Постанова № 43961031, 02.02.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

02 лютого 2015 року справа № 814/3358/14

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Єнтіна А.П., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, Миколаївська область, 57212

доЖовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Торгова, 63-а, м. Миколаїв,54050

провизнання нечинним та скасування рішення від 13.10.2014р. № 0005474700,В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Жовтневої об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі також - контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0002161700 від 15.07.2014р., яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДФО у розмірі 40894,36 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 10223,59 грн.; рішення №0005474700 від 13.10.2014р., яким застосовані штрафні санкції за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 4389,81 грн. Свій позов мотивував тим, що фактично відповідачем було проведено не планову виїзну перевірку, а невиїзну перевірку за місцем розташування органу ДПІ, позивач самостійно надавав до органу ДПІ документи, які вимагав контролюючий орган, який приймав їх без опису, а тому неправомірно не врахував документи, що підтверджують витрати позивача, які ревізору фактично надавалися; при обчисленні суми валового доходу позивача контролюючий орган неправомірно застосував непрямий метод обчислення таких доходів, не врахував що у сумах грошових коштів, що надходили на рахунки позивача містився також ПДВ, який не включається до сум доходів підприємця, який зареєстрований, як платник ПДВ і тому помилково вважав ці суми валовим доходом; вимога про донарахування позивачу єдиного соціального внеску була скасована у процедурі адміністративного оскарження і втратило свою силу, тому винесення повторного рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування контролюючим органом сум єдиного соціального внеску відповідно вважав протиправним.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначав, що оскаржені позивачем рішення були винесені відповідно до чинного законодавства та ґрунтуються на матеріалах перевірки (т.3 а.с. 92-93).

Справа розглянута судом в порядку письмового провадження.

Дослідивши обставини адміністративної справи, та докази, якими сторони обґрунтовували свої вимоги і заперечення, суд приходить до наступних висновків.

Як зазначено у акті перевірки від 20.06.2014р. №451/17/НОМЕР_2, посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. та дотримання іншого законодавства. Актом перевірки відображено встановлення контролюючим органом ряду порушень податкового законодавства з боку позивача, в тому числі зазначено про порушення вимог статей 164, 177 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Так, на думку податкового органу позивачем було занижено валовий дохід в сумі 57623,77 грн.; завищено валові витрати в сумі 195391,35 грн. в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в сумі 40894,36 грн. Крім того в наслідок цього було занижено сплату внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 87796 грн. Встановлені і інші порушення, які не є предметом розгляду в даній адміністративній справі.

За наслідками проведеної перевірки щодо позивача були винесені рішення, зокрема:

- податковим повідомленням-рішенням від 15.07.2014р. №0002161700 позивачу збільшене податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 40894,36 грн. та застосовано штрафну санкцію 10223,59 грн.;

- рішення від 15.07.2014р. №0001731700 про застосування штрафних санкцій в сумі 4389,81 грн. за донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Позивачу також направлено вимогу від 20.06.2014р. про сплату боргу (недоїмки) на донараховну суму єдиного внеску в сумі 87796,21 грн.

Також, були винесені інші рішення, які не є предметом оскарження в даній адміністративній справі.

Винесені за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення та вимога були позивачем оскаржені в адміністративному порядку.

Своєю заявою від 14 серпня 2014 року позивач надав до Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (для долучення до матеріалів провадження по розгляду його скарги на прийняті податкові повідомлення-рішення) копії первинних документів, що підтверджують здійснення розрахунків між контрагентами готівкою (т.1 а.с. 53).

Рішенням Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 04.08.2014р. №2645/10/14-29-10-05-10 скарга позивача на податкову вимогу залишена без задоволення. В той же час вимога про сплату донарахованого єдиного внеску від 20.06.2014р. була скасована через порушення форми (не зазначення номеру вимоги, номеру і дати акту перевірки). Жовтневій ОДПІ було доручено сформувати і направити позивачу нову вимогу, оформлену із додержанням чинного законодавства.

Рішенням від 21.08.2014р. №2871/10/14-29-10-05-10 Головного управління Міндоходів у Миколаївській області скарга позивача на рішення про застосування штрафних санкцій залишена без задоволення. В той же час рішення відповідача від 15.07.2014р. №0001731700 про застосування штрафних санкцій в сумі 4389,81 грн. за донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування було скасовано через порушення форми. Так, у рішенні ГУ Міндоходів зазначено, що поряд з наданою позивачу вимогою про сплату донарахованої суми внеску в сумі 87796,21 грн., ця ж сума боргу була помилково внесена і до рішення про застосування штрафних санкцій від 15.07.2014р. крім самих штрафних санкцій. Було зобов'язано Жовтневу ОДПІ сформувати і направити позивачу нове рішення про застосування штрафних санкцій.

13 жовтня 2014 року Жовтневою ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області було винесене Рішення №0005474700 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 4389,81 грн.

Даних про направлення нової податкової вимоги з єдиного внеску суду не надано.

Наказом начальника Жовтневої ОДПІ від 15.08.2014р. №338 було призначено документальну позапланову виїзну перевірку позивача у зв'язку з розглядом його скарги на податкові повідомлення-рішення, вимогу та рішення прийняті за наслідками планової перевірки.

15.08.2014р. та 19.08.2014р. позивач надав відповідачу для проведення такої перевірки оригінали первинних документів, що підтверджують здійснення розрахунків між контрагентами та ним, які, як він зазначив надавались, але безпідставно не досліджувалися під час проведення планової перевірки (т.1 а.с. 54, 56). Перелік документів або їх опис при цьому не складалися.

Контролюючим органом 28.08.2014 року було складено акт №552/17/НОМЕР_2 про результати позапланової виїзної перевірки позивача щодо питань, що стали предметом оскарження.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем положень ст.ст. 177, 167 ПК України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 40894,36 грн. та ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого занижено сплату внеску в сумі 87796,21 грн. Встановлені і інші порушення, які не є предметом розгляду в даній адміністративній справі.

Так, під час перевірки було встановлено, що згідно банківських виписок підтверджено суму валового доходу за 2013 рік в сумі 824830,45 грн., а за даними декларації про доходи - 767206,68 грн; заниження доходу - 57623,77 грн. Також за банківськими виписками встановлено валові витрати в сумі 540085,35 грн, а згідно звіту за 2013 рік задекларовано витрат на суму 735476,60 грн., різниця склала 195391,35 грн., яка не відображена у книзі обліку доходів і витрат та не підтверджена банківськими виписками та первинними документами. За таких обставин контролюючий орган вважав, що чистий дохід склав 284745,10 грн. замість 31730,08 грн., що зазначені у декларації; сума заниження чистого доходу - 253015,02 грн.; відповідно сума заниження податку на доходи з фізичних осіб - 40894,36 грн.; також сума заниження єдиного соціального внеску склала 87796,21 грн.

Судом встановлено, що в актах перевірки (планової та позапланової), що наявні в матеріалах справи, здійснений аналіз витрат позивача у 2013 році (зокрема т.3. а.с. 153-155). В акті перевірки зазначається, що згідно банківських виписок підтверджено валові витрати в сумі 540085,35 грн., а згідно звіту за 2013 рік задекларовано витрат на суму 735476, 60 грн., різниця склала 195391,35 грн.

Позивач зазначив, що надав до контролюючого органу первинні документи, які підтверджують валові витрати, здійснені у готівковій формі. Про це зазначено у листах позивача від 15.08.2014р. та 19.08.2014р., з якими позивач надав відповідачу для проведення такої перевірки певні документи, які, як він зазначив, надавались, але безпідставно не досліджувалися під час проведення планової перевірки (т.1 а.с. 54, 56).

В той же час у актах перевірки зазначено про відсутність документів, які б підтверджували валові витрати позивача, пов'язані з отриманням доходів у 2013 році.

Крім того, в акті перевірки констатується про невідповідність суми валового доходу, задекларованого позивачем у 2013 році (767206,68 грн.) сумі, встановленій відповідно до виписок банку (824830,45 грн.). Цю обставину позивач пояснює помилковим врахуванням контролюючим органом сум ПДВ у суму валового доходу, які повинні бути з нього вирахувані.

Податковий орган заперечує цю обставину тим, що суми ПДВ були вже вирахувані із суми валового доходу, та разом з ПДВ ця сума складала 995881,67 грн., а за вирахуванням ПДВ - 824830,49 грн., тобто наявне заниження валового доходу. Зокрема відповідний аналіз наведено у відповіді, яка надана позивачу по результатам розгляду його заперечень на акт перевірки (т.1, а.с. 28).

Суд відзначає, що позивач не надав суду будь-яких первинних документів, які б свідчили про понесені ним додаткові витрати до тих, що були здійснені у безготівковій формі (договорів, прибуткових касових ордерів, актів прийому передачі тощо), що дало б можливість підтвердити чи спростувати позицію позивача про те, що такі документи надавалися контролюючому органу, але не були ним враховані.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі по тексту посилання на Податковий кодекс, в тому числі нумерація статей приведена в чинній на момент здійснення операцій редакції), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Позивач зазначає, що такі первинні документи ним було надано при перевірці, а відповідач зазначає, що такі документи не надавалися. Оскільки до матеріалів справи позивачем не надано будь-яких первинних документів з цього приводу, то у суду немає доказів на спростування висновків контролюючого органу в цій частині.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність і Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин), податкова накладна є податковим документом, яка, за певних умов дає право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Позивачем суду надані копії податкових накладних (т.1, а.с 93-250, т.2, а.с. 1-250, т.3, а.с 1- 91).

Суд здійснив аналіз цих копій податкових накладних, внаслідок чого судом встановлено наступне. У податкових накладних зазначено про придбання позивачем товарів на суму, яка за розрахунками суду складає 193410,51 грн. без ПДВ (дві копії податкових накладних надруковані не до кінця і судом не враховувалися).

В той же час податкові накладні самі по собі не є документами, що підтверджують витрати в розумінні ст. 138 Податкового кодексу України.

Тому в матеріалах справи відсутні достатні докази понесених позивачем додаткових витрат в сумі 195391,35 грн.

Позивач у позові зазначає, що хоча відповідачем складено акт про проведення виїзної перевірки, фактично була проведена невиїзна перевірка, оскільки на прохання ревізора він привозив необхідні документи до податкової інспекції. При цьому позивач у позові неодноразово наполягає на тому, що документи, що підтверджують витрати на суму 195391,35 грн. ним ревізору все ж таки надавалися, але не були ним враховані.

За таких обставин суд вважає, що вказане порушення закону при проведенні перевірки, якщо воно і мало місце, не могло привести до порушення прав позивача, а може стати підставою для дисциплінарної відповідальності винних осіб.

До того ж, відповідно до п.п. 44.6, 44.7 статті 44 Податкового кодексу України платник податків в разі відмови контролюючого органу прийняти підтверджуючі документи має право надіслати копії цих документів цьому органу з описом. Крім того, протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

В матеріалах справи наявні заперечення позивача на акт перевірки, із яких вбачається, що ніяких документів до цих заперечень позивач не додав, тобто не скористався своїм правом, що надано йому статтею 44 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що законодавець встановив граничний термін надання підтверджуючих документів для суб'єкта господарювання - 5 днів з моменту отримання акту перевірки.

Акт перевірки від 20.06.2014р. позивач отримав 26.06.2014р. (т.1. ас. 19 зв.). А документи (без опису та переліку) надав податковому органу у серпні 2014 року. Суду також не надано доказів про надання позивачем відповідачу відповідних документів після складення акту позапланової виїзної перевірки.

Відповідно до п. 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Позивачем не надано доказів надання контролюючому органу документів, що підтверджують понесені ним додаткові витрати в 2013 році (з оплатою в готівковій формі). Не надано таких документів і до суду.

За таких обставин у суду немає підстав вважати, що такі підтверджуючи документи були в наявності у платника податків на час складання податкової звітності. Тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Також, позивачем не надано підтверджуючих документів щодо валових доходів цього платника податків за 2013 рік. Тому суд позбавлений права прийняти твердження позивача про неправомірне врахування контролюючим органом сум ПДВ у сумі валового доходу, при тому, що податковий орган зазначає про те, що сума доходу 824830,49 грн. є сумою валового доходу вже без врахування ПДВ.

Відповідно до положень статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги і заперечення.

Оскільки згідно зі ст. 44 Податкового кодексу України усі первинні документи до закінчення процедури адміністративного та судового оскарження повинні зберігатися у платника податків, який суду їх не надав, то суд не може в цьому випадку перекласти тягар доказування на суб'єкта владних повноважень.

За таких обставин суд не може погодитися з обґрунтованістю позовних вимог в цій частині.

Щодо вимог позивача про скасування рішення про накладення на нього штрафу за донарахування йому контролюючим органом сум єдиного внеску, суд приходить до такого.

Відповідно до п.3 частини 11 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнобов'язкове державне соціальне страхування», за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Із системного аналізу норм цього закону в сукупності з нормами Податкового кодексу можна зробити висновок, що під терміном «донарахування» розуміється винесення контролюючим органом певних рішень, якими платнику податків збільшуються відповідні зобов'язання.

Як вже зазначалося вище, вимога відповідача про сплату донарахованого позивачу єдиного внеску від 20.06.2014р. була скасована рішенням Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 04.08.2014р. №2645/10/14-29-10-05-10. Відомостей про направлення позивачу нової вимоги з цього приводу, як про це йдеться у рішенні ГУ Міндоходів у Миколаївській області - суб'єктом владних повноважень не надано.

За таких обставин немає підстав вважати про те, що органом доходів і зборів донараховано позивачу суму своєчасно не сплаченого єдиного внеску, оскільки це не було оформлено у відповідному рішенні (вимозі) цього органу. Тому і накладення штрафних санкцій за таке донарахування є неправомірним.

Отже рішення про накладення штрафних санкцій підлягає визнанню протиправним і скасуванню, і в цій частині позов необхідно задовольнити.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163, 171-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати рішення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 13 жовтня 2014 року №0005474700 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 4389,81 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікацйний номер НОМЕР_2) решту суми судового збору в розмірі 1461,60 грн. на користь Державного бюджету України (р/р 31217206784002 УДКСУ у м. Миколаєві, код 37992781, МФО 826013, ЄДРПОУ 35356555).

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А. П. Єнтіна