Ухвала суду № 43956641, 27.04.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/11552/14 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.

Провадження № 22-ц/783/2910/15 Доповідач в 2-й інстанції: Гірник Т. А.

Категорія:42

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

Головуючого судді - Гірник Т.А.

суддів - Бакуса В.Я., Левика Я.А.

секретар - Глинський О.А.

з участю представника позивачів ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10, третя особа - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про встановлення порядку користування житлом та зустрічним позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, третя особи - орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівське міське комунальне підприємство "Айсберг", Галицький районний відділ у м. Львові, Державної міграційної служби про зняття з реєстраційного обліку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10 про встановлення порядку користування житлом. Просив встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1, виділивши у користування позивачів житлову кімнату площею 12,3 м.кв., позначену в технічному паспорті цифрами - 3; відповідачу ОСОБА_8 - житлову кімнату площею 11. 8 м.кв, позначену в технічному паспорті цифрами 6-4; відповідачам ОСОБА_9, ОСОБА_3 з малолітнім ОСОБА_10 житлову кімнату 23, 2 м.кв., позначену в технічному паспорті цифрами 6-5; кухню, коридор, ванну, позначену в технічному паспорті цифрами 6-1, 6-2, 6-6 залишити у спільному користуванні сторін. Вселити позивачів до квартири АДРЕСА_1, загальною площею 65,1 м .кв.; зобов'язати відповідачів не чинити перешкод позивачам у користуванні цією квартирою.

У листопаді 2014 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_10 звернулись в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, треті особи Галицька РА ЛМР, ЛКП «Айсберг», Галицький відділу м. Львові ДМС України у Львівській області про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та про зняття з реєстраційного обліку в квартирі. Просили визнати ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішення суду оскаржили адвокат ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3. Вважають рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим на неповно з'ясованих обставинах, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_2 вказує на те, що висновок суду про втрату права власності і скасування наказу Управління комунальної власності ЛМР від 19.02.2009 року №435-Ж-Г в частині приватизації є безпідставним, оскільки витяг про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 від 19.03.2009 року №22208560 виданий ЛОКП ЛОР «БТІ та ЕО» зберіг свою чинність, як самостійний юридичний документ. Попереднім рішенням Галицького районного суду м. Львова від 06.06.2014 року, яке набрало законної сили 14.11.2014 року після перегляду справи апеляційним судом, відмовлено в частині скасування державної реєстрації права власності на квартиру. Цими рішеннями лише скасовано наказ Управління комунальної власності ЛМР від 19.02.2009 року №435-Ж-Г в частині приватизації квартири АДРЕСА_1.

Безпідставним є посилання суду на Інформацію реєстру речових прав на нерухоме майно оформлене витягами за №№33049707, 33049662 та 33049603 від 03.02.2015 року, видані реєстраційною службою, оскільки такі не містить відомостей, що становить предмет доказування. Окрім того, незрозумілим є, яким чином дані витяги були долучені до матеріалів справи, адже питання про їх долучення до матеріалів справи жодною стороною не заявлялось.

З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні зустрічного позову відмовити, первісні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3 зазначає, що рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не відповідає нормам чинного законодавства, є необґрунтованим, немотивованим. Судом під час судового розгляду було встановлено, що відповідачі за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_1. не проживають з 1985року, жодних витрат по утриманню житлового приміщення та оплаті житлово-комунальних послуг не несуть, оплату комунальних послуг здійснюють позивачі за зустрічним позовом. Проте судом не було наданої жодної правової оцінки встановленим доказам. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд в судовому рішенні не зазначив, які саме причини відсутності визнані поважними. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не прийняв як належні та допустимі докази - акти обстеження квартири АДРЕСА_1, складені за результатами проведених обстежень, які засвідчують факт, що відповідачі за зустрічним позовом у вказаній квартирі не проживають. Вказані документи жодним чином не пов»язані з правовстановлюючими документами на квартиру АДРЕСА_1.

З огляду на вищевикладене просить рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та постановити нове, яким зустрічний позов задоволити в повному обсязі.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції апелянти підтримали доводи своїх апеляційних скарг та відповідно висловились про заперечення апеляційної скарги протилежної сторони.

Інші учасники в судове засідання не з»явились. Належним чином повідомлені про розгляд справи за апеляційними скаргами, про причини неявки не повідомили. За таких обставин, колегія суддів вважає можливим продовжувати розгляд справи у відсутності учасників процесу, які не з»явились.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення, виходячи з таких мотивів.

У відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. За змістом ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що обрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Відповідно до ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

При винесенні судом рішення по суті спору, враховано, що згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 01 грудня 2004 року, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції ( 254к/96-ВР ) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З матеріалів справи убачається, що 06 червня 2014 року Галицьким районним судом м. Львова винесено рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, в частині, що стосується приватизації квартири АДРЕСА_1 (п.10 додатку до Наказу №435-Ж-Г) та визнано недійсним Свідоцтво про право власності НОМЕР_1, виданого 19 лютого 2009 року Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, на вищевказану квартиру.

14 листопада 2014 року Апеляційним судом Львівської області винесено ухвалу, якою вищевказане рішення залишено без змін (а.с.106-109).

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом враховано, що до п.п.1.2. п.1. глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності на об'єкти нерухомого майна; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, за наявності відмітки на ньому про реєстрацію відповідних прав тощо.

Таким чином, враховуючи скасування судом свідоцтва про право власності НОМЕР_1, виданого 19 лютого 2009 року Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, на квартиру АДРЕСА_1, у сторін відсутнє право власності на вказану квартиру саме з часу набрання відповідним рішенням про скасування цього свідоцтва законної сили, а саме з 14.11.2014 року, що узгоджується з вимогами ст.319 ЦПК України.

Збереження реєстрації такого права власності в тому числі за позивачами по первісному позову - не свідчить про збереження такого правка по причині скасування правовстановлюючого документа, на підставі якого така реєстрація була проведена.

Отже сторони у справі мали підстави вважати себе співвласниками спірної квартири з 19 лютого 2009 року - часу отримання відповідного свідоцтва про право власності до часу скасування такого судом - 14.11. 2014 року.

Зустрічний позов про визнання позивачів за первісним позовом такими, що втратили право на користування спірним житлом, заявлено 19.11.2014 року з мотивів відсутності ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у квартирі як з підстав відсутності у квартирі протягом строків, встановлених ст. 71 ЖК Кодексу України, так з підстав визначених ст. 107 ЖК України, водночас мотивуючи відсутністю вказаних осіб у квартирі з 2007 року, 2008 року.

Колегія суддів вважає, що судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог зустрічного позову, оскільки матеріалами справи встановлено проведення приватизації спірної квартири з врахуванням права на таку приватизацію за відповідачами по зустрічному позову, яке не заперечувалось позивачами по зустрічному позову і така приватизація мала місце в 2009 році.

Набуття з цього періоду прав співвласників спірної квартири, свідчило про те, що на них не поширювались норми як статті 71, 72 ЖК України , так і норми ст. 107 ЖК України.

За змістом ч.1 ст. 316 ЦК України - правом власності є право особи на річ /майно/, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. До скасування такого права власності, тобто до 14.11. 2014 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 таким право скористатись, тому обставини їх відсутності в певний період часу у спірній квартирі, про що у справі наявні документи про роботу ОСОБА_5 у м. Києві, навчання ОСОБА_6 у м. Києві, навчання ОСОБА_7 у Канаді - не давали суду підстав для задоволення вимог зустрічного позову з мотивів заявлених у цьому позові. Тому суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволені цих вимог.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги представника позивачів за первісним позовом, колегія суддів вважає такі необґрунтованими, а висновки суду про відмову у задоволенні первісного позову підставними, виходячи з таких мотивів.

Звертаючись до суду з вимогами про усунення перешкод у в користуванні спірним житлом, позивачі не навели цьому жодних мотивів у позовній заяві та в подальшому при розгляді справи в суді першої інстанції. При розгляді справи за апеляційними скаргами, представник позивачів за первісним позовом не пояснив, в чому саме полягали перешкоди у спірний період його довірителям, ким такі перешкоди чинились та в який спосіб просить такі перешкоди усунути. Водночас не заперечив факт тривалої відсутності у квартирі його довірителів при наявності на це поважних причин, а саме навчання та робота в іншій місцевості.

Судоми першої інстанції при вирішенні вимог у цій частині враховано, що із відповіді начальника Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівські області від 24 жовтня 2014 року №67/9392, на адвокатський запит повідомлено, що заяви та повідомлення ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 з приводу недопуску їх до проживання у спірній квартирі в Галицький РВ ЛМУ ГУМВС України не надходили.

Посилання представника позивачів за зустрічним позовом в суді апеляційної інстанції про те, що такі звернення мали місце після винесення оскаржуваного рішення, не дають підстав для висновку про обґрунтованість апеляційної скарги в цій частині, оскільки за наявності інших підстав, зокрема таких, що мали місце після вирішення справи судом, особи не позбавлені права звернення за захистом порушеного права.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність доказів про те, що позивачам за первісним позовом відповідачами чиняться перешкоди як у користуванні та відповідно і у вселенні у квартиру.

Крім цього, судом взято до уваги, що згідно наявної в матеріалах справи копії довідки ТОВ "МГА-ГРУПП", що розташоване за адресою: м. Київ, пров. Новопечерський, 5, ОСОБА_5 дійсно працює в ТОВ "МГА-Групп" на посаді технічний директор з 20 вересня 2010 року. Вказана посада є основним місцем його роботи із повною щоденною зайнятістю по вказаному місцю роботи (а.с.102).

Відповідно до копії довідки Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця №296 від 13 січня 2015 року, така видана ОСОБА_6 в тому, що вона є студентом п'ятого курсу фармацевтичного факультету заочної форми навчання Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця (а.с.103).

Згідно наявної в матеріалах справи копії довідки Південно-Східного регіонального коледжу від 09 лютого 2015 року, ОСОБА_7 зарахована в якості студентки денного відділення на курс навчання середнього медичного персоналу у Південно-Східному регіональному коледжі в місті Вейберн, провінція Саскачеван, Канада. 2-річна навчальна програма триватиме з 29 вересня 2014 року до 13 травня 2016 року.

Суд дійшов висновку, що вищевказаними документами підтверджується факт непроживання позивачів за адресою спірного житла не по причині чинення відповідачами за первісним позовом перешкод у користуванні квартирою, а у зв'язку роботою та навчанням за межами міста Львова таких.

За відсутності доказів чинення перешкод у користуванні житлом, відсутні підстави для задоволення позову в частині встановлення між сторонами порядку користування таким, оскільки також не надано доказів порушення прав позивачів за первісним позовом на час звернення з такими вимогами. При виникнення підстав для вирішення питання встановлення порядку такого користування позивачі за первісним позовом також не позбавлені права звернення до суду з такими вимогами.

Відповідно до ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Сторони у справі скористались правовою допомогою. З матеріалів справи убачається, роз»яснення останнім прав та обов»язків, регламентованих ЦПК України.

Згідно з ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статетю 61 цього Кодкесу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення вищевказаних статей, а також те, що позивачами за первісним позовом не надано, а судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів, порушення їх прав, за захистом яких звернулись до суду, суд дійшов до правильного висновку, що у задоволенні первісного позову слід відмовити за необґрунтованістю та безпідставністю.

Колегія суддів приходить до висновку, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи та вірно застосовано матеріальний закон, рішення суду відповідає матеріалам справи та зібраним доказам, тому підстав для задоволення апеляційних скарг колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційних скарг правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.. 303 , 304 , п.1 ч. 1 ст. 307, п.1 ч.1 ст.314, ст. 315, ст.317, ст. 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_4, яка діє в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .

Головуючий

Судді