Рішення № 43961833, 27.04.2015, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 квітня 2015 р. Справа № 902/246/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Стефанів Т.В.,

при секретарі судового засідання Снігур О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 902/246/15

за позовом:ОСОБА_1,

02068, АДРЕСА_1

до: Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff",

22800, Вінницька обл., м. Немирів, вул. Горького, 31

про стягнення 128 685, 00 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні

за участю :

позивача, ОСОБА_1, за паспортом;

представника відповідача, Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff", Андраш А.О., за довіреністю

ВСТАНОВИВ :

26.02.2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" про стягнення 68 538, 75 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Позов обгрунтовано тим, що роботодавцем - Дочірнім підприємством "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (надалі - ДП УГК "Nemiroff"), - відповідно до Наказу №815/К від 29.04.2014 року звільнено ОСОБА_1 з посади Директора Юридичного департаменту ДП УГК "Nemiroff" 30 квітня 2014 року за власним бажанням, згідно статті 38 Кодексу законів про працю України. При цьому ДП УГК "Nemiroff" не було здійснено з позивачем повного розрахунку при звільненні, і, як стверджує позивач, не виплачено йому заробітну плату за частину березня і за квітень 2014 року, а також суму грошової компенсації за 123 дні невикористаних ним щорічних основної та додаткової відпусток. Факт нездійснення повного розрахунку при звільненні встановлено рішенням Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/11485/14-ц від 24.07.2014 р., рішенням господарського суду Вінницької області у справі № 902/1547/14 від 27.01.2015 р. та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 р.

З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з відповідача - 68 538,75 грн. середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 р. по 23.02.2015 р.

Ухвалою від 27.02.2015 р. порушено провадження у справі № 902/246/15 з призначенням її до розгляду в судовому засіданні 18.03.2015 р.

Ухвалою суду від 18.03.2015 р. розгляд справи відкладено на 15.04.2015 р.

В судове засідання 15.04.2015 р. з'явився позивач та представники відповідача.

15.04.2015 р. позивачем в судовому засіданні подана заява (вх.канц.суду №06-52/3660/15) про збільшення позовних вимог, у якій останній просить стягнути з відповідача - 90 918, 75 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 р. по 18.03.2015 р.

Одночасно представником відповідача подано письмові пояснення по суті спору, в яких останній проти позову заперечував з наступних підстав.

27.07.2014 року Дарницьким районним судом міста Києва від 24.07.2014 р. у цивільній справі № 753/11485/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ДП УГК "Nemiroff" про стягнення невиплаченої при звільненні компенсації за невикористану відпустку в розмірі 103 423,94 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 78 330,00 грн., а всього 181 753,94 грн., було повністю задоволено вимоги ОСОБА_1, а відтак вважає, що провадження у справі слід припинити у зв'язку з наявністю вищезазначеного рішення.

Окрім того, відповідач зазначає, що оскільки позивачем не заявлена вимога про нарахування компенсаційних виплат у заявленому ним розмірі, та враховуючи те, що заробітна плата позивачу за період з 23.03.2014 року по 30.04.2014 року не була нарахована, на дату 30.04.2014 року ОСОБА_1 був працівником відповідача і звільнений лише 29.08.2014 року наказом від за № 323-НК з посади заступника директора юридичного департаменту, даний наказ не оскаржувався позивачем, в період з 23.04.2014 року по 29.08.2014 року був відсутнім на робочому місці, після свого звільнення не звертався ані до бухгалтерії відповідача, ані до генерального директора за отриманням заробітної плати, а, отже, вимоги позивача задоволенню не підлягають. Лише після нарахування позивачеві заробітної плати за період з 23.03.2014 року по 30.04.2014 року, в зазначеному останнім розмірі, у ОСОБА_1 виникне право на звернення з вимогою щодо стягнення з відповідача суми компенсації середнього заробітку за вказаний ним період затримки розрахунку при звільненні.

Також відповідач вважає, що посилання ОСОБА_1 на преюдиціальне значення факту, а саме розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку, є безпідставними, адже і Дарницьким районним судом м. Києва у справі № 753/11485/14-ц в рішенні від 18.08.2014 року, і господарським судом Вінницької області у справі №902/1547/14 в рішенні від 27.01.2015 року лише оцінювалась та здійснювалась перевірка факту правильності розрахунку середнього заробітку, здійсненого ОСОБА_1, а не надавався цьому факту статус преюдиціального факту.

Відповідач також вважає безпідставним твердження позивача відносно преюдиціального значення факту наявності обов'язку ДП УГК "Nemiroff" сплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 46 789,87 грн. у зв'язку з оскарженням у касаційному порядку 11.03.2015 року розпорядником майна ДП УГК "Nemiroff" Соколом О. Ю. постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 20.02.2015 року у справі № 902/798/14.

Окрім того, відповідач зазначає про пропущення позивачем строку позовної давності, який визначений ч. 1 ст. 233 Кодексу Законів про працю України- три місяці та вважає, що вказаний строк закінчився ще 22.01.2015 року.

З урахуванням наведеного, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог.

Ухвалою від 15.04.2015 р. розгляд справи відкладено на 27 квітня 2015 р.

21.04.2015 р. позивачем подано до суду клопотання про долучення доказів до справи № 902/246/15, де також зазначено про те, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 р. у справі № 902/1547/14, на яку посилається відповідач у запереченні на позов, не стосується предмету розгляду господарської справи № 902/246/15, оскільки в них різний період стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

27.04.2015 р. позивачем подано до суду клопотання про долучення доказів до справи № 902/246/15.

Окрім того, 27.04.2015 р. позивачем подано додаткові пояснення по справі 902/246/15 в спростування викладених у поясненнях відповідача доводів. Зокрема позивач зазначає, що провадження у справі № 902/246/15 не підлягає припиненню по ст. 80 ГПК України, оскільки станом на 27 квітня 2015 року відсутнє будь-яке рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір, між ОСОБА_1 та ДП УГК "Nemiroff" про стягнення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 року по 27.04.2015 року.

При цьому, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2014 року по цивільній справі №753/11485/14-ц стосується стягнення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 01.05.2014 року по 24.07.2014 року.

Крім того, рішення господарського суду Вінницької області від 27 січня 2015 року по справі №902/1547/14 стосується стягнення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 25.07.2014 року по 12.12.2014 року.

Позивач наголошував на тому, що між ОСОБА_1 та ДП УГК "Nemiroff" існує спір щодо стягнення суми середнього заробітку, який виник внаслідок затримки розрахунку при звільненні.

Будь-яких вимог щодо компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати позивачем не заявлялося.

Відтак, на думку позивача, до спірних правовідносин господарський суд Вінницької області має застосовувати положення статті 117 Кодексу законів про працю України, оскільки саме ця норма регулює питання виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Окрім того, позивач зауважує, що законодавством не передбачений особливий механізм "надання певному факту статусу преюдиційного факту", а навпаки закріплено правило "звільнення від доказування" тих обставин, які вже встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили.

За таких обставин, твердження відповідача про необхідність повторного доказування обставин, які вже встановлені рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2014 року по справі №753/11485/14-ц та рішенням господарського суду Вінницької області від 27 січня 2015 року по справі №902/1547/14, позивач вважає необгрунтованими.

Також позивач зазначає, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2015 року по справі №902/798/14 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, та встановлено, що ДП УГК "Nemiroff" має заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 в розмірі 46 789,87 грн., дана постанова набрала законної сили 20.02.2015 р., а відтак вказане судове рішення є обов'язковим до виконання на всій території України.

Зауважує також, що аргументація відповідача про подані касаційні скарги не може братися до уваги, оскільки саме по собі касаційне оскарження судового рішення не зупиняє його чинності.

Щодо пропуску строку позовної давності позивач вказує на те, що початок перебігу тримісячного строку звернення до суду, який встановлено ч.1 ст. 233 Кодексу законів про працю України, пов'язується виключно з моментом проведення фактичного розрахунку. Доки існує заборгованість фактично має місце триваюче правопорушення щодо проведення повного розрахунку при звільненні, з огляду на що, на думку позивача, строк позовної давності не застосовується.

Також представником відповідача 27.04.2015 р. надано письмові пояснення, де зазначено, що заявлена сума до стягнення є по суті фінансовою сакцією, та, оскільки у справі про банкрутство ДП УГК "Nemiroff" ухвалою про порушення введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, зупинення виконання боржником грошових зобов'язань, на дані вимоги поширюється дія мораторію й відповідно вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Окрім того, станом на 27.04.2015 р. не існує судового рішення, що в резолютивній частині містить вимогу щодо стягнення на користь ОСОБА_1 46 789, 87 грн з ДП УГК "Nemiroff". Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2015 року по справі №902/798/14 зазначено лише про визнання його кредиторських вимог та включення їх до реєстру.

В судове засідання 27.04.2015 р. з'явилися позивач та представник відповідача.

В ході розгляду справи по суті позивач позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яку подав у судовому засіданні, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладенні у позові, додаткових поясненнях та заяві, зокрема просить сягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку з 13 грудня 2014 року із розрахунку 1398,75 грн за кожен день затримки, а всього станом на 27.04.2015 р. кошти в сумі 128 685, 00 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Подана позивачем заява (вх. №06-52/4179/15 канцелярії суду від 27.04.2015 р.) про збільшення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку з 13.12.2014 р. із розрахунку 1398,75 грн за кожен день затримки, що станом на 27.04.2015 р. становить 128 685,00 грн. судом приймається, оскільки в даному випадку, як вбачається із матеріалів справи та характеру правовідносин, які склались між сторонами, дії позивача стосовно збільшення позовних вимог не суперечать чинному законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

При цьому суд враховує положення п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік збільшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі збільшення позовних вимог, якщо заяву прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, в даному випадку - це є сума 128 685, 00 грн.

Суд розглядає справу з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи вимоги чинного законодавства, в тому числі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, судом встановлено наступне.

Приписом частини 7 статті 43 Конституції України встановлено, що: право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 94 Кодексу законів про працю України: заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно статті 21 Закону України "Про оплату праці": працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Суд констатує, що статтею 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як визначено частинами 1-2 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду у 3-місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Приписами пункту 25 постанови пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановлено, що: закінчення строку виплати заробітної плати (стаття 115 Кодексу Законів про працю України) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати; непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 стаття 115 Кодексу Законів про працю України; у цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4рп/2012 у справі № 1-5/2012 вирішено, що: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 вирішено, що: в аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Із системного аналізу вищезазначених нормативно-правових положень судом вбачається, що за структурою Кодексу законів про працю України стаття 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що затримка розрахунку при звільнені за своєю правовою природою пов'язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.

Також суд зауважує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що: не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За результатами розгляду цивільної справи № 753/11485/14-ц позов позивача до відповідача про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задоволено. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2014 року стягнуто з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 103 423,94 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 78 330 грн., а всього 181 753, 94 грн.

Приймаючи таке рішення, Дарницький районний суд міста Києва встановив ті обставини, що наказом відповідача № 815/К від 29 квітня 2014 року директора юридичного департаменту - позивача - звільнено із займаної посади 30 квітня 2014 року, на підставі статті 38 Кодексу Законів про працю України, за власним бажанням. Зазначеним наказом бухгалтерію підприємства зобов'язано провести з позивачем повний розрахунок при звільненні. Також даним рішенням по цивільній справі було встановлено обставини відносно того, яким був розмір середньоденної заробітної плати позивача для виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, і котра виплачена в розмірі 1398,75 грн.

У справі № 902/1547/14, у зв'зку з затримкою повного розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом до ДП УГК "Nemiroff" за захистом порушеного права, про стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 25 липня 2014 року по 12 грудня 2014 року із розрахунку 1 398,75 грн. за кожен день затримки. За результатом звернення до суду позовні вимоги задоволено частково.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 22.07.2014 року порушено провадження у справі №902/798/14 про банкрутство "Українська Горілчана Компанія "Nemiroff", введено процедуру розпорядження майном боржника до 13.11.2014 року, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Сокола О. Ю.

23.07.2014 року здійснено офіційне оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет за № 6508 повідомлення про порушення провадження у справі №902/798/14 про банкрутство ДП "Українська горілчана компанія "Nemiroff", Вінницька область, м. Немирів, вул. Горького, буд.31, код ЄДРЮОФОП 30805594 із зазначенням про те, що граничний строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника становить тридцять днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Після офіційного оприлюднення до суду звернулись кредитори з грошовими вимогами до боржника в установлений законом термін, в тому числі ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" у розмірі 46 789, 87 грн. (заборгованість по заробітній платі).

