Рішення № 43961897, 27.04.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.04.15р. Справа № 904/2912/15

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВ ТРЕЙД", м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "АМСТОР", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Лисаченко В.С.

Представники:

від позивача: представник Закревський А.Ю., довіреність за вих.№5 від 14.01.2015р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Актив Трейд", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Амстор", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 427082,41грн. основної заборгованості; 12776,26грн. пені; 982,87грн. три відсотки річних.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви за вих. № 27 від 30.03.2015 року ухвалою суду від 03.04.2015 року порушено провадження по справі та призначено слухання на 27.04.2015 року.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 14.04.2015р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 10.04.2015р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 15.04.2015 року з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 09.04.2015 року.

24.04.2015 року на адресу господарського суду надійшла заява за вих.№32 від 22.04.2015р. про забезпечення позову, яка обґрунтована наступним.

Мережа магазинів "АМСТОР" припинила свою діяльність, про що були повідомлення по телебаченню та в мережі Інтернет; в якості доказів позивачем надано роздруківки статей з мережі Інтернет.

Відповідач ухиляється від оплати продукції, яка була поставлена за укладеним між сторонами договором, припинення розрахунків за поставлений товар, наявності чотирьох нещодавно відкритих виконавчих проваджень стосовно відповідача, що свідчать про системність невиконання ним своїх обов'язків, наявності корпоративних спорів між учасниками товариства, між учасниками та попереднім керівництвом товариства, невиплати заробітної плати працівникам товариства, про що свідчить інформація з авторитетних засобів масової інформації та інформація з офіційного інтернетсайту відповідача, щодо великої суми заборгованості відповідача, наявності значної частини магазинів відповідача, які не працюють, що призводить до значних збитків відповідача і є ознаками неплатоспроможності та щодо набуття чинності рішеннями господарських судів про стягнення з відповідача значних грошових коштів, що свідчить про достатню обґрунтованість припущень відносно можливості переведення (відчуження) на інше підприємство рухомого майна, в тому числі, товарів в обороті по занижених цінах та зменшення грошових коштів відповідача на момент виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

27.04.2015 року повноважний представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, з заявами та клопотаннями про причини неявки та про відкладення розгляду справи до суду не звертався, вимоги суду не виконав у повному обсязі, відзив на позов не надав.

Позивач в судовому засіданні просив суд задовольнити заяву за вих.№32 від 22.04.2015р. про забезпечення позову.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 27.04.2015 року в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2010р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Актив Трейд" (далі по тексту - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір №11478 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується поставляти товар на умовах CIP (рампа торгового центру в місті поставки - згідно замовлення покупця), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Товар, що підлягає поставці за цим договором, визначається Специфікацією (Додаток №3), яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.6 договору визначено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортної накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Дата підписання накладної зазначається на штампі покупця "Приймання товару". В разі повернення товару право власності на товар переходить від покупця до постачальника в момент підписання товарної, або товарно-транспортної накладної.

Пунктом 5.1 договору визначено, що загальну суму договору складає сума товару, отриманого по всім накладним.

Пунктом 5.6 договору визначено, що покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар, за вирахуванням сум, які передбачені даним договором, які настануть після спливу 45 (сорок п'ять) банківських днів з моменту реалізації товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату товарів два рази на тиждень по робочих вівторках та четвергам (в день, який раніше настане після спливу строку оплати).

Договір діє з 01.01.2011р. до 31.12.2011р. (пункт 9.1 договору).

29.12.2010р. між позивачем та відповідачем було підписано протокол розбіжностей, який прийнято в редакції постачальника і в якому пункти 4.7 та 6.8 договору викладено в новій редакції.

30.12.2011р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду до договору, в якій сторони дійшли згоди змінити пункти договору і зокрема пункт 1.1 договору викласти в наступній редакції:

"1.1. Постачальник зобов'язується поставляти товар на умовах DDP (рампа торгового центру в місті поставки - згідно замовлення покупця), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору.

Товар, що підлягає поставці за цим договором, визначається Специфікацією (Додаток №3), яка є невід'ємною частиною цього договору."

28.12.2012р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду до договору (Додаток №2).

11.12.2013р. між позивачем та відповідачем було підписано додаткову угоду до договору в якій дійшли згоди викласти пункти 3.8, 4.8, 5.6 в новій редакції.

"5.6 Покупець зобов'язаний здійснювати оплату за весь реалізований товар, за вирахуванням сум, які передбачені даним договором, кожні 45 (сорок п'ять) банківських днів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату товарів по робочим вівторках та четвергам (в день, який настане раніше після спливу строку сплати)".

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач за видатковими накладними поставив відповідачу товару на загальну суму 7499516,76грн.

Відповідач без заперечень та зауважень отримав від позивача товар, що підтверджується підписаними видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи, а оригінали були оглянуті в залі судового засідання.

Отриманий від позивача товар на загальну суму 7499516,76грн. відповідач оплатив та повернув на загальну суму 7072434,35грн.

Досудовий порядок врегулювання спору не дав бажаних результатів.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача перед позивачем складає 427082,41грн., яка і стала підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У відповідності до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на положення пункту 5.6 договору, строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними є таким, що настав.

Доказів оплати товару в сумі 427082,41грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу, суду першої інстанції відповідачем також не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.8 договору встановлено, що у випадку невиконання покупцем своїх зобов'язань за договором по оплаті поставленого товару він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за період з 04.03.2015р. по 01.04.2015р. розраховану на загальну суму заборгованості без конкретизації розрахунку за кожною видатковою накладною на загальну суму 12776,26грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його невірним, однак здійснивши власний розрахунок пені господарський суд дійшов висновку, що пеня у розмірі 12776,26грн. є такою, що підлягає задоволенню.

Господарський суд констатує, що умовами укладеного між сторонами договору не передбачено більший, ніж шість місяців період часу, за який нараховується пеня.

Умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (пункт 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Позивач нарахував пеню на загальну суму заборгованості та фактично переніс або не врахував період за який може нараховуватися пеня, у зв'язку з чим господарський суд здійснив нарахування в межах періоду визначеного позивачем, а саме з 04.03.2015р. по 01.04.2015р. лише за тими видатковими накладними за якими це є можливим.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 982,87грн. за період з 04.03.2015р. по 01.04.2015р.

Господарський суд перевірив розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав їх вірними, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заяви позивача про забезпечення позову.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26 грудня 2011року "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову " (зі змінами та доповненнями) особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Пунктом 3 вищевказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України визначено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Згідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Враховуючи обставини викладені в заяві про забезпечення позову, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано належних доказів зменшення активів відповідача, що унеможливлювало виконання рішення.

Господарський суд також враховував, що накладення арешту на грошові кошти та на майно, а саме товари непродовольчої групи в обороті може суттєво вплинути на господарську діяльність відповідача і зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім зазначеного, господарський суд наголошує, що з метою захисту прав позивача та недопущення зловживання процесуальними правами з боку відповідача господарський суд прийняв рішення в межах процесуальних строків і вирішив спір в першому судовому засідання, так як відповідач належними чином повідомлений, однак без поважних причин в судове засідання не з'явився, причини не повідомив і вимоги суду не виконав.

З огляду на викладене, господарський суд не вбачає потреби вживати заходів до забезпечення позову.

Господарський суд наголошує, що у разі зловживання процесуальними правами відповідачем у позивача існує можливість звертатися з заявами про забезпечення позову на будь-якій стадії провадження у справі.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постановах Дніпропетровського апеляційного господарського суду по справі №904/321/15.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір при задоволенні позову покладається на відповідача.

З урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 8816,83грн.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (49038, м.Дніпропетровськ, вул.Ленінградська, буд.27; ідентифікаційний код 32516492) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Актив Трейд" (02660, м.Київ, пр.Визволителів, буд.3, пов.4, кім.1; ідентифікаційний код 33444911) 427082,41грн. (чотириста двадцять сім тисяч вісімдесят дві грн. 41 коп.) основної заборгованості; 12776,26грн. (дванадцять тисяч сімсот сімдесят шість грн. 26 коп.) пені; 982,87грн. (дев'ятсот вісімдесят дві грн. 87 коп.) три відсотки річних; 8816,83грн. (вісім тисяч вісімсот шістнадцять грн. 83 коп.) судового збору, видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні заяви за вих.№32 від 22.04.2015р. про забезпечення позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

05.05.2015 року

Суддя І.В. Петренко