Рішення № 43962045, 04.05.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30.04.15р. Справа № 904/1759/15За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бокко", м. Кіровоград

до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", м. Дніпропетровськ

про стягнення 108 348 грн. 89 коп.

Суддя Рудь І.А.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бокко" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" заборгованість в розмірі 96 321 грн. 25 коп., з яких: 72 414 грн. 59 коп. - сума основного боргу, 11 017 грн. 35 коп. - пеня, 11 686 грн. 76 коп. - інфляційні втрати, 1 202 грн. 55 коп. - проценти річних, відповідно до умов договору поставки № 511141043 від 16.06.14р.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх господарських зобов'язань.

27.04.15р. на адресу суду надійшла заява ТОВ "Бокко" про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" на свою користь заборгованість в розмірі 108 348 грн. 89 коп., з яких: 72 414 грн. 59 коп. - сума основного боргу, 11 017 грн. 35 коп. - пені, 23 345 грн. 50 коп. - інфляційні втрати, 1 571 грн. 45 коп. - 3% річних, відповідно до умов договору поставки № 511141043 від 16.06.14р.

Відповідач явку свого повноважного представника в призначені судові засідання не забезпечив та не надав витребувані судом документи

28.04.15р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги визнав частково та проти стягнення основного боргу та суми нарахованих позивачем 3% річних, інфляційних втрат не заперечував. Водночас, зазначив, що при нарахуванні пені позивач керувався п.7.5 договору поставки №511141043 від 16.06.14р., зі змісту якого вбачається, що сторони не узгодили конкретний розмір пені, а лише обмежили її розмір подвійною обліковою ставкою НБУ, у зв'язку із чим нарахування позивачем пені є неправомірним. Крім того, заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1 500 грн. 00 коп., зазначив, що в Договорі про надання правової допомоги не зазначений розмір гонорару, який підлягає сплаті за надані послуги, а також не зазначено яким чином визначається розмір гонорару. Просив в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та витрат на правову допомогу відмовити у повному обсязі.

28.04.15р. на адресу суду надійшла заява відповідача в порядку ст. 121 ГПК України про розстрочку виконання рішення суду на три місяці з оплатою рівними частинами до 30 числа кожного місяця. Заява мотивована тим, що підприємство знаходиться в скрутному фінансовому стані. Згідно балансу на 31.12.2014р. є збитковим. Негайне погашення заборгованості є для підприємства об'єктивно не можливим та спричинить за собою зупинку діяльності підприємства. В підтвердження доводів відповідачем надано баланс підприємства на 31.12.2014р. та звіт про сукупний дохід за 2014 рік.

Господарський суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, оскільки про час та місце розгляду справи останні повідомлені належним чином.

Відповідно до ст.75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, господарський суд -

встановив:

16.06.14р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бокко" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод " (покупець) укладений договір поставки № 511141043 (надалі - Договір), у відповідності до умов, викладених в розділах якого, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, в подальшому - товар. Найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови і строки поставки товару вказані в Специфікаціях, оформлених у вигляді Додатків до цього Договору, що є невід'ємною його часткою (п.1.1 Договору).

Згідно із п. 10.1 Договору даний Договір вступає в силу з моменту фактичного підписання його повноваженими представниками сторін і діє до 31.12.14р., а в частини не виконаних зобов'язань по Договору - до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Відповідно до 4.1 Договору розрахунок по даному договору здійснюється покупцем шляхом перерахуванням грошових коштів в розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника в порядку і строки, передбачені відповідною Специфікацією.

На виконання умов Договору та Специфікацій позивач поставив відповідачу товар належної якості та в узгодженій кількості на загальну суму 156 414 грн. 59 коп., який був прийнятий відповідачем, що підтверджується видатковими накладними:

- № 435 від 21.07.14р. на суму 71 751 грн. 91 коп.;

- № 492 від 12.08.14р. на суму 66 701 грн. 70 коп.;

- № 493 від 12.08.14р на суму 1 107 грн. 88 коп.;

- № 674 від 08.10.14р. на суму 3 323 грн. 63 коп.;

- № 675 від 08.10.14р. на суму 9 301 грн. 63 коп.;

- № 786 від 19.11.14р. на суму 4 227 грн. 84 коп., які наявні в матеріалах справи (а.с. 18, 22, 26, 28, 32, 35).

Відповідно до умов укладених до Договору Специфікацій, на виконання яких позивачем був поставлений вказаний вище товар, сторони узгодили строки оплати поставленого позивачем товару: 100% факт постачання 30 календарних днів.

Відповідач в порушення приписів п. 4.1 Договору та умов зазначених Специфікацій свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті здійснив частково у сумі 84 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №9433 від 26.09.201р. на суму 54 000 грн. 00 коп., №10749 від 22.10.14р. на суму 30 000 грн. 00 коп. (а.с. 37-38), у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 72 414 грн. 59 коп.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із претензією від 21.01.15р. № 025/15, вимагаючи сплатити заборгованість за поставлений товар в сумі 72 414 грн. 59 коп., яка отримана відповідачем 27.01.15р., але залишена без відповіді та задоволення (а.с. 39-42).

Відповідно до п. 7.5 Договору у разі несвоєчасного здійснення розрахунків за цим договором покупець виплачує пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно розрахунку позивача загальна сума нарахованої пені за період з 21.08.14р. по 21.02.15р. складає 11 017 грн. 35 коп. за кожною видатковою накладною окремо.

Із посиланням на положення ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував додатково до суми основного боргу та вимагає стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1571 грн. 45 коп. за період з 21.08.14р. по 30.04.15р. та інфляційне збільшення в розмірі 23 345 грн. 50 коп. у період з вересня 2014р. по березень 2015р.

Заборгованість відповідача підтверджується: Договором з додатками, копіями специфікацій, видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреностей на отримання товару, обґрунтованим розрахунком суми позову тощо.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі Договору поставки, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ч. 1 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Згідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.

З урахуванням умов п. 4.1 Договору та Специфікацій, строк оплати поставленого позивачем товару є таким, що настав:

- за видатковою накладною № 435 від 21.07.14р. - 20.08.2014р.;

- за видатковою накладною № 492 від 12.08.14р. - 11.09.2014р.;

- за видатковою накладною № 493 від 12.08.14р. - 11.09.2014р.;

- за видатковою накладною №674 від 08.10.14р. - 07.11.2014р.;

- за видатковою накладною № 675 від 08.10.14р. - 07.11.2014р.;

- за видатковою накладною №786 від 19.11.14р. - 19.12.2014р.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У пункті 7.5 Договору сторони узгодили, що в разі невчасного здійснення розрахунків за цим договором, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Так, згідно ч. ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" також визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Таким чином, у законі йдеться про чітко визначений розмір пені, який мають визначити сторони у договорі. Натомість, з умов Договору (п. 7.5.) вбачається, що сторонами визначений граничний, а не конкретний розмір пені.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що підстави для стягнення пені з відповідача відсутні, оскільки фактично її розмір Договором не врегульований. Тому, позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно роз'яснень Вищого господарського суду України, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13р. № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи викладене, та перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, згідно здійсненого господарським судом перерахунку, з урахуванням строку виникнення грошового зобов'язання у відповідача та меж нарахування, визначених в розрахунку позивача протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, розмір 3% річних становить 1 584 грн. 68 коп. Однак, оскільки господарський суд не вправі виходити за межі зазначеного позивачем максимального розміру відповідних нарахувань, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 571 грн. 45 коп. 3% річних підлягають задоволенню.

За встановлених обставин, відповідач неналежним чином виконав свої, визначені Договором майново-господарські зобов'язання перед позивачем з оплати поставленого на його замовлення товару, чим порушив умови укладеного із позивачем Договору та вищевказані приписи діючого законодавства, тому позовні вимоги позивача про примусове стягнення з відповідача 72 414 грн. 59 коп. основного боргу, 23 345 грн. 50 коп. інфляційних втрат, 1 571 грн. 45 коп. 3% річних - є обґрунтованими і підлягають задоволенню. В решті позову слід відмовити.

Водночас, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду з наступних підстав.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити його виконання. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів"). Отже, розстрочка виконання рішення суду можлива у виняткових випадках у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що заява відповідача не містить будь-яких доказів, які б підтверджували саме неможливість чи ускладнення виконання рішення у даній справі, а складне фінансове становище саме по собі не є тим випадком, за наявності якого можливе надання розстрочки. Окрім того, відповідачем був наданий звіт про фінансовий стан на 31.12.2014р., тоді як заяву про розстрочку виконання рішення суду відповідачем подану у квітні 2015р. Таким чином, на час прийняття рішення у справі відповідачем не підтверджено складне фінансове становище підприємства та не надано доказів на підтвердження обставин, які б ускладнювали виконання рішення або робили його неможливим.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат позивача на адвокатські послуги у розмірі 1 500 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Пунктом 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем до матеріалів справи надані копії договору про надання правової допомоги від 12.02.15р., акту про здійснення правової допомоги від 28.02.15р., свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю, розрахункової квитанції від 28.02.15р. тощо.

Відповідно до п. 5.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає заявлену до стягнення з відповідача суму витрат позивача на послуги адвоката обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Керуючись ст. ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 75, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (49081, м. Дніпропетровськ, вул. Столєтова, 21, код ЄДРПОУ 05393116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бокко" (25006, м. Кіровоград, вул. В. Перспективна, б. 62, оф. 4, код ЄДРПОУ 36905104) 72 414 грн. 59 коп. (сімдесят дві тисячі чотириста чотирнадцять грн. 59 коп.) основного боргу, 23 345 грн. 50 коп. (двадцять три тисячі триста сорок п'ять грн. 50 коп.) інфляційних втрат, 1 571 грн. 45 коп. (одну тисячу п'ятсот сімдесят одну грн. 45 коп.) 3% річних, 1 946 грн. 63 коп. (одну тисячу дев'ятсот сорок шість грн. 63 коп.) витрат по сплаті судового збору, 1 500 грн. 00 коп. (одну тисячу п'ятсот грн.. 00 коп.) витрат на послуги адвоката.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства „Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" про розстрочку виконання рішення суду відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя І.А. Рудь