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 16.12.2014 р. судом відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про включення до складу кредиторів Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" з сумою грошових вимог в розмірі 46 789,87 грн. (заборгованість по заробітній платі).

За наслідком розгляду справи в апеляційній інстанції Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 20.02.2015 р., яка набрала законної сили 20.02.2015 р., визнав вимоги ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Українська Горілчана Компанія "Nemiroff в сумі 46 789,87 грн. як заборгованість по виплаті заробітної плати.

Таким чином, станом на день розгляду справи у відповідача наявна заборгованість зі сплати заробітної плати перед позивачем у сумі 46 789,87 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що заробітну плату в сумі 46 789, 87 грн ОСОБА_1 повинен був отримати 13 грудня 2014 р., то станом на 27 квітня 2014 р. затримка розрахунку складає 92 робочих дні (грудень -13, січень - 20, лютий -20, березень - 21, квітень - 18).

За розрахунком позивача, його середня заробітна плата, обчислена відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передували звільненню, становить 1398,75 грн. (24750+31200):40 (кількість робочих днів у лютому та березні 2014 р.).

Також, як вже було зазначено, розмір середньоденної заробітної плати позивача для виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, і котра виплачена в розмірі 1 398 гривень 75 копійок, встановлено рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 липня 2014 року, яке набрало законної сили 18.08.2014 р.

Таким чином, за затримку повного розрахунку при звільненні, позивач просить стягнути з відповідача 128 685, 00 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні за період з 13.12.2014 р. по 27.04.2015 р. із розрахунку 1398,75 грн за кожен день затримки (затримка розрахунку складає 92 робочих дні: грудень -13, січень - 20, лютий -20, березень - 21, квітень - 18).

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітньої плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

Таким чином суд, враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітньої плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, здійснивши перевірку розрахунку середнього заробітку заявника за весь час затримки за період з 13.12.2014 року до 27.04.2015 р., що становить 92 дня в розмірі 128 685, 00 грн (1398,75Х92), приходить до висновку, що останній відповідає діючому законодавству, а тому підлягає визнанню судом.

Частиною 2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становить 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

В п.3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 25.08.2011 року № 01-06/1175/2011 вказано, що розмір ставки судового збору (станом на 1 січня календарного року) у кожному конкретному випадку визначається виходячи з того розміру МЗП, який було встановлено законом на момент сплати судового збору (станом на 1 січня календарного року).

Станом на 1 січня 2015 року, розмір мінімальної заробітної плати становить 1 218,00 грн.

Частинами 1-3 ст. 49 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення судового збору з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог

Доводи відповідача наведені у поясненнях до уваги судом не приймаються з підстав їх необгрунтованості. Окрім того з приводу припинення провадження по справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки є рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 липня 2014 року, який в межах своєї компетенції вирішив спір між тими самими сторонами і про той же предмет суд звертає увагу відповідача на те, що, даним рішенням затримка повного розрахунку стягується саме з дня звільнення по день винесення рішення (24 липня 2014 року), та крім заборгованості стосувалося стягнення компенсації за невикористану відпустку, а в даному позові Позивачем визначено зовсім інший період нарахування середнього заробітку (з 13.12.2014 року по 27.04.2015 року), що не входить в період, встановлений рішенням Дарницького районного суду м. Києва та заявленого по справі №902/1547/14 періоду нарахування середнього заробітку (з 25.07.2014 року по 12.12.2014 року).

Керуючись ст. ст. 43, 45, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (22800, Вінницька область, м. Немирів, вул. Горького, 31, код 30805594) на користь ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1, ідент.номер НОМЕР_1) - 128 685, 00 грн середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" (22800, вул. Горького, 31, м. Немирів, Вінницька обл., код 30805594) до Державного бюджету України 2 573, 7 грн судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 05 травня 2015 р.

Суддя Стефанів Т.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 02068, АДРЕСА_1

3 - відповідачу 22800, Вінницька обл., м. Немирів, вул. Горького, 31