Ухвала суду № 43940488, 28.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.04.2015р. м. Київ К/800/10201/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Єрьоміна А.В.; Кравцова О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Техніка Монтажу» до Львівської митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про скасування рішення, картки відмови та стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Львівської митниці Міндоходів на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року,

у с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року ТОВ «Фірма «Техніка Монтажу» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Львівської митниці Міндоходів (далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби у Львівській області про скасування рішення та картки відмови у митному оформленні, стягнення коштів.

Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (гвинти самонарізні) за третім методом та відмовлено у прийнятті митної декларації у зв'язку з таким коригуванням.

Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили скасувати рішення Митниці від 23 серпня 2013 року № 209000003/2013/900078/2, картку відмови у митному оформленні від 23 серпня 2013 року № 209120000/2013/00401, а також стягнути з Державного бюджету України суму переплати митних платежів в розмірі 21 421,33 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення переплати митних платежів скасовано, а у задоволенні цієї вимоги відмовлено. В решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі Митниця, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що у грудні 2013 року на підставі зовнішньоекономічного договору з FABORY SHANGHAI CO., LTD (Китай) позивачем ввезено на митну територію України партію товару (гвинти самонарізні з нелегованої сталі). Умови поставки - FOB CN SHANGHAI.

Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору, склала 42 953,6 доларів США.

На підтвердження заявленої вартості Товариство надало такі документи: зовнішньоекономічний контракт з доповненням; коносамент; платіжний документ щодо оплати товару; інвойс; пакувальний лист; договір перевезення; зовнішньоекономічний контракт, стороною якого є виробник товару; сертифікат походження товару; копію митної декларації країни відправлення; інформацію про позитивні результати радіологічного контролю; довідку про транспортні витрати.

Митницею відмовлено у прийнятті декларації (картка відмови від 23 серпня 2013 року № 209120000/2013/00401) та винесено рішення про коригування митної вартості за третім методом (ціною аналогічних товарів) від 23 серпня 2013 року № 209000003/2013/900078/2, визначивши її розмір на рівні 53 261,34 доларів США.

Підставою для коригування зазначено розбіжності у поданих документах (підпис відправника у сертифікаті походження товарів відрізняється від підпису відправника на фактурі, контракті та пакувальному листі). Також вказано на наявність у Митниці відомостей про вищу ціну митних оформлень аналогічного товару.

Задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що сумнів митного органу у контрактній вартості товарів є необґрунтованим, а позивач подав достатні документи для підтвердження контрактної вартості.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, здійснюючи перегляд рішень судів в межах касаційної скарги, вважає, що її доводи, висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту оскаржуваного рішення Митниці вбачається, що підставами для сумніву у задекларованій вартості вказана наявність відомостей про вищу ціну митних оформлень аналогічного товару, а також розбіжності у поданих декларантом документах (підпис відправника у сертифікаті походження товарів відрізняється від підпису відправника на фактурі, контракті та пакувальному листі).

Колегія суддів звертає увагу на те, що перша із наведених підстав не відповідає положенням частини третьої статті 53 МК України, тому, сама по собі, не наділяє Митницю правом витребування додаткових документів.

Посилання Митниці на розбіжності у підписах відправника також є необґрунтованими.

Зокрема, на фактурі, контракті та пакувальному листі міститься підпис відправника латинськими літерами «Will Shen», а у сертифікаті походження товарів - китайськими ієрогліфами.

Колегія суддів вважає, що наведена обставина не може бути самостійною підставою для сумнівів у контрактній вартості товару. При цьому Митницею, в порушення вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено, що особа, яка підписала сертифікат походження товарів, не мала на це права.

Посилання у касаційній скарзі на те, що зовнішньоекономічним контрактом передбачено надання відправником додаткових документів, які не подавалися Митниці, також не можуть прийматися до уваги, оскільки відповідні документи не передбачені статтею 53 МК України як такі, що обов'язково подаються при митному оформленні.

Доводи касаційної скарги щодо неможливості ідентифікувати платіжний документ з відповідною поставкою є необґрунтованими, оскільки сума, вказана у платіжному дорученні, відповідає контрактній вартості товару.

З викладеного вбачається, що у відповідача не було правових підстав для витребування додаткових документів та коригування митної вартості, а суди дійшли правильного висновку про скасування картки відмови у митному оформленні та рішення про коригування митної вартості.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Львівської митниці Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року та змінену нею постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

А.В.Єрьомін

О.В.Кравцов