Ухвала суду № 43940999, 22.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2015 року м. Київ К/800/63887/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції

Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаський окружного адміністративного суду від 20.08.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014

у справі № 823/2306/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монастирищенська

виробничо-впроваджувальна фірма "Енергетик"

до Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції

Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправним та скасування податкового

повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Черкаський окружного адміністративного суду від 20.08.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Монастирищенська виробничо-впроваджувальна фірма "Енергетик" задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції (Монастирищенське відділення) Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Черкаській області від 07.07.2014 № 0000511500.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Черкаський окружного адміністративного суду від 20.08.2014 і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «РВП Плюс» за серпень, вересень 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч. 5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на 1000000,00 грн. в серпні 2013 року та на 333333,33 грн. в вересні 2013 року.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 23.06.2014 № 77/15-003/31100615 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 07.07.2014 №0000511500, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 1333333,00 грн. та за штрафними санкціями на 666667,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «РВП Плюс» укладено договори поставки № 3368 від 05.08.2013 та №3384 від 23.09.2013. На підтвердження виконання зазначених договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, накладні-вимоги на відпуск матеріалів, приймально-давальні акти, докази оплати.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що з наданих позивачем первинних документів неможливо встановити факт транспортування придбаного у контрагента товару. Проте, жодних вмотивованих обґрунтувань на підтвердження зазначених доводів податковим органом не надано, а висновки про безтоварність укладених позивачем з контрагентом правочинів базуються виключно на припущеннях та домислах.

При цьому, факт розрахунку позивачем за отримані товари підтверджується банківськими виписками, а використання придбаного товару у господарській діяльності - наданими позивачем оборотно-сальдовими відомостями, картками рахунку та документами, що підтверджують відвантаження продукції контрагенту.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Христинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаський окружного адміністративного суду від 20.08.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 у справі № 823/2306/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна