5 595 /п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять/грн. 98 коп., 3% річних у сумі 569 /п'ятсот шістдесят дев'ять/ грн. 74 коп., інфляційні витрати - 1 701 /одна тисяча сімсот одна/грн. 43коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі - 1 827 /одна тисяча вісімсот двадцять сім/ грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 05 травня 2015 р.

Суддя Ю.О. Зайцев