Постанова № 43961804, 27.04.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року Справа № 910/19188/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Гончарука П.А., Ковтонюк Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційноїскаргикомунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд"напостанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 у справігосподарського суду міста Києва №910/19188/14за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Інтербіс"докомунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд",третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент будівництва та житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації,про стягнення 453 224,30грн.,

за участі представників сторін:

від позивача - Ракша-Медяник К.В.,

від відповідача - Левків С.М.,

від третьої особи - не з'явилися.

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербіс" звернулися до господарського суду міста Києва з позовом до комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" про стягнення 453 224,30грн., посилаючись на неналежне виконання останнім своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати виконаних робіт по договору підряду в капітальному будівництві.

25.11.2014 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Домнічева І.О.), залишеним без змін 04.02.2015 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді: Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.Ф.) позов задоволено частково, стягнуто з комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербіс" 391 867,20грн. основного боргу, 2 576,80грн. 3% річних та 7 888,88грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" з посиланням на ч.1 ст.212, ч. 2 ст.530, ст.627 Цивільного кодексу України вказували на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, тому просили судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербіс" відмовити.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 02.12.2013 між комунальним підприємством з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербіс" було укладено договір підряду в капітальному будівництві за бюджетні кошти №3, відповідно до п.1.1. якого замовник - комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" доручає, а підрядник - товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербіс" забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання з грудня 2013 по квітень 2015 року будівництво житлового будинку по вул. Теремківській, 3 у Голосіївському районі м. Києва.

В подальшому, 22.05.2014 сторони уклали додаткову угоду до договору №3 від 02.12.2013, якою було розірвано зазначений договір.

Суди встановили, що пунктом 4 додаткової угоди сторони передбачили, що ті обов'язки сторін, виконання яких розпочалося до набрання чинності цією угодою, повинні бути виконані сторонами в наступному порядку та на таких умовах: замовник зобов'язаний здійснити розрахунки за фактично виконані роботи згідно з положеннями розділу XI Договору №3 від 02.12.2013 у сумі 391 867,20грн. після отримання замовником бюджетного фінансування на свій реєстраційних рахунок державного казначейства та у сумі 169 832,99грн. після отримання замовником інвестиційного фінансування на свій реєстраційний рахунок.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, зазначаючи про відсутність бюджетного фінансування на оплату виконаних за договором робіт, відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення заборгованості.

Відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Нормами ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та 3% річних, попередні судові інстанції мотивовано виходили з того, що відповідачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження наявності підстав для звільнення його від обов'язку оплати виконаних робіт по договору №3 підряду в капітальному будівництві за бюджетні кошти. Заявлені вимоги про стягнення пені та штрафу за прострочення виконання зобов'язання суди обґрунтовано відхилили виходячи з того, що за умовами договору оплата за виконані роботи здійснюється відповідачем за рахунок коштів міського бюджету, доказів надходжень яких на рахунок відповідача матеріали справи не містять.

Умова пункту 11.6 договору, згідно з яким оплата за виконані роботи проводиться після отримання бюджетного фінансування не є підставою для звільнення відповідача від обов'язку оплатити надані послуги, оскільки з урахуванням приписів ст.ст.251, 252 Цивільного кодексу України, надходження коштів з державного бюджету не є подією, яка має неминуче настати зі спливом певного періоду, а тому не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати.

Беручи до уваги вищевикладене, попередні судові інстанції з урахуванням порушення відповідачем умов договору щодо сплати коштів, дійшли вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, та, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань перед позивачем, в частині нарахування позивачем 3 % річних.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.02.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014р. у справі № 910/19188/14 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяП.А. Гончарук СуддяЛ.В. Ковтонюк