Постанова № 43961550, 24.04.2015, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2015 року м. Черкаси справа № 823/137/15

14 годин 23 хвилини

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді - Трофімової Л.В., за участі секретаря - Роя О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу №823/137/15

за позовом ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1.) [позивач - особисто, представник позивача ОСОБА_2 - за довіреністю]

до виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (надалі - відповідач) [представники відповідача Нечаєнко Т.А., Гнізділов І.О. - за довіреностями]

про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії, прийняв постанову.

ОСОБА_1 звернувшись до суду з адміністративним позовом до відповідача, з урахуванням уточнень позовних вимог від 21.04.2015, просить:

- визнати грубі, недопустимі порушення елементарних правових норм при направленні йому і Урядовому уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини під виглядом відповідей від 10.04.2014 неправомірними, а самі відповіді незаконними;

- на підставі наявних у матеріалах справи з розгляду листа «Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини» документах зобов'язати відповідача направити позивачу законну відповідь, що гарантує виконання Україною правових норм ст.ст. 4, 36 Закону, Конвенції про права інвалідів, п.п.2, 3, 8, 9 Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів, Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Євросоюзу, ст.10 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» шляхом повторного розгляду справи адміністративним органом, як цього вимагає постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 у справі №823/1379/13-а.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про право оскаржити у суді відмову суб'єкта владних повноважень, отриману позивачем як відповідь від 10.04.2014 №21-Г-11.1, що не може вважатись законною, оскільки: запит про отримання інформації стосовно позивача до Черкаських регіональних структур Фонду не надходив; листа відповідача від 10.04.2014 №1235/01-13 не отримував, інформація про не перебування на обліку позивача в робочих органах виконавчої дирекції Фонду у Черкаській області не відповідає дійсності, оскільки наявні заяви позивача про призначення страхових виплат від 05.08.1996, від 14.10.2014, у т.ч. щодо справи 12.11.2001 за №25. Позивач не погоджується з інформацією викладеною у відповіді щодо необхідності повторного розгляду справи адміністративним органом, що додатково свідчить про невиконання відповідачем рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 у справі №823/1379/13-а. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивачем надано у копіях: лист від 10.04.2014 №66-Г-11 (а.с.107), посвідчення №877090 (а.с.75), лист від 10.04.2014 №21-Г-11.1 (а.с.76-77), лист від 08.10.2014 (а.с.78), письмові пояснення з додатками (а.с.106-109), рішення Черкаської міської ради від 14.06.2012 №3-964 (а.с.183), тези первинних пояснень позивача з додатками (а.с.184-199), лист від 18.11.2005 (а.с.200).

Представники відповідача у судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що позивачем в обґрунтування позову не надано доказів порушення відповідачем його прав, натомість наводяться безпідставні звинувачення. Представниками відповідача зазначено, що 25.02.2014 до виконавчої дирекції Фонду надійшло звернення Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.02.2014 №12.0.1-29/1220 з доданими до нього заявами ОСОБА_1 від 25.12.2012 та 03.03.2013 до Кабінету Міністрів України стосовно ненадання йому відшкодування та належних медико-соціальних послуг внаслідок трудового каліцтва, для вирішення питання по суті. Про результати розгляду виконавча дирекція мала поінформувати заявника та Міністерство юстиції України. 28.02.2014 виконавчою дирекцією фонду було зроблено усний запит до управління виконавчої дирекції Фонду у Черкаській області стосовно ненадання ОСОБА_1 відшкодування та належних медико-соціальних послуг внаслідок трудового каліцтва. Листом від 28.02.2014 №275/01-10 управлінням виконавчої дирекції Фонду у Черкаській області надано відповідь, що ОСОБА_1 на обліку в управлінні не перебуває, страхових виплат та медико-соціальних послуг не отримує. За результатами розгляду вищезазначених звернень виконавчою дирекцією було надано відповіді ОСОБА_1 як від 10.04.2014 № 66-Г-11, так і від 10.04.2014 №21-Г-11.1 Міністерству юстиції України, як було визначено у зверненні Уповноваженого у справах ЄСПЛ. У відповіді ОСОБА_1 виконавчою дирекцією було зроблено посилання на Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 №1105-XIV (надалі - №1105), яким регулюються питання відшкодування шкоди потерпілим внаслідок трудового каліцтва, а також зазначені постанови Правління соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, якими визначено порядок забезпечення інвалідів автомобілями, лікуванням, лікарськими засобами, виробами медичного призначення та медичною реабілітацією. Зазначено, що згідно інформації управління виконавчої дирекції Фонду у Черкаській області ОСОБА_1 на обліку в робочих органах Фонду у Черкаській області не перебуває, тому для отримання необхідної медико-соціальної допомоги йому необхідно звернутися до робочих органів Фонду та надати відповідні документи, визначені чинним законодавством. Перелік документів, необхідних для звернення до Фонду, визначено Законом №1105 та вищезазначеними постановами, що оприлюднено в порядку, установленому законодавством, розміщено на сайті Фонду страхування від нещасного випадку на виробництві і мають бути відомі позивачу. Твердження позивача про те, що відповідачем дано неправдиву, неправомірну та незрозумілу відповідь, є передчасним. Відповідно до п.п.27 п.3 положення завданням управління є забезпечення своєчасного та в повному обсязі відшкодування потерпілому шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків. А відновлення здоров'я і працездатності, проведення соціальної реабілітації та відшкодування матеріальної шкоди потерпілим на виробництві - це завдання відділень виконавчої дирекції Фонду. Дане підтверджується положенням про відділення виконавчої дирекції Фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Черкаси, затвердженому наказом управління виконавчої дирекції Фонду у Черкаській області від 15.04.2011 №39, у якому чітко зазначено, що відділення приймає рішення про призначення страхових виплат, своєчасно та в повному обсязі відшкодовує працівникові шкоду заподіяну трудовим каліцтвом. 29.04.2014 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Черкаси ОСОБА_1 була надана вичерпна відповідь на звернення позивача.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення, відповідачем надано засвідчені копії: постанови від 20.04.2001 №15 (а.с.159); положення про виконавчу дирекцію Фонду (а.с.160-166); листа від 03.02.2014 №12.0.1-29/1220 (а.с.167); заяви від 25.12.2012 (а.с.168-170); заяви від 03.03.2013 (а.с.171-172); службової записки від 28.02.2014 (а.с.173); листа від 28.02.2014 №275/01-10 (а.с.174); листа від 10.04.2014 №66-Г-11 (а.с.175); листа від 10.04.2014 №21-Г-11-1 (а.с.176); листа від 14.03.2014 (а.с.177); скарги від 14.04.2014 (а.с.178);

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно із ст.18 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини на адресу відповідача 03.02.2014 було направлено лист №12.0.1-29/1220. У листі зазначалось, що до Міністерства юстиції України надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.01.2014 на підставі виконавчого листа №823/1379/13-а від 23.12.2013, що видано Черкаським окружним адміністративним судом, щодо зобов'язання Міністерства юстиції України надати ОСОБА_1 повну відповідь відповідно до вимог чинного законодавства на всі питання, викладені у його заяві від 03.03.2013, якою він просив надати відповідь також і на попередню заяву, датовану 25.12.2012. У своїх заявах ОСОБА_1 скаржиться на неналежне відшкодування шкоди, заподіяної йому внаслідок травмування на виробництві, на незабезпечення його реабілітаційним санаторно-курортним лікуванням та автомобілем, про що йдеться у листі від 10.04.2014 №21-Г-11.1 з посиланням на лист від 10.04.2014 №66-Г-11. На підставі ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» було надіслано вказані заяви для розгляду у частині питань, що належать до компетенції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та вирішення питання по суті. Про результати розгляду заяв та вжиті заходи необхідно було поінформувати заявника та Міністерство юстиції України (а.с.167).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Гуріненко проти України (заява №37246/04) від 18.02.2010 визнано скаргу за п.1 ст.6 Конвенції стосовно надмірної тривалості судового розгляду у справі про компенсацію прийнятною, решту скарг у заяві - неприйнятними: (п.27) уважно розглянувши представлені заявником документи, виходячи із сукупності наявних матеріалів та в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не встановив жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією. ЄСПЛ встановлено, що мало місце порушення п.1 ст.6 Конвенції: (a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до п.2 ст.44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявнику 1600 (одну тисячу шістсот) євро відшкодування моральної шкоди та 30 (тридцять) євро судових витрат, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цих сум; (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти. Відхилено решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Законом, що регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення є Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (надалі - Закон №393/96). Відповідно до ст.1 Закону №393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно із ст.3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Згідно із ст.7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно у термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно у той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Лист від 10.04.2014 №66-Г-11 є результатом реагування на звернення позивача у порядку Закону №393/96. Враховуючи зазначене, суд встановив, що позивачем фактично оскаржуються дії відповідача щодо недотримання процедур розгляду його звернень, викладених у заявах від 03.03.2013 та від 25.12.2012, скерованих Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини на адресу відповідача.

Судом встановлено, що 10.04.2014 за №66-Г-11 ОСОБА_1 направлено лист - відповідь за результатом розгляду звернення, у якому, зокрема у абзаці 1 зазначено: «виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція Фонду) розглянуто звернення Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини стосовно Ваших заяв на ненадання Вам належного відшкодування шкоди, завданої внаслідок травмування на виробництві, незабезпечення Вас реабілітаційним, санаторно-курортним лікуванням та автомобілем». У абзаці 4 і 5 листа від 10.04.2014 №66-Г-11 зазначено: «щоб забезпечити потерпілого на виробництві лікарськими засобами, виробами медичного призначення, санаторно-курортним лікуванням та іншими послугами, які визначено йому у довідках МСЕК та ЛКК, від потерпілого необхідно отримати заяву та необхідні для цього документи. Згідно з інформацією управління виконавчої дирекції Фонду у Черкаській області Ви на даний час не перебуваєте на обліку в робочих органах виконавчої дирекції Фонду у Черкаській області. Таким чином, для того щоб отримати необхідну медико-соціальну допомогу за рахунок коштів Фонду Вам необхідно надати до робочих органів Фонду відповідні документи, визначені чинним законодавством».

Відповідно до п.1 положення «Про Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 №784 (надалі - Положення №784) Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини є посадовою особою, на яку покладено повноваження щодо забезпечення представництва України в Європейському Суді з прав людини (далі - Суд) під час розгляду справ про порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також інформування Комітету Міністрів Ради Європи про хід виконання рішень Суду. Згідно із п.4 Положення №784 основними завданнями Уповноваженої особи є, зокрема: координація роботи, пов'язаної з підготовкою матеріалів для розгляду справ у Суді та виконанням його рішень, співпраця з цією метою з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування; інформування в установленому порядку Комітету Міністрів Ради Європи про хід виконання Україною рішень Суду; організація роботи із створення необхідних умов для проведення Судом розслідування у справі про порушення Конвенції та вжиття заходів відповідно до регламенту Суду. Відповідно до п.5 Положення №784 уповноважена особа відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: визначає порядок вжиття заходів відповідно до регламенту Суду; виступає доповідачем під час розгляду в Суді справ щодо порушення Конвенції; готує і подає Комітету Міністрів Ради Європи інформацію та звіти про хід виконання Україною рішень Суду; подає органам державної влади та органам місцевого самоврядування пропозиції щодо можливих шляхів запобігання порушенням прав людини в Україні; вживає необхідних заходів щодо залучення представників органів державної влади за погодженням з їх керівниками для забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень; виконує за дорученням Міністра юстиції інші функції.

Згідно із п.6 Положення №784 Уповноважена особа має право: звертатися із запитами до органів державної влади та органів місцевого самоврядування та отримувати від них необхідні матеріали та інформацію; звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій з метою надання сприяння у здійсненні заходів щодо забезпечення представництва України в Суді та виконання його рішень, а також із створення необхідних умов для проведення Судом розслідування у справі про порушення Конвенції та вжиття заходів відповідно до його регламенту.

Згідно із ст.15 Закону №393/96 визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина у письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст.18 Закону №393/96 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Згідно із ст.19 Закону №393/96 органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, у межах бюджетних асигнувань. Статтею 24 Закону №393/96 встановлено відповідальність посадових осіб за порушення законодавства про звернення громадян: особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України.

Законом що регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації є Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (надалі - Закон №2657). Згідно ч.1 ст. Закону №2657 інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2657 основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2657 суб'єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об'єднання громадян; суб'єкти владних повноважень. Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №2657 об'єктом інформаційних відносин є інформація. Згідно із ч.1 ст.5 Закону №2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Частиною 1 ст.6 Закону №2657 визначено, що право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20.04.2001 №15 затверджено Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (надалі - Положення №15). Згідно п.1.1 Положення №15 виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція Фонду) є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), що здійснює реалізацію завдань та основних принципів страхування від нещасного випадку.

Відповідно до п.2.1 основними завданнями виконавчої дирекції Фонду є, зокрема: забезпечення дотримання положень Конституції України та вимог чинного законодавства, інших нормативно-правових актів у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності; виконання завдань та основних принципів страхування від нещасного випадку, а також обов'язків, пов'язаних з координацією страхової діяльності; забезпечення своєчасного та в повному обсязі відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров'я або в разі його смерті, здійснення страхових виплат особам, які перебували на його утриманні.

Відповідно до ст.3 Закону №1105 держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Відповідно до ст.4 Закону №1105 законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору. Згідно із ст.36 Закону №1105 Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів. Рішення оформляється постановою, в якій зазначаються дані про осіб, які мають право на страхові виплати, розміри виплат на кожного члена сім'ї та їх строки або обґрунтування відмови у виплатах; до постанови додаються копії необхідних документів. Фонд соціального страхування від нещасних випадків може затримати страхові виплати до з'ясування підстав для виплат, якщо документи про нещасний випадок оформлені з порушенням установлених вимог.

Судом досліджено лист-відповідь від 10.04.2014 №66-Г-11, що направлено позивачеві за результатами розгляду його заяв від 03.03.2013 та від 25.12.2012 та встановлено, що зазначений результат дій з перевірки заяв, оформлений листом не відповідає вимогам Закону №393/96. У заяві від 03.03.2013 позивач просив переглянути його заяву від 25.12.2012. У заяві від 25.12.2012 позивач просив виконати рекомендацію № R (2000) «Про перегляд і поновлення провадження у визначених справах на національному рівні за наслідками рішення Європейського суду з прав людини» і виконати конкретні заходи на користь інваліда 2 групи від трудового каліцтва («індивідуальні заходи»).

Згідно із Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи від 11.03.1980 № R(80)2 «Стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень» визначено, що під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, що адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, що він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Відповідачем, після отримання листа від 03.02.2014 №12.0.1-29/1220 не вжито заходів щодо повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду його заяв від 03.03.2013 та від 25.12.2012, чим спричинено недотримання вимог ст.18 Закону №393/96 стосовно прав позивача - особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяв;, подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги - чим позбавлено позивача права брати участь у розгляді його заяв (скарг), тобто права бути почутим (гарантії щодо права чути, бути почутим і слідкувати за ходом розгляду мотивовані у рішенні ЄСПЛ від 15.06.2011 у справі «S. C. проти Сполученого Королівства»).

У листі від 10.04.2014 №66-Г-11 відповідачем не прийнято чіткого рішення про відмову або задоволення заяв позивача, зокрема у випадку відсутності у заявах даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, відповідачем не повідомлено позивача про такі обставини та не надано відповідних роз'яснень; не роз'яснено позивачеві порядок оскарження прийнятого рішення, чим порушено вимоги ст.15, ст.19 Закону №393/96. Лист від 10.04.2014 №66-Г-11 відсилає позивача до робочих органів Фонду, проте не містить конкретизації останніх - згідно ст.18 Закону №1105 робочими органами Фонду є управління та відділення, так само як не містить чіткого переліку документів, що необхідно додати до зазначеної у листі заяви, тобто не визначено, які саме «відповідні документи» позивачу необхідно надати до робочих органів Фонду. Зазначене свідчить про порушення відповідачем вимог стосовно повноти інформації, встановлених ч.1 ст.2 Закону №2657. Разом з тим, у спірних відносинах необхідно враховувати акт як дію і акт як документ. Верховним Судом України (Судова палата у господарських справах) у рішенні від 05.04.2005 зазначено: вирішуючи спори про визнання недійсними актів державних органів, судам необхідно враховувати, що акт державного чи іншого органу управління повинен бути прийнятий у межах компетенції відповідного органу, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, відповідати вимогам діючого законодавства і бути прийнятим у формі та в порядку, визначеному законом.

Суд, враховуючи аргументи відповідача щодо інформації Міністерства соціальної політики України від 14.03.2015 в якій чітко зазначені підстави та перелік документів, необхідні для розгляду справ про страхові виплати та рекомендацій звернутися до робочого органу виконавчої дирекції Фонду для прийняття відповідного рішення про розгляд справи зазначає, що вказаний суб'єкт публічної адміністрації не є стороною у даній справі, а позивач розраховував на добросовісність, розсудливість і обґрунтованість саме у поведінці відповідача при перевірці його заяв з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача у частині визнання дій виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України із складання та направлення на адресу Міністерства юстиції України листа від 10.04.2014 №21-Г-11.1 з посиланням про відправлення відповіді позивачеві листом від 10.04.2014 №66-Г-11 без забезпечення інформування щодо участі позивача у перевірці поданих заяв та не прийняттям за ними рішення з роз'ясненням порядку оскарження є обгрунтованими, та такими, що належить задовольнити.

Під час підготовки організаційно-розпорядчих документів працівники установ оформляють їх з урахуванням вимог ДСТУ 4163-2003. Наказом Міністерства юстиції України від 30.11.2011 №1242 «Про затвердження Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади» визначено (п.46), що додатки до документів, крім додатків до супровідних листів, складаються з метою доповнення, пояснення окремих питань документа або документа в цілому. Судом встановлено, що у змісті листа від 10.04.2014 №21-Г-11.1 на №12.0.1-29/1220 від 03.03.2014 «Про звернення ОСОБА_1.» перед вчиненням підпису керівника відповідача зазначено: «відповідь заявнику направлено листом від 10.04.2014 №66-Г-11».

Стосовно позовних вимог у частині визнання дій виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України із складання та направлення позивачеві як способу реагування на лист від 03.03.2014 №12.0.1-29/1220 шляхом інформування позивача листом від 10.04.2014 №66-Г-11, суд дійшов висновку, що у задоволенні належить відмовити, оскільки у зв'язку із визнанням дій відповідача із складання та направлення листа від 10.04.2014 №21-Г-11.1 з посиланням про відправлення відповіді позивачеві листом від 10.04.2014 №66-Г-11, як невід'ємної складової частини відповіді від 10.04.2014 №21-Г-11.1, неправомірними відповідач матиме підстави проінформувати про результати повторного розгляду (рішення, лист) зацікавлених суб'єктів владних повноважень та позивача в установленому порядку.

Лист фіксує певні обставини та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій, не породжує певних правових наслідків, його висновки не мають обов'язкового характеру. Якщо виходити з положень правознавства, то листи не можна визначити як документи, що містять норми права загальної або індивідуальної дії: вони не можуть створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не мають обов'язкового характеру для суб'єкта стосовно якого вони скеровані. Тобто, лист-відповідь від 10.04.2014 №66-Г-11 не має обов'язкового характеру і не набуває статусу рішення у розумінні п.1 ч.1 ст.17 КАС України, внаслідок чого не може бути визнаний незаконним у порядку адміністративного судочинства.

Стосовно вимог позивача щодо зобов'язання відповідача направити позивачу законну відповідь, що гарантує виконання Україною правових норм ст.ст. 4, 36 Закону, Конвенції про права інвалідів, п.п.2, 3, 8, 9 Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів, Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів Євросоюзу, ст.10 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» шляхом повторного розгляду справи адміністративним органом, як цього вимагає постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 у справі №823/1379/13-а, суддя зазначає про таке.

Відповідно до ст.12 Конвенції про права інвалідів, ратифікованої Законом України від 16.12.2009 №1767-VI (дата набрання чинності для України: 06.03.2010) визначено, що держави-учасниці підтверджують, що кожний інвалід, де б він не знаходився, має право на рівний правовий захист. Згідно із ст.13 Конвенції про права інвалідів держави-учасниці забезпечують інвалідам нарівні з іншими ефективний доступ до правосуддя. Згідно із ст.26 Конвенції про права інвалідів держави-учасниці вживають, зокрема за підтримки з боку інших інвалідів, ефективних і належних заходів для того, щоб надати інвалідам можливість для досягнення й збереження максимальної незалежності, повних фізичних, розумових, соціальних та професійних здібностей і повного включення й залучення до всіх аспектів життя. Згідно із ст.3 Декларації про права інвалідів від 09.12.1975 визначено, що інваліди мають невід'ємне право на повагу їх людської гідності. Відповідно до правила 2 Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів, затверджених Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20.12.1993 №48/96 визначено, що держави повинні забезпечити ефективне медичне обслуговування інвалідів. Оскільки позивач не конкретизує спосіб поновлення порушеного права, зазначаючи підпункти 2, 3, 8, 9 Стандартних правил забезпечення рівних можливостей для інвалідів, то судом враховано, що п.п.2, 3, 8, 9 містяться у вступі, розділі 1 «міжнародна діяльність у минулому», розділі 2 правило 5, 6, 7, розділі 3 правило 18, розділі 4, що є різні за змістом, тому у контексті заявлених меж у цій частині вимог належить відмовити. Зазначені позивачем норми носять загальний характер і не є інструментами перевірки оскаржуваних дій щодо підготовки і направлення листів - відповідей на дотримання вимог Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про інформацію». Предметом розгляду даної справи є перевірка правомірності дій відповідача стосовно складання та направлення відповідей від 10.04.2014 та змісту їх повноти і достовірності.

Принагідно необхідно зазначити, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 ЄКПЛ передбачено «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Відповідно до п.4 ч.1 ст.18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1 та 2 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч.1 ст.69 КАС України доказами у адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін та доказів у справі.

Відповідно до ст.162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування.

Дослідивши наявні у справі докази, враховуючи надані сторонами пояснення та докази на їх підтвердження, проаналізувавши дії відповідача на предмет відповідності чинному законодавству у межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 160, 162, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати дії виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України із складання та направлення листа від 10.04.2014 №21-Г-11.1 «про розгляд звернення», скерованої на ім'я ОСОБА_1, у відповідь на звернення Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.02.2014 №12.01-29/1220 неправомірними.

Зобов'язати виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України повторно надати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 18015) відповідь на звернення Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини від 03.02.2014 №12.01-29/1220 з дотриманням вимог ст.15,18,19 Закону України «Про звернення громадян» та законодавства з питань захисту прав інвалідів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 28 квітня 2015 року.

Суддя Л.В.Трофімова