Рішення № 43947860, 21.04.2015, Карлівський районний суд Полтавської області

Справа № 531/947/14-ц

Провадження № 2/531/4/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Карлівський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого - судді Жмурко П.Я.

при секретарі Пустогородській А.В, ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Карлівка цивільну справу за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення витрат, повязаних з навчанням ,-

ВСТАНОВИВ:

27.05.2014 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, який було змінено в ході розгляду справи, в якому просить суд стягнути з відповідача на їхню користь фактичні витрати повязані з його навчанням грошові кошти у розмірі 38326,69 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом від 30.08.2006 року, ОСОБА_2 зараховано до складу курсантів ХНУВС. 05.09.2007 року між сторонами укладено договір про підготовку фахівця у ВНЗ Міністерства ВС України. Наказом від 18.06.2011 року ОСОБА_2 відраховано зі складу курсантів та відкомандировано для подальшого проходження служби до УМВС України в Полтавській області. Наказом від 14.12.2012 року ОСОБА_2 звільнено з органів ВС за п. 64 «ж» (за власним бажанням). Згідно умов договору від 05.09.2007 року, ОСОБА_2 зобовязаний відшкодувати витрати повязані з навчанням, у звязку зі звільненням, що також передбачено ст. 18 ЗУ «Про міліцію».

Представник позивача в судове засідання не зявилася. В матеріалах справи міститься заява представника позивача, в якій вона просить суд, справу розглядати без її участі, при цьому зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. (а.с. 137, 138)

Відповідач в судових засіданнях проти задоволення позову заперечував.

В матеріалах справи міститься письмове заперечення ОСОБА_2 Відповідач вважає необґрунтованою вимогу позивача про стягнення коштів за навчання, виходячи з положень п. 3.1.4 Наказу МВС України від 30.08.1999 року №660 та ч. 2 п. 9 Порядку затвердженого Постановою Кабміну від 22.08.1996 року №992, згідно яких звільнення без відшкодування вартості навчання, можливе у випадку встановлення інвалідності одного з батьків випускника. Звільнення відповідача було вимушеним, оскільки його мати і брат є інвалідами, а рівень заробітної плати і робочий графік відповідача, не давав можливості доглядати за ними. При цьому відповідач посилається на порушення вимог п. 2.2.3 договору від 05.09.2007 року і зазначає, що його не було розприділено на роботу за направленням, оскільки він закінчив ВНЗ за спеціальністю «інспектор по роботі з персоналом», що передбачало помірний робочий графік. Підтвердженням звільнення по причині хвороби матері і брата є власноручно написані відповідачем рапорт і пояснення, які на його прохання до УМВС в Полтавській області надані не були. Відповідач також зазначив, що витрати, які просить суд стягнути позивач, не відповідають фактично понесеним, оскільки він не проживав в гуртожитку з 2009 по 2011 рік і не повинен відшкодовувати витрати на комунальні послуги в цей період. Відповідач зазначає, що в розрахунках витрат не враховано періоди відпусток, канікул, практик.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2006 року ОСОБА_2 було прийнято на службу в ОВС та зараховано курсантом 1 курсу до навчально-наукового інституту психології, менеджменту, соціальних та інформаційних технологій ХНУВС, за спеціальністю «соціальна робота». З 04.08.2006 року ОСОБА_2 присвоєно спеціальне звання «рядовий міліції». (а.с. 7)

05.09.2007 року, між ОСОБА_2 (Особа), ХНУВС (Виконавець) та ГУ МВС України в Полтавській області (Замовник), укладено договір про підготовку фахівця у ВНЗ МВС України. Згідно умов договору, ХНУВС зобовязався забезпечити теоретичну та практичну підготовку фахівця, створити умови для навчання Особи, розробити програми проходження практики та стажування, забезпечити Особу харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням, можливістю користування бібліотеками, читальними залами, літературою, компютерною технікою, обєктами спортивно-оздоровчого, соціально-побутового та культурного призначення. В свою чергу ОСОБА_2 зобовязався виконати навчальну програму у повному обсязі, а після закінчення навчання прибути до місця призначення та приступити до виконання службових обовязків за посадою, на яку призначений замовником та відпрацювати не менше 3 років (п. 2.3.1, 2.3.5). Відповідальність за виконання таких умов договору, несуть сторони (п. 6.1). (а.с. 5-6) З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору, ОСОБА_2 був повнолітнім. (а.с. 41)

У разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з ОВС по закінченні навчання, до встановленого трирічного терміну перебування на службі, ОСОБА_2 зобовязався відшкодувати фактичні витрати, повязані з утриманням у навчальному закладі, згідно із затвердженим розрахунком (п. 2.3.6). Підстави відшкодування витрат, зазначені в розділі 3 договору і серед них: дострокове розірвання договору про підготовку фахівця у ВНЗ, у звязку із небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни; відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах ВС, протягом перших 3 років після закінчення навчання. (а.с. 5)

18.06.2011 року ОСОБА_2 відраховано зі складу курсантів та відкомандировано до УМВС України в Полтавській області. (а.с. 8)

Наказом від 14.12.2012 року, ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «ж» (у запас за власним бажанням). (а.с. 9)

У звязку зі звільненням з ОВС до закінчення терміну передбаченого п. 2.3.5 договору, позивач просить суд стягнути з відповідача фактичні витрати, повязані з утриманням у навчальному закладі, як це передбачено п. 2.3.6 договору.

Посилання відповідача на положень п. 3.1.4 Наказу МВС України від 30.08.1999 року №660 необґрунтоване. Такий наказ був чинним на момент зарахування ОСОБА_2 курсантом 1 курсу у 2006 році, проте втратив чинність на момент укладення ним договору у 2007 році.

Взаємовідносини між сторонами регулюються договором з моменту його укладення. Положення договору від 05.09.2007 року не містять аналогічних тим, що містились у п. 3.1.4 Наказу. Договір передбачає звільнення від відшкодування витрат, у разі дострокового його розірвання, лише у випадку форс-мажору (розділ 6) та у разі звільнення за станом здоровя (розділ 5).

Підстави для відмови в задоволенні позову про стягнення витрат за 2006 рік, тобто в період дії Наказу, на який посилається відповідач також відсутні. Наказом дійсно було передбачено, що витрати на навчання можуть не відшкодовуватись у разі якщо мати або батько випускника є інвалідами 1 чи 2 групи і потребують його догляду (п. 3.1.4). Як встановлено вище, відповідача звільнено з ОВС за п. 64 «ж» (у запас за власним бажанням). При цьому, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів від 29.07.1991 року, окрім п. «ж», який передбачає звільнення за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, містить також п. «и», яким передбачено звільнення через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України. Перелік затверджено Постановою Кабінету Міністрів від 12.06.2013 року №413, де серед причин звільнення названо необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років. Постанови зазначені, в редакції чинній на момент звільнення ОСОБА_2

В судовому засіданні було допитано в якості свідків начальника Карлівського РВ - ОСОБА_3 та заступника начальника Карлівського РВ по кадровому забезпеченню - ОСОБА_4

ОСОБА_3 не заперечує, що при звільненні ОСОБА_2, останній посилався, як на причину звільнення, на хворобу матері, у звязку з чим ними була проведена перевірка і така обставина знайшла своє підтвердження. Перед звільненням з ОСОБА_2 була проведена співбесіда, в ході якої зясовано, що він хоче звільнитись у звязку з сімейними обставинами по причині хвороби матері і брата.

ОСОБА_4 пояснив, що у 2012 році ОСОБА_2 звернувся до них з рапортом, зазначивши, що його не влаштовує графік роботи та заробітна плата, при цьому посилався на інвалідність матері і брата. ОСОБА_2 їздив на співбесіду до УМВС в Полтавській області, надавав пояснення, зазначені ним обставини щодо інвалідності близьких підтверджувались. При цьому ОСОБА_2 було звільнено за п. «ж», оскільки він зазначив таку підставу у рапорті, а вони не можуть змінити підставу на п. «и» самостійно.

В матеріалах справи міститься рапорт ОСОБА_2, в якому він просить звільнити його з ОВС за власним бажанням, згідно п. «ж» Положення. У рапорті причиною звільнення ОСОБА_2 зазначив те, що його «не влаштовує режим роботи та розмір заробітної плати». (а.с. 39) В запереченні відповідач послався на те, що причини звільнення були детально розписані в поясненні до рапорту і долучив до матеріалів справи відповідь УМВС України в Полтавській області, в якій вони зазначили, що таке пояснення в його особовій справі відсутнє (а.с. 38).

Відповідач не заявляв клопотання про витребування такого пояснення чи інших доказів (подання начальника Карлівського РВ на звільнення ОСОБА_2, яке складається з послужної частини, що характеризує співробітника та резолюційної, в якій зазначаються мотиви звільнення, відомості що підтверджують необхідність звільнення, зазначаються особи, які проводили співбесіду щодо звільнення; протокол засідання кадрової комісії, яка розглядала питання про звільнення ОСОБА_2; докази на підтвердження того, що додатком до рапорту було пояснення; інше). Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. При цьому обовязок доказування ЦПК покладено на сторони, суд не може витребовувати докази з власної ініціативи. В ході розгляду справи відповідачу було розяснено його право заявляти клопотання, в тому числі і клопотання про витребування чи забезпечення доказів.

Суд враховує, що п. «ж», на підставі якого звільнено ОСОБА_2, містить положення відповідно до якого особа звільняється «при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків». Проте зазначеними вище доказами не доведено, що причиною звільнення була інвалідність матері ОСОБА_2, яка потребувала догляду. Таким чином, підстави для застосування щодо даних правовідносин положень п. 3.1.4 Наказу МВС України від 30.08.1999 року №660 та ч. 2 п. 9 Порядку затвердженого Постановою Кабміну від 22.08.1996 року №992 відсутні.

Згідно з ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про міліцію» від 20.12.1990 року - курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Згідно з положеннями п.п. 3 п. 1 Порядку відшкодування особами витрат, повязаних з їх утриманням у Вищих навчальних закладах МВС, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року, - у разі звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни - особи, які навчалися за державним замовленням у вищих навчальних закладах МВС, відшкодовують витрати, повязані з їх утриманням у таких закладах.

Пунктом 2 цього Порядку, передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Даний Порядок був чинним на момент укладення договору від 01.09.2007 року, проте позивач просить суд стягнути витрати і за 2006-2007 навчальний рік. На момент зарахування ОСОБА_2 курсантом (30.08.2006 року), діяв Порядок підготовки фахівців у вищому навчальному закладі МВС України за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування від 30.08.1999 року, пунктом 3.5 якого також було передбачено вказані випадки відшкодування коштів на навчання.

Крім того, згідно з п. 4.1 договору від 05.09.2007 року, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат повязаних з грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням, перевезеннями, оплатою комунальних послуг та вартості спожитих енергоносіїв. Згідно з п. 4.3 договору, сума відшкодованих витрат зараховується до державного бюджету і використовується в порядку, визначеному чинним законодавством. (а.с. 5)

При цьому, в листах Міністерства Внутрішніх Справ України від 22.12.2008 року та 13.08.2009 року, висловлена позиція, згідно якої навчальний заклад (ХНУВС) є належним позивачем у справах про стягнення заборгованості за період навчання, оскільки кошти на навчання, виділяються з державного бюджету МВС України, після чого перераховуються ВНЗ МВС України і фактичні витрати несе саме навчальний заклад.

Таким чином, відповідач зобовязаний відшкодувати позивачу витрати на його навчання, у звязку зі звільненням.

В матеріалах справи містяться розрахунки витрат, надані при зміні позовних вимог, які суд бере за основу при винесенні рішення.

Загальна сума витрат за період з 04.08.2006 року по 18.06.2011 року становить 38326,69 грн., з них грошове забезпечення 14632,29 грн., продовольче забезпечення 10645,25 грн., речове забезпечення 2605,75 грн., вартість житлово-комунальних послуг і спожитих енергоносіїв 10443,40 грн. (а.с. 78-85)

В матеріалах справи міститься рапорт, наданий на запит суду, про навчальні періоди ОСОБА_2 У рапорті зазначено періоди проходження практики (3 курс: з 17.07.2009 р. по 31.07.2009 р.), стажування (4 курс: з 15.02.2010 р. по 11.04.2010 р.) та канікул (1 курс: з 01.01.2007 по 14.01.2007, а також з 01.08.2007 по 31.08.2007; 2 курс: з 31.12.2007 по 13.01.2008, а також з 31.07.2008 по 30.08.2008; 3 курс: з 31.12.2008 по 11.01.2009, а також з 01.08.2009 по 30.08.2007; 4 курс: з 27.12.2009 по 10.01.2010, а також з 01.08.2010 по 30.08.2010; 5 курс: з 27.12.2010 по 09.01.2011, а також стажування з 14.02.2011 по 17.04.2011, практика з 18.04.2011 по 15.05.2011, державна атестація з 16.05.2011 по 19.06.2011). (а.с. 86)

Відповідач заперечував проти задоволення вимог позивача, посилаючись на те, що нараховані ними суми витрат, не відповідають дійсним. Відповідач зазначив, що не проживав на території університету з 2009 року (після 3 курсу), а також, що позивачем не враховано періоди практик і відпусток на 3, 4 і 5 курсах (заперечення подано 01.09.2014 року, після чого позивач долучив вищевказаний рапорт, з періодами практик, канікул і стажувань).

Для підтвердження зазначених ним обставин, відповідачем було залучено свідків.

В судовому засіданні допитано в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, кожен з яких пояснив, що вони навчались в один період з ОСОБА_2 і товаришували. ОСОБА_5 зазначив, що ОСОБА_2 проживав в казармі університету з 1 курсу по 2009 рік, після чого винаймав житло. ОСОБА_5 також пояснив, що регулярно харчувалися в столовій тільки ті особи, які проживали в казармі. ОСОБА_6 пояснив, що навчався з ОСОБА_2 протягом 4 років і в цей період останній проживав на території університету. Де проживав ОСОБА_2 після цього, ОСОБА_6 не пояснив, оскільки сам не продовжував навчання.

Інших доказів, в обґрунтування його заперечень в цій частині, відповідачем не надано. При цьому в матеріалах справи містяться розрахунки по кожній із витрат, в період навчання ОСОБА_2, надані позивачем.

Згідно довідки від 24.10.2014 року, грошове забезпечення за увесь період навчання ОСОБА_2 становило 14632,29 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача у повному обсязі. (а.с. 79) Відповідач в судовому засіданні , що відбулося 25.09.2014 року, пояснював, що грошове забезпечення виплачувалось як стипендія щомісячно. Забезпечення ОСОБА_2 грошовим утриманням, було передбачено п. 2.1.3 договору і в матеріалах справи відсутні докази того, що договір в цій частині не виконувався. Підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині, суд не вбачає і вважає за можливе стягнути кошти в сумі 14632,29 грн.

Пунктом 2.1.3 договору, було також передбачено забезпечення ОСОБА_2 харчуванням та речовим майном. В матеріалах справи міститься розгорнута довідка-розрахунок витрат на продовольче забезпечення Курсанта ОСОБА_2 за період з 2006 по 2011 роки. Загальна сума витрат - 10645,25 грн. (а.с. 80) Харчове забезпечення надавалось згідно з нормами затвердженими Наказом МВС України від 20.09.1996 року №684. В матеріалах справи відсутні відомості про зняття ОСОБА_2 з харчування і надання йому відповідної компенсації. Періоди, за які пораховано вартість харчування, співпадають з періодами навчання, що зазначені в рапорті. Так, у січні кожного року витрати є меншими, а в серпні витрати не нараховані, тобто враховано періоди канікул; враховано також періоди стажувань та навчальної практики, відповідно до даних, що вказані у рапорті. (а.с. 80, 86) Витрати по відділенню речового забезпечення підтверджені довідкою-розрахунком №161, а також атестатом на предмети речового майна і роздаточною відомістю №23. (а.с. 12, 87, 88) Загальна сума витрат становить 2605,75 грн. (а.с. 12) Зазначені послуги надавались ОСОБА_2 відповідно до умов договору і суд вважає за можливе стягнути такі витрати з відповідача у повному обсязі.

В матеріалах справи також містяться розрахунки витрат на комунальні послуги за всі періоди навчання ОСОБА_2 (а.с. 82-85) Розрахунки співпадають з навчальними періодами, що зазначені у рапорті.

Відповідач посилається на те, що не проживав на території університету з 2009 року, що в судовому засіданні підтверджують свідки. В паспорті відповідача відсутній штамп про реєстрацію в м. Харків (а.с. 41). При цьому позивач посилається на те, що такі витрати нараховуються незалежно від того чи проживав ОСОБА_2 у розташуванні ХНУВС і враховують відвідування ним навчального закладу отже користування послугами тепло- і водопостачання та іншими комунальними послугами. Позивач зазначає, що такі витрати вираховуються виходячи з середнього обсягу споживання на одного курсанта.

Згідно п. 2.1.6 Порядку розрахунку витрат, повязаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, що затверджений Наказом від 16.07.2007 року, на який посилається позивач у своєму поясненні від 06.11.2014 року, - до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода,

водовідведення та електроенергія. Розрахунок здійснюється виходячи з середнього обсягу споживання на одного курсанта за добу: тепла та гарячої води - 0,0134 ГКал.; води та водовідведення - 0,2074 куб.м; електроенергії - 2,56 кВт/г. При проведенні розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для бюджетних установ і діють у місцевості, в якій розташований ВНЗ, у відповідному навчальному році. При цьому договір від 05.09.2007 року не містить положень, згідно з якими позивач зобовязаний був забезпечити курсанта житлом.

Стягнення таких витрат за період з 2006 по 2007 роки, також є обґрунтованим, виходячи з положень пунктів 3-5 Постанови Кабінету Міністрів від 12.07.2006 року № 964.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає слушним пояснення позивача щодо того, що ХНУВС ніс витрати на комунальні послуги, в період навчання ОСОБА_2, незалежно від того чи проживав він на території університету, тому вважає за можливе стягнути такі витрати у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь ХНУВС фактичні витрати повязані з його навчанням грошові кошти у розмірі 38326,69 грн., що складаються з: грошового забезпечення 14632,29 грн., продовольчого забезпечення 10645,25 грн., речового забезпечення 2605,75 грн., вартості житлово-комунальних послуг і спожитих енергоносіїв 10443,40 грн.

Згідно з положеннями ст. 88 ЦПК України, з відповідача має бути стягнуто на користь позивача понесені ними судові витрати розмірі 374,45 грн., а також на користь держави недосплачену позивачем частину судового збору у розмірі 8,81 грн.

Керуючись ст. 18 ЗУ «Про міліцію» від 20.12.1990 року, п. 1, п. 2 Порядку відшкодування особами витрат, повязаних з їх утриманням у Вищих навчальних закладах МВС, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2007 року, ст. ст. 27, 31, 57, 60, 79, 88, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення витрат, повязаних з навчанням - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь Харківського національного університету внутрішніх справ (пр. 50-річчя СРСР, 27, м. Харків, 61080, ЄДРПОУ 08571096, р/р 31255201105066 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Харківській області, МФО 851011) фактичні витрати, повязані з навчанням, а саме грошові кошти у розмірі 38326,69 грн. (тридцять вісім тисяч триста двадцять шість гривень шістдесят девять копійок).

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь на користь Харківського національного університету внутрішніх справ понесений ними судовий збір у розмірі 374,45 грн. (триста сімдесят чотири гривні сорок пять копійок).

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь держави судовий збір у розмірі 08,81 грн. (вісім гривень вісімдесят одна копійка).

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Полтавської області, через Карлівський районний суд Полтавської області, протягом десяти днів з дня його проголошення або з дня отримання копії рішення.

Суддя Жмурко П.Я.