Рішення № 43962687, 28.04.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2015 р. справа № 911/693/15

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Разнобитпродукт», м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Пирожка Олександра Івановича, Київська обл., м. Бровари

про стягнення 173 651,50 гривень

за участю представників:

від позивача: Мамась М.О. (довіреність №007 від 12.01.2015)

від відповідача: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.02.2015 Приватне акціонерне товариство «Разнобитпродукт» (далі-ПАТ «Разнобитпродукт»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Пирожка Олександра Івановича (далі-ФОП Пирожок О.І./відповідач) про стягнення 173 651,50 грн, з яких: 170 000,00 грн авансу, сплаченого за договором №ОІ-28 від 29.06.2007 та 3 651,50 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.02.2015 порушено провадження у справі №911/693/15 та призначено справу до розгляду на 10.03.2015.

Ухвалами господарського суду Київської області від 10.03.2015, 24.03.2015 та 07.04.2015 розгляд даної справи відкладався на 24.03.2015, 07.04.2015 та 28.04.2015 відповідно.

В судові засідання 10.03.2015, 24.03.2015, 07.04.2015 та 28.04.2015 представник відповідача не прибув, витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

29.06.2007 між ФОП Пирожком О.І. (далі-виконавець) та ПАТ «Разнобитпродукт» (далі-замовник) було укладено договір №ОІ-28, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе відповідальність за виконання робіт по влаштуванню та газопостачанню топкової за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 9.

Пунктами 1.3, 2.1, 2.2 та 6.1 договору передбачено, що термін виконання робіт складає 30 робочих днів.

Вартість робіт складає 187 191,00 грн.

Замовник сплачує виконавцю вартість робіт у розмірі 70% до початку робіт.

Термін дії договору: початок - від часу підписання договору, кінець - до повного взаєморозрахунку.

Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання в частині сплати авансового платежу виконав належним чином та у повному обсязі, сплативши відповідачу 170 000,00 грн, що підтверджується наданими суду копіями платіжних доручень №559 від 03.07.2007 на суму 100 000,00 грн, №30 від 16.01.2008 на суму 20 000,00 грн, №888 від 05.10.2011 на суму 39 000,00 грн, №889 від 05.10.2011 на суму 11 000,00 грн.

Натомість, відповідач свої договірні зобов'язання в частині виконання передбачених договором та попередньо оплачених позивачем робіт не виконав, у зв'язку з чим 30.10.2014 позивачем було надіслано відповідачу лист №7/10 про розірвання договору в односторонньому порядку на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України з 10.11.2014 та вимогою про повернення сплаченого за договором авансу у розмірі 170 000,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач на вказаний лист не відповів, попередньо оплачені за договором роботи не виконав, отриманий за договором аванс не повернув, у той час, як позивач в односторонньому порядку відмовився від договору, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 170 000,00 грн сплаченого авансу з підстав ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 173, ч. 2 ст. 317, ч. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи з системного аналізу зазначеної норми, суд дійшов висновку, що зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої; 2) відсутність для цього правових підстав, або коли така підстава згодом відпала.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України, від 22.01.2013 у справі №3-69гс 12.

У відповідності до ч. 4 ст. 849, ч. 3 ст. 651 ЦК України, замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З системного аналізу наведених нормативних приписів слідує, що законом замовнику надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи, і встановлене цією нормою право не може бути обмежене, тобто, договір підряду може бути розірваний у результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі шляхом вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін. При цьому, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та, як самостійний юридичний факт, зумовлює його розірвання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 17.03.2015 у справі №910/11243/14, від 19.05.2015 у справі №913/1960/13.

З огляду наведеного, враховуючи відсутність доказів виконання відповідачем своїх зобов'язання за договором в частині виконання попередньо оплачених робіт по влаштуванню та газопостачанню топкової за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 9, а також припинення договірних зобов'язань сторін у зв'язку з односторонньою відмовою позивача, як замовника, від договору в порядку ч. 4 ст. 849 ЦК України, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно, а саме невикористаний за договором аванс у сумі 170 000,00 грн на підставі, яка згодом відпала у розумінні ст. 1212 ЦК України, і, як наслідок, зобов'язана повернути потерпілому (позивачу) це майно.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також характер правовідносин, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 170 000,00 грн авансу за договором, зобов'язання за яким припинено, з підстав ст. 1212 ЦК України підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.04.2014 у справі №913/2554/13.

Крім того, посилаючись на неповернення сплаченого за договором авансу, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 651,50 грн процентів за користування чужими грошовими коштами з підстав ч. 2 ст. 1214 ЦК України, нарахованих на 170 000,00 грн неповернутого авансу, за аналогією закону в порядку ст. 1048 ЦК України.

Частиною 2 ст. 1214 ЦК України унормовано порядок нарахування процентів за користування грошима у разі їх безпідставного одержання чи збереження, а статтею 536 ЦК України передбачено, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У відповідності до п. 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.08.2013 у справі №3-22гс3.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України, покладеною в основу обґрунтування заявленої позовної вимоги, передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте, правовий аналіз визначення договору позики (стаття 1046 ЦК України) та змісту правовідносин, що склались між сторонами внаслідок припинення договору підряду, свідчить про те, що це різні види цивільних правовідносин, які не подібні за своїм змістом та правовою природою, а відтак підстави для застосування до відносин сторін аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України, а саме: положень ст. 1048 ЦК України, відсутні.

З огляду наведеного, враховуючи неможливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень ст. 1048 ЦК України, а також недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування відповідачем чужими грошовими коштами внаслідок неповернення авансу, сплаченого в рамках спірного договору, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 651,50 грн процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 27.12.2010 у справі № 9/67-38.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 49, 59, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 8, 11, 651, 837, 849, 1046, 1048, 1212, 1214 Цивільного кодексу України, ст. 173, 175, 317 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пирожка Олександра Івановича (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Короленка, 55, кв. 51, ідентифікаційний номер 1584103950) на користь Приватного акціонерного товариства «Разнобитпродукт» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 12, ідентифікаційний код 23494973) 170 000 (сто сімдесят тисяч) грн 00 коп. авансу та 3 400 (три тисячі чотириста) грн 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 29.04.2015

Суддя В.А. Ярема