Ухвала суду № 43939824, 20.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2015 року м. Київ К/800/6606/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Лосєва А.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року

у справі № 816/5880/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Аршиця»

до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Аршиця» звернулось до суду з адміністративним позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 року № 0000652200 в частині нарахування штрафних санкцій в розмірі 33 259, 18 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 01.01.2009 року ТОВ «Агрофірма «Аршиця» є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість.

За результатами документальної позапланової перевірки позивача з питань дотримання вимог правомірності перебування на спеціальному режимі з податку на додану вартість за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 21.05.2013 року № 702/22/34572475, яким встановлено порушення п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України, абзацу 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 року № 11 «Про затвердження Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках» (далі - Порядок № 11) в частині нецільового використання суми податку на додану вартість в розмірі 29 436, 73 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.06.2013 року № 0000652200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 36 795, 91 грн.

За наслідками адміністративного оскарження спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Задовольняючи позов в частині позовних вимог щодо застосування штрафних санкцій на суму 33 259, 18 грн., суди попередніх інстанцій виходили з того, що маневрові послуги безпосередньо пов'язані з виробництвом сільськогосподарської продукції, тому оплата за такі послуги є цільовим використанням коштів зі спецрахунку ПДВ, а отже висновок відповідача про їх нецільове використання є неправомірним.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Відповідно до п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у п. 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 3 Порядку №11 на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в строки, встановлені статтею 203 Кодексу, подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Пунктом 4 Порядку №11 передбачено, що сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 р. перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач та філія ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України «Кобеляцькій КХП» мали фінансово-господарській взаємовідносини щодо надання позивачу маневрових послуг по перевезенню міндобрив на підставі договору, що підтверджується актом виконаних робіт, рахунком-фактурою, податковою накладною, банківською випискою, договором складського зберігання, дорожніми відомостями, накладними, актами по використанню мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, ядохімікатів і гербіцидів.

Вищевказані послуги придбані позивачем з метою транспортування мінеральних добрив (нітроамофоска), поставленого МПП фірма «Ерідон» на станцію Кобеляки Південної залізниці згідно із договором поставки, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно листа від 07.11.2013 року № 1062 філії ДП «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Кобеляцькиий КХП» підтверджується надання позивачу маневрових послуг (транспортування мінеральних добрив) у січні 2012 року на загальну суму 25 900, 00 грн.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що вартість маневрових робіт віднесена на збільшення вартості міндобрив, які, в свою чергу, були використані для підживлення сільськогосподарських культур, що підтверджується бухгалтерською довідкою, карткою рахунку та актами по використанню мінеральних добрив, а тому оплата таких послуг є цільовим використанням коштів зі спецрахунку податку на додану вартість.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

В частині відмови у задоволенні позову судові акти сторонами у справі не оскаржувалися.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 року у справі № 816/5880/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

А.М.Лосєв