Ухвала суду № 43940166, 28.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.04.2015р. м. Київ К/800/59803/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: не з'явився

відповідача: Чарковської Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 року

у справі № 826/5723/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Нік-Електроніка») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2014 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Нік-Електроніка», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Нік-Електроніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Електропластматеріал» та ДП «Айтрон Україна» за липень 2013 року, ТОВ «Бонд-Сервіс» та ПП «Колос-2012» за грудень 2013 року, за результатами якої складено акт від 06.12.2013 року №784/26-54-22-01-10/33401202.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено п. 138.1, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1, ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток в сумі 2 078 656,00 грн. та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість в сумі 1 756 575,00 грн., завищено від'ємне значення різниці поточного періоду у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість на суму 5 400,00 грн. та завищено від'ємне значення різниці поточного періоду до складу податкового кредиту наступного періоду з податку на додану вартість у розмірі 131 209,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 30.12.2013 року №0010692201, яким ТОВ «Нік-Електроніка» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 2 595 812,00 грн. (за основним платежем - 2 078 656,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 517 156,00 грн.), № 0010702201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 634 863,00 грн. (за основним платежем - 1 756 575,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 878 288,00 грн.) та №0010712201, яким ТОВ «Нік-Електроніка» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2011 у розмірі 5 400,00 грн. та за січень 2012 у розмірі 131 209,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.2 ст. 200 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, та вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Нік-Електроніка» та ТОВ «Бонд-Сервіс», ПП «Колос-2012» були здійсненні господарські операції щодо придбання товарів та послуг за договорами від 01.09.2011 року №39Н11, № 40Н11, від 01.10.2011 року № 49Н-11

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, рахунками - фактури, платіжними дорученнями, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ «Бонд-Сервіс», ПП «Колос-2012».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що вищевказані контрагенти на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Таким чином, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.06.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов