Ухвала суду № 43940097, 30.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.04.2015р. м. Київ К/9991/25301/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Заїки М.М., Олексієнка М.М., -

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом Приватного підприємства «Адвокатське бюро - Юридичний центр» до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова про визнання протиправними і скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій, за касаційною скаргою Приватного підприємства «Адвокатське бюро - Юридичний центр» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2011 року, -

в с т а н о в и в :

У грудні 2008 року Приватне підприємство «Адвокатське бюро - Юридичний центр» звернулося в суд з позовом, у якому, після уточнення у січні 2009 року позовних вимог, просило визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова від 15 грудня 2008 року № Ю-616 про сплату боргу, визнати недійсним рішення відповідача від 22 грудня 2008 року № 652/04/30337983 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, посилаючись на те, що воно зареєстроване як платник єдиного податку і на підставі статті 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 року № 727/98 (далі - Указ № 727/98), не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2011 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2011 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова подало письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватне підприємство «Адвокатське бюро - Юридичний центр» є платником єдиного податку, зареєстроване в Управлінні Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова.

Відповідачем було проведено позапланову перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за період з 24 червня

2006 року по 20 листопада 2008 року і достовірності даних, відображених у звітності персоніфікованого обліку за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2007 року, Приватним підприємством «Адвокатське бюро - Юридичний центр».

За результатами вказаної перевірки складено Акт від 15 грудня 2008 року № 158, згідно якого виявлено заниження страхувальником суми страхових внесків, що нараховуються на фактичні витрати на оплату праці, на суми перших п'яти днів тимчасової непрацездатності та на суми допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю період з червня 2006 року по жовтень 2008 року на 35622,35 гривень, чим порушено вимоги частини 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Внаслідок цього позивачеві Управлінням Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова було скеровано вимогу від 15 грудня 2008 року № Ю-616 про сплату боргу на суму 35622,35 гривень.

22 грудня 2008 року відповідачем прийнято рішення № 652/04/30337983, яким застосовано до Приватного підприємства «Адвокатське бюро - Юридичний центр», на підставі пункту 4 частини 9 статті 106 Закону № 1058-IV за донарахування органом Пенсійного фонду України сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, фінансові санкції в розмірі 29467,24 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, тому посилання позивача на те, що він є платником єдиного податку, як на підставу неправомірності прийняття актів суб'єктом владних повноважень, не можуть бути прийняті до уваги.

Так, відповідно до статті 5 Закону № 1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; платники страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків і стягнення заборгованості за цими внесками.

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-IV установлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру.

Згідно з пунктом 1 статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками зазначених осіб є їх роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 цього Закону належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 того самого Закону нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

У статті 18 Закону № 1058-IV зазначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом; вони не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство; іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР, яким, як і Законом № 1058-IV, не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановленні пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить йому. Положення статті 6 Указу № 727/98 про звільнення суб'єктів малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, від збору на обов'язкове державне пенсійне страхування Закону суперечать і застосуванню не підлягають.

Пунктом 4 частини 9 статті 106 Закону № 1058-ІV встановлено, що виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції - за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Приватного підприємства «Адвокатське бюро - Юридичний центр», оскільки вимога від 15 грудня 2008 року № Ю-616 та рішення від 22 грудня 2008 року № 652/04/30337983 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, винесені Управлінням Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки постанова Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2011 року прийняті з додержанням норм права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Адвокатське бюро - Юридичний центр» - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «Адвокатське бюро - Юридичний центр» до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі міста Львова про визнання протиправними і скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Заїка М.М.

Олексієнко М.М.