Ухвала суду № 43941454, 27.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2015 року м. Київ К/9991/30262/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Веденяпіна О.А.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012

у справі № 2а/1570/4735/2011

за позовом Приватного акціонерного товариства «Одесагрошляхбуд»

до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області

про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2011 в позові відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2011 скасовано, прийнято нову про задоволення позовних вимог. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області №0000052302 від 15.06.2011.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові в повному обсязі, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за лютий 2011 року, за результатами якої складено акт № 1193/23-2/02138530 від 09.06.2011.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок віднесення до складу податкового кредиту ПДВ на загальну суму 56667 грн., за наслідками виконання угоди з ТОВ «Реконструкція», що є нікчемною в силу ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, не створює юридичних наслідків і як наслідок не пов'язана з власною господарською діяльністю.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000052302 від 15.06.2011 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 56667 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 1 грн.

Відповідач свої висновки про завищення позивачем податкового кредиту за лютий 2011 року мотивував тим, що фінансово-господарські операції позивача з його контрагентом - ТОВ «Реконструкція» не носили реального характеру, а тому укладена угода є нікчемною.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судом повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Підпунктом 14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначену згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, підтверджені належним чином оформленими документами.

Судом апеляційної інстанції досліджено виписані ТОВ «Реконструкція» на користь позивача податкові та видаткові накладні, довідку про вартість виконаних будівельних робіт, акт прийому виконаних будівельних робіт, відомості про витрати тощо, тобто документи, які розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності.

Відтак, колегія суддів вважає, що позивачем правильно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість відповідного періоду, за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог Податкового кодексу України.

Висновки податкового органу про відсутність у ТОВ «Реконструкція» можливості здійснювати господарську діяльність, відсутність його за юридичною адресою не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Правильними є і висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність посилань відповідача на нікчемність укладеного позивачем із ТОВ «Реконструкція» договору, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладений між позивачем та ТОВ «Реконструкція» договір не віднесено законом до нікчемних та за відсутності судового рішення про визнання його недійсним, наведене свідчить про передчасність висновків контролюючого органу про наявність в діях позивача при укладанні договору з ТОВ «Реконструкція» ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

З урахуванням наведених обставин та положень частини 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, а також про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення в повному обсязі.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.А.Веденяпін

Ю.І.Цвіркун