Ухвала суду № 43940183, 28.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" квітня 2015 р. м. Київ К/800/6334/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТА»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2015 року

у справі № 818/2715/14

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ВІТА»доДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області Головного управління державної казначейської служби України у м. Сумахпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення надміру сплаченої суми орендної плати

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТА» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ВІТА») звернулась з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі по тексту - відповідач 1, ДПІ) Головного управління державної казначейської служби України у м. Сумах (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ДКС України у м. Сумах) з урахуванням уточнень позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення надміру сплаченої суми орендної плати.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2015 року скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТОВ «ВІТА» відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Також, від ТОВ «ВІТА» надійшли письмові доповнення та зміни до касаційної скарги, в яких позивач просить скасувати вищевказані рішення судів першої та апеляційної інстанції, з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та направити справу на новий розгляд.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ТОВ «ВІТА» залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено камеральну перевірку податкових декларацій з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) на 2012, 2013, 2014 рік, за результатами якої складено акт від 05.09.2014 року № 3613/1503/21110939.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено пп. 288.5.1 п. 288.5, п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України, а саме: занижено податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2012, 2013 роки та січень-липень 2014 року на загальну суму 439073,15 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.09.2014 року № 0009431503/49543, яким ТОВ «ВІТА» збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на загальну суму 548841,48 грн. (за основним платежем - 439073,18 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 109768,3 грн.).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ВІТА» щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення надміру сплаченої суми орендної плати, виходив з того, що висновки податкового органу є необґрунтованими.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ВІТА», виходив з того, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Колегія суду не може погодитись з такими висновками судів, вважаючи їх передчасними та такими, що винесені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, відповідно до вимог п. 1.1 ст. 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка згідно вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до вимог п. 288.1 ст. 288 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Згідно пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Пунктом 288.7 ст. 288 ПК України передбачено, що податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до вимог п. 286.1 та п. 286.2 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно п. 287.1 ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Таким чином, з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України.

Зазначена позиція міститься також в постанові Верховного Суду України від 02.12.2014 року у справі № 21-274а14.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ВІТА» та Сумською міською радою 12.01.1998 року укладено договір оренди земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. 2-га Лебединська, 1, площею 2,53 га. Строк дії договору 25 років.

11.04.2003 року між ТОВ «ВІТА» та Сумською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Фрунзе (Воскресенська), 2, площею 4/100 від 0,1248 га та терміном дії до 04.12.2012 року.

Згідно уточнюючих податкових декларацій ТОВ «ВІТА» з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2012 рік, 2013 рік та січень - липень 2014 року позивачем сплачено 3 відсотки орендної плати за земельну ділянку площею 2,53 га по вул. 2-га Лебединська, 1, м. Суми у загальному розмірі 439073,15 грн.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ВІТА» дійшов висновку, що надмірно сплачена орендна плата за земельну ділянку має бути повернута позивачу, оскільки розмір орендної плати визначається договором оренди, а зміна його розміру без внесення змін до цього договору неможлива.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ВІТА», виходив з того, що позивачем в уточнюючих податкових деклараціях з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за перевіряємий період невірно визначено розмір орендної плати у розмірі 1 відсотку нормативної грошової оцінки земельної ділянки по вул. 2-га Лебединська, 1, м. Суми.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Сумської області від 30.05.2012 року у справі № 5021/492/12, договір оренди земельної ділянки від 11.04.2003 року укладений між ТОВ «ВІТА» та Сумською міською радою було розірвано.

Частиною 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Проте, приймаючи рішення у справі, судами попередніх інстанцій взагалі не було з'ясовано та встановлено належними та допустимими доказами обставини щодо набрання законної сили вищевказаного рішення у справі № 5021/492/12, а також, не розглянуто питання чи входила сума орендної плати за вищевказаним договором оренди від 11.04.2003 року до спірного податкового повідомлення - рішення.

Отже, при вирішенні даної справи, суди не дослідили питання щодо правомірності нарахування позивачу суми грошового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням в залежності від розміру виявленого під час проведення перевірки заниження такого зобов'язання.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 7 КАС України одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи

Частиною 5 ст. 11 КАС України передбачено, що суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Відповідно до вимог п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи належить задовольнити позовні вимоги або відмовити в їх задоволенні.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 163 КАС України в мотивувальній частині постанови суду зазначаються встановлені судом обставини із посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався.

Однак, судами першої та апеляційної інстанції не було враховано, та прийнято до уваги вищевказане, а також не надано оцінки зазначеним вище обставинам.

Таким чином, колегія суду приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не розглянули належним чином докази, що містяться в матеріалах справи, не надали належну оцінку обставинам справи, невірно застосували норми матеріального права, та, як наслідок, прийняли незаконні рішення.

Викладене свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційна ж інстанція згідно з ч. 2 ст. 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція на підставі ст. 227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, порушень норм процесуального права, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення спору по суті.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до вищевикладеного, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 - Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТА» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2015 року та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 року - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